Слухай онлайн
Політика  |  Економіка  |  Cуспільство

Андрій Садовий: Ми не будемо із шахраями за одним політичним столом

Уродженець Львова Андрій Садовий працює міським головою вже десять років поспіль. Посаду мера він не проміняв навіть на крісло віце-прем’єра, яке йому пропонували після перемоги політичної партії «Самопоміч» під час останніх виборів у парламент.

Опоненти Андрія Садового вважають, що він відмовився стати прем'єр-міністром, щоби приховати свою заповітну мрію і не втратити набутого рейтингу, необхідного  для подальшого сходження на політичну вершину – кабінет на Банковій. Сам же Андрій Садовий каже, що приховувати нема що, оскільки діяльність міського голови – це наче життя в акваріумі, під час якого доводиться 5% часу витрачати на роботу, а 95% – на подолання труднощів, які створює держава.

– Затримання Юрія Гольця, тепер уже колишнього начальника управління житлового господарства, є одним із епізодів боротьби з корупцією. Водночас дехто з політологів зазначив, що це затримання, як і подальший обшук у кабінеті Віктора Пушкарьова, було адресним, своєрідним сигналом для голови Львова. Чи таке бачення може бути достовірним, що цей сигнал надісланий від політичного Києва?

– У нашій країні можуть бути різні причини для політичного тиску на опозиційні сили, тим більше, якщо вони мають свою вивірену й послідовну позицію стосовно тих або інших державних процесів. Високопосадовці у Києві робили спроби  тиснути, щоби депутати партії «Самопоміч» голосували у Верховній Раді так, як це комусь вигідно. Однак «Самопоміч» голосуватиме так, як це буде вигідно виключно українському народові. Тому що коаліція з українським народом – це найбільш надійна коаліція, яка тільки може бути.

А тому я не дивуюсь, і взагалі в нашій країні сьогодні дивуватись вже не потрібно, якщо через певні суспільні резонансні події відбуваються спроби політичного тиску. Це унікально, що центральна скеровує до Львова для перевірок військову прокуратуру, Генеральну прокуратуру, Службу безпеки України. Я навіть, у певній мірі, тішусь такою великою увагою. Можливо вона, ця увага, посприяє, що у Львові вдасться досягти нульової корупції. В Україні корупція є в усіх сферах нашого життя. І нікуди корупція не подінеться ні за один день, ні навіть за один рік. А тому той, хто порушує закон, повинен понести покарання. А хто чесний, той не хай працює на благо суспільства. Я по-філософськи ставлюсь до затримання чиновників за їхні неправомірні дії.

– Олег Синютка підписав розпорядження про оголошення конкурсу на вибір інвесторів для будівництва комплексів утилізації твердих побутових відходів. У нас тепер буде кілька сміттєпереробних заводів – обласні і міський – чи голова облдержадміністрації перебирає на себе господарські питання Львова?

– Я вважаю, що у Львівській області, частиною якої є Львів, необхідно мати приблизно 5-7 потужних сміттєпереробних підприємств, тому що область продукує занадто багато твердих побутових відходів. Станом на сьогодні утилізація ТПВ є хаотичною. Достатньо поцікавитись у сільських голів, наприклад, у Городоцькому, Пустомитівському чи Кам'янко-Бузькому районах, у менших містечках навколо Львова, куди вони сьогодні вивозять своє сміття. Пустомитівський район, наприклад, – це один із найбільших районів, а де вони сьогодні утилізують свої відходи, якщо Грибовицький полігон не функціонує. А яка сьогодні  ситуація зі сміттям, ще раз наголошу, у наших селах і містечках? Ситуація – катастрофічна.

Якщо ми, у Львові, ще маємо фінансові ресурси і ми можемо собі дозволити вивезти ТПВ за двісті, триста і чотириста кілометрів, щоби місто було чисте і охайне, то райони і містечка не мають такої можливості. Отож сміттєпереробні комплекси потрібні, вони потрібні у великій кількості, і ми, безперечно, вітаємо такі ініціативи обласної адміністрації.

– Ви не тільки головний господарник міста, але і непересічний політичний діяч, який у Верховній Раді має свою чималу фракцію – 27 депутатів. Далеко не кожний політик України досяг такого результату. Наскільки діяльність Садового-політика  забирає час у Садового-господарника?

– Пригадую, як у 2006 році, коли я балотувався на посаду міського голови, мене питали: «А міський голова, він повинен бути політиком чи господарником?» Моя відповідь тоді й сьогодні є дуже проста: «Міський голова, як і президент країни, найперше повинен бути стратегом. Міський голова повинен бачити розвиток міста на десять, п'ятнадцять, двадцять років наперед. Тому стратегія є визначальною».

