Слухай онлайн
Історія

Бог, Гонор і Батьківщина - кредо його життя

1/14
150 років тому народився генерал Станіслав граф Шептицький, брат Митрополита Андрея та блаженного священномученика Климентія.

1 жовтня 1861 року Софія, графиня Фредро, дочка Олександра графа Фредро, і Ян Кантій Реміґіан граф Шептицький скріпили свій союз шлюбом у Львові. Молода сім’я стала не тільки одним з найважливіших опор польської культури у регіоні, але і також Католицької церкви.

Громадська, політична та меценатська діяльність графа Яна Кантія Шептицького спричинилась до того, що у народі його названо «першим католиком Галичини». Дружина Софія Шептицька не відстає від чоловіка, веде активну суспільну діяльність, листується з Ватиканом та їздить на аудієнцію до Папи Римського. Художниця, письменниця, зразкова дружина, мама та громадянка – Софія Шептицька швидко стає «іконою» для тодішнього суспільства. Сім’я підтримує стосунки з першими особами Австро-угорської імперії, здобуває статус близьких друзів правлячої цісарсько-королівської династії Габсбургів.

Раз-по-раз у Шептицьких у Прилбичах (нині село у Яворівському районі) появляються на світ діти. 1862 року народжується первісток Стефан (1862–1864), у 1863-му – Юрій Петро (1863–1880), у 1865-му – Роман Марія Олександр, у 1866-му – Олександр Марія Домінік, у 1867-му – Станіслав Марія Ян Теофіл, у 1869-му – Казимир Марія, у 1877-му – Леон Юзеф Марія.

Стефан і Юрій помруть у дитинстві. Роман (Ромцьо) пізніше змінить римо-католицький обряд і стане на чолі УГКЦ, відомий як владика Андрей. Казимир (Казьо) розпочне успішну політичну і громадську кар’єру, а у віці 43 років зніме графський костюм, щоб одягнути монаші ризи і прославитись як український монах. Олександр (Олесь) та Леон (Леось) успадкують батьківські маєтки і стануть продовжувачами польської культурної та політичної традиції, яку підтримували їх предки – графи Фредри і частина роду Шептицьких. Ще один з Шептицьких – Станіслав відіграє ключові ролі на фронтах Першої світової війни та у справі відновлення незалежності Польщі. Увійде в історію як один з найбільш талановитих польських військових діячів ХХ століття.

На початку 80-их років ХІХ ст. Станіслав граф Шептицький розпочинає науку в гімназії св. Анни у Кракові. Школа ця існує і до нині як загальноосвітній ліцей ім. Бартоломея Новодворського за адресою пл. На Гроблях 9. Екзамен зрілості (матуру) складає 1885 року, після чого вступає до Військово-технічної академії в Медлінґу (Австрія) на артилерійський відділ. Трьома роками пізніше, у 1888 році з відзнакою закінчує Академію та отримує військове звання підпоручника. Першим призначенням молодого офіцера стала ІІІ дивізія польової артилерії у Ярославі (Польща). Після двох років служби, у 1890 році, Шептицького скеровано на навчання до Відня до Вищої школи їзди (Reitlehren institut), після якої отримав кваліфікацію вчителя та підвищення у званні до поручника. Військову службу продовжив у Перемишлі у Х бригаді артилерії. У 1894 році поручника Станіслава Шептицького запрошують на навчання до Військової школи Академії Генерального штабу, яку закінчує у 1896 році. В цей час його призначають ад’ютантом 53-ї бригади піхоти у Кошицях (Словаччина).

1904 року Станіслав граф Шептицький вже є капітаном Генерального штабу. В цей час його призначають військовим аташе Австро-Угорської імперії у головному військовому штабі російської армії у Маньчжурії на Далекому Сході. Саме тоді  триває російсько-японська війна і Шептицький прискіпливо спостерігає за ареною боїв. І це не випадково, адже Австро-Угорщина готується до ймовірної війни з Російською імперією. Рапорти, які пише Шептицький, є надзвичайно важливими для військового командування австрійців і, як пише в цей час в листах до нього брат Казимир (пізніше о. Климентій), їх негайно кладуть на стіл цісарю, де б він не був. Ця подія збігається зі смертю мами Софії (з Фредрів) Шептицької