Якщо ми хочемо зробити щасливе проживання громадян в окремому місті, це є дуже шляхетна мета. Отож, почавши працювати міським головою, я мав таку можливість. Але з часом я усвідомив, що зробити місто успішним можна лише за однієї умови, якщо ситуація буде успішною в усій  країні.

Власне тому й відбулась ініціація зі створення партії «Самопоміч», тому сьогодні я маю дуже багато підступних ударів у спину через результативну діяльність нашої політичної організації. Я це по-філософськи сприймаю і  стійко витримую, бо в мене нема іншої альтернативи. Я не буду робити жодного тиску на фракцію «Самопоміч», щоби вона поводилась у парламенті так, як цього бажають сьогоднішні олігархи. Наша фракція буде працювати виключно в інтересах українського народу.

– Скільки разів поспіль державний службовець може претендувати на головну керівну посаду в тому чи іншому населеному пункті? Чи не варто в Україні законодавчо ототожнити тривалість виборчого мерського терміну із терміном президентським?

– У більшості держав світу такого  обмеження нема. Міський голова – це посада виборна, тому працювати міським головою можна стільки, скільки вистачить сил і здоров'я. Якщо сказати чесно, то фізично працювати міським головою дуже і дуже складно. Я спілкувався з багатьма міським головами, які працювали два, три і більше термінів, а потім переходили на іншу роботу, отож вони зізнавались, що життя на посаді очільника міста і життя після складення повноважень –  не порівняльне.

Наприклад, цікавий досвід Нью-Йорку. До 2001 року там було правило, що мера обирали на два терміни. Коли мером Нью-Йорка став Майкл Блумберґ, він ініціював зміни, тож  сьогодні у цьому місті скасовані обмеження стосовно тривалості перебування на посаді мера.

Чи потрібно запроваджувати обмеження? Я вважаю, що це питання повинна вирішувати територіальна громада у кожному конкретному випадку. Якщо людина має можливості працювати, якщо відчуває у собі сили, якщо громада підтримує таку кандидатуру, тоді, вважаю,  можна служити на користь громаді й більше термінів. 

Але якщо ми говоримо  про найголовнішу державну виборчу посаду, тут я цілком поділяю думку, що два терміни є оптимальними. Більше може навіть і шкодити країні.

– Після завершення кар'єри міського голови, а вона колись завершиться, Андрій Садовий, уже як політик, чим планує зайнятись?

– Я починав свою роботу в місцевому самоврядуванні як депутат, як голова комісії. У 2000 році ми створили організацію «Інститут розвитку міста». Ця установа аналізувала поточну ситуацію у містах, подавала свої бачення і прогнози. У мене колись була велика мета, щоби така інституція стала загальноукраїнською, а місцеве самоврядування через таку інституцію отримало інтелектуальне підживлення.

На сьогоднішній день держава має для навчання державних службовців Академію управління при президенті України. Так, багато міських голів отримують певний вишкіл у цій установі, але ця освіта не має тієї повноти, яка у подальшому потрібна під час практичного виконання посадових обов'язків у межах територіальної громади. Отож вважаю за доцільне, щоби така установа – наукова і навчальна – з'явилась, і готовий активно  долучитись до її створення та подальшого функціонування. Є  багато інших цікавих пропозицій, чим можна займатись після складення повноважень міського голови.

Сьогодні питаннями міста практично займаюсь від ранку й до вечора, а в ще поза робочий час повинен приділити увагу й партійному життю. Для розвитку партії «Самопоміч» присвячує вихідні дні. Цей час забираю у родини, маю велику провину перед моєю сім'єю, перед дружиною і перед дітьми. Але такі реалії нашого часу. Хтось на війні в окопах – і йому також там нелегко. Хтось повинен будувати мирне життя для тих, кого наші воїни захищають на фронті, для їхніх родин. Нашим батькам, нашим бабусям і дідусям свого часу також було нелегко.

– Е-квиток. Про його запровадження почали говорити ще у 2010 році, на початку 2011 року французька компанія «Луї Бергер» разом із фахівцями Львівської політехніки розробила нову транспортну систему для Львова, в якій було передбачено запровадження радіальних маршрутів та електронного квитка. Наприкінці 2016 року підписали угоду щодо кредитного фінансування проекту е-квитка, який передбачено реалізувати у 2018 році. Вісім років не надто довгий термін для реалізації проекту?

– Якщо проаналізувати послідовність дій міської влади, то можна побачити у чому вона полягала. У 2011 році ми вийшли на порозуміння стосовно можливості запроваджувати електронний квиток через співпрацю зі західною інвестиційною компанією, яка була готова інвестувати значні кошти. Цей проект, на превеликий жаль, не підтримали депутати міськради і він потрапив «під сукно».  Далі настала фінансова криза, коштів, фактично, для реалізації цього проекту ми вже не мали, інвестор теж відмовився від пайової участі.

Сьогодні на підтримку Львова прийшов Європейський банк реконструкції та розвитку, який погодився надати фінансування. Місто вже підписало всі угоди з банком, до кінця року будемо формувати групу експертів, а з наступного року починаємо велику працю зі впровадження електронного квитка.  Дуже сподіваюсь, що на початку 2018 року місто вже буде користуватись такою послугою. Але для цього нам потрібно дуже багато попрацювати ще у питанні оновлення громадського транспорту. Тому що важко собі уявити новий, сучасний термінал електронного квитка у стареньких автобусах, які вже вичерпали свій ресурс.

У програмі «Львів-2020» заплановано оновити громадський транспорт на 70%. До речі, в рамках наступних трьох місяців у Львові на маршрути додатково вийде 75 нових автобусів., із них 55 – це автобуси «Електрону», а 20 автобусів – від корпорації «Богдан». Вісім автобусів «Богдан» уже прибули на територію АТП.

Сьогодні більшість маршруток, які обслуговують городян і гостей міста, належать приватним особам. Коштів інвестувати у новий транспорт у них нема. Вони  вимагають підняти ціну за проїзд, а я не можу з цим погодитись, тому що більшість городян не настільки заможні, щоби оплачувати вимоги приватних перевізників. Крім того, щоразу, коли місто йшло приватним перевізникам на поступки і підвищувало вартість поїзду із гривні на 1,25 гривні, на 1,50 гривні, на 1,75 гривні, на 2 гривні й так далі, ми щоразу чули запевнення, що як тільки додамо цих 25 копійок, то і нові автобуси з'являться, і графік перевезень буде дотриманий,  і якість спілкування водіїв із пасажирами буде на вищому рівні. І де виконання отих обіцянок?

– Непорозуміння довкола земельної ділянки для будівництва Індустріального парку. У чому суть проблеми, чому не можна було її подарувати такому перспективному  інвесторові, як це прийнято у світі, щоби не було звинувачень у неправильному визначенні земельної вартості?

– Подарувати земельну ділянку ми не маємо права згідно чинного законодавства.  І в цьому, власне, є велика проблема. На сьогоднішній день бажання інвестувати в Україну є, до певної міри, подвигом. Країна знаходиться у стані війни, отож кожний інвестор кілька разів наперед подумає, чи вкладати йому кошти у такий непередбачуваний проект.

І коли ми провели інвестиційний конкурс і голландська компанія «СТР» погодилась інвестувати у Львів і перемогла у цьому конкурсі, я, відверто кажучи, сподівався, що всі разом у країні будуть допомагати реалізовувати цей проект. У ньому передбачено створення трьох тисяч нових робочих місць, із яких кошти будуть поступати до місцевого бюджету й сприяти подальшому розвиткові міста.

Для мене стало великою несподіванкою ініціатива Генеральної прокуратури, на чолі з Генеральним прокурором, яка почала вбачати порушення у нашому інвестиційному проекті. Тобто, діяльність Генеральної прокуратури йде врозріз із тими словами, які ми чуємо з уст президента і прем'єр-міністра: «Приїжджайте, інвестуйте в Україну».

«СТР» – це не якась маловідома компанія, це потужна структура, яка за обсягами промислової нерухомості займає четверте місце у Європі, це дуже серйозний партнер. Очільники держави повинні сприяти приходові такого інвестора у Львів, щоби успішна діяльність голландської компанії «СТР» в Україні стала позитивним прикладом і заохоченням для інших міжнародних потенційних  інвесторів. Проте після заяв Генеральної прокуратури хтось із державних мужів передзвонив і спитав, чим можна допомогти? Мовчання...

А тому, я так розумію, це була якась і скоординована акція. Можливо, в Україні діють деструктивні сили, які не хочуть, щоби у Львові з'явились нові робочі місця, щоби місцева громада процвітала й ставала прикладом для інших територіальних громад. Але така тактика – недалекоглядна і глупа. Все одно інвестиції будуть. Адже за динамікою залучення інвестицій Львів має дуже хороші показники. І ці три тисячі робочих місць, які запланували створити у Львові, ми їх все одно збудуємо.

– Львівська агломерація. Якою у середній та віддаленій перспективі стане конфігурація меж Львова?

– Що таке Львівська агломерація? Це територія, яка повинна охоплювати діаметр приблизно 50 кілометрів від Львова. Це є та територія, яка живе і дихає, образно кажучи, одними легенями, а Львів – серце цієї агломерації. І якщо ми, Львів,  маємо потужну силу, тоді це відчуває вся агломерація.

У цивілізованому світі, наприклад, коли створювали тамтешні агломерації, там економічно слабшу громаду долучали до сильнішої з метою їхнього збалансування. В Україні, на превеликий жаль, законодавство не цілком достатньо продумане, тому що коли почали ініціювати об'єднання громад, то взяли іншу модель об'єднання – дві слабкі громади в одно ціле, сподіваючись, що з цієї затії у перспективі буде щось конструктивне. А це не цілком правильно.  Ми запропонували наш варіант Львівської агломерації, де не хочемо претендувати на права інших територіальних громад. Навпаки, ми хочемо об'єднати наші потенціали в одне ціле при автономності місцевих інтересів.

Наведу простий приклад. Японська компанія «Фуджікура» збудувала свої цехи біля Львова, у населеному пункті Рясне. Звідки люди їдуть туди на роботу? Приблизно 80% – це львів'яни. Яким транспортом вони користуються? Львівським. Тобто, чи населений пункт Рясне може своїми силами збувати і забезпечити функціонування такого підприємства? Звісно, що ні. Для цього проекту використовується увесь потенціал Львова.

Або торгово-розважальний центр «King Cross Leopolis», який збудували в Сокільниках. Люди яким транспортом туди добираються? Львівським. Мережі, каналізація до цього об'єкту, звідкіля вони прокладені? Все зі Львова, тому що Сокільники неспроможні збудувати свої окремі очисні споруди та інші господарські мережі.

Ще приклад: населені пункти біля Львова – Винники, Рудно, Брюховичі. Ми в цьому році зробили у Винники дуже великі інвестиції у будівництво нової школи, у  ремонт доріг, систему водопостачання, у мережу каналізування території. Зробили інвестиції в прокладання водогону в населений пункт Рудно. Чи можуть ці населені пункти зробити вище перелічене виключно власними фінансовими ресурсами? Звісно, що ні. Тому для Львова вигідно, щоби навколо міста, у перелічених та інших поселеннях, з'являлись нові виробничі потужності, інші цікаві проекти, тому що від цього користь отримають всі.

Отже, така співпраця у межах Львівської агломерації вже є, але її потрібно легалізувати і надати їй більший статус. Тому я здивований, коли бачу, як  роблять спроби торпедувати перспективну ідею, як замість того, щоби всім об'єднатись для спільного добра усіх, створюють протиборство. Навколишні населені пункти самі без Львова не зможуть жити самостійно, бо ми разом зав'язані в одне ціле. Це як, наприклад, взяти  й сказати, що нехай якийсь орган людського організму живе собі в автономний спосіб. Це нонсенс.

– Деякі політичні експерти України передбачають, що «Самопоміч» і «Рух нових сил» можуть створити нову конфігурацію на політичному полі країни, адже обидві сили є в опозиції до президента. Водночас політологи вбачають потребу для Саакашвілі у засобах для розвитку партійної діяльності, оскільки у нього нема достатніх власних ресурсів. Наскільки для «Самопомочі» буде доцільним таке об'єднання?

– Хочу дати більшу глибину розуміння даного питання. Партія «Самопоміч» є і буде надовго. Якщо ми хочемо збудувати успішну країну, то у світі всі успішні країни будували  через потужні ідеологічні партії. Я не знаю жодного прикладу побудови успішної країни без потужного партійного будівництва. Такі приклади невідомі. Тому наші здорові політичні амбіції полягають у тому, що партія «Самопоміч» повинна працювати для громадян і повинна бути потужною ідеологічною партією. У процесі нашої роботи ми будемо співпрацювати зі всіма тверезомислячими людьми та прогресивними політичними і громадськими об'єднаннями.

Однак сьогодні, поки що, говорити про об'єднання партії «Самопоміч» з іншими політичними силами та ініціювати таку політичну  федерацію нагальної потреби нема. Ось коли відбувається передвиборча кампанія, наприклад, на виборчому окрузі себе пропонують 5-10 кандидатів, тоді ті кандидати, які поділяють ідеї здорового прагматизму, мають державницький світогляд, вони повинні об'єднатись і запропонувати одного кандидата, найбільш перспективного. На такому етапі, я так розумію, об'єднуватись потрібно.

Окрім сказаного, є ще одне питання: «Із ким сьогодні  «Самопоміч» може об'єднуватись і з якою метою?» Ось назвіть мені політичну силу, яка, на вашу думку, гідна об'єднання з нами? Я не знаю такої політичної сили.  Стосовно нових політичних сил, які хочуть посісти достойне місце в українському політикумі, то нехай вони спочатку народяться, сформуються, покажуть свій потенціал і перспективність.

Тому ми йдемо своєю дорогою, у нас роботи є дуже багато. І мені приємно, що партія «Самопоміч» активно розвивається в регіонах України –  у Харкові, у Запоріжжі, у Миколаєві. Наприклад, в обласному Миколаєві рейтинги «Самопомочі»  переважає рейтинги партії «Опозиційний блок» та інших політичних сил. Ми маємо прекрасні позиції на Львівщині, на Західній Україні. Ось це я і вважаю великим партійним успіхом.

– В інформаційному потоці України проглядається тенденція майбутнього ймовірного ситуативного об'єднання на спільній передвиборчій платформі, перед виборами у Верховну Раду, партій «Самопоміч», «УКРОП», «Відродження». Які ще політичні сили можуть долучитись до цієї коаліції, якщо така сформується?

– Ми категорично проти таких об'єднань, адже ми перебуваємо на цілком інших ідеологічних засадах. Ми з олігархами ніколи не будемо об'єднуватись. Тому інформація про те, що партія  «Самопоміч» буде творити з олігархатом якийсь політичний конгломерат є недостовірною, спеціально поширюваною, щоби нашкодити нашому успішному партійному поступу. Партія «Самопоміч» для олігархату наче кістка у горлі, вони би хотіли, образно кажучи, нас з'їсти, якби тільки могли.

– Представники фракції «Самопомочі» у ВР проігнорували 7-го грудня голосування проекту постанови про звернення до демократичних держав щодо визнання Голодомору геноцидом українців. Можете пояснити ігнорування проекту, такого важливого для кожного українця?

– Упродовж тижня  партія «Самопоміч» не голосувала у Верховні Раді, бо поставила ультиматум: зняти депутатську недоторканність із депутата Новинського і запровадити спрощення системи зняття такої недоторканності. Крутились певні особи у ВР, наче вужі, що тільки не вигадували. Але «Самопоміч» наполягла на своїй політичній позиції й дотиснула – питання Новінського внесли на голосування, його навіть і підтримали.

Ви би подивились на обличчя багатьох депутатів, Генерального прокурора, зокрема, коли проголосували за зняття депутатської недоторканності з Новінського. Тому що вони були свято переконані, що голосування буде негативним, а воно стало позитивним.

Ми просили керівництво Верховної Ради і пояснювали, що поки питання недоторканності не буде розглянуте, не будемо брати участь у роботі Верховної Ради. Якщо є важливі питання, то перенесіть їх на кілька днів.

Однак, схоже на те, що деякі важливі для країни питання спеціально вносили у порядок денний, щоби вони не набирали необхідної кількості голосів. У цьому контексті в мене виникає наступне питання: у Верховній Раді начебто є коаліція – БПП, Народний фронт, олігархи – а чому вони не голосували за винесені питання?  Хіба у них недостатньо голосів? А куди вони поділись? Чи для них ці питання не є пріоритетом?

Взагалі ситуація у Верховній Раді є дивовижною. Партія «Самопоміч» навесні цього року вийшла з коаліції. Якщо подивитись на голосування, то приблизно 70% усіх рішень приймаються завдяки голосам «Самопомочі». Тому що ми принципово голосуємо за всі питання, які є важливими для України. Ми не ставимо ультиматумів. Так, питання зняття депутатського імунітету – це було питання принципу. Не  подолавши політичну корупцію,  у країні ніякого ладу ми не наведемо. Для нас це принципове питання і мені приємно, що ми змусили всіх поважати нашу політичну позицію.

А вийшли ми з коаліції тому. що не можемо бути разом із жуліками, які грабують державу. Коли коаліція створювалась, тоді наміри в усіх були прекрасні. Згодом ми побачили, що декларовані наміри декого насправді є тільки блискучою обгорткою, в середині якої приховане справжнє бажання далі грабувати країну. Ми не будемо з такими деструктивними силами за одним політичним столом. Тому ми сьогодні в опозиції і наша позиція є чіткою.

– Дякую за розмову й успіхів на господарсько-політичній ниві у наступному році.

Ярослав Левків.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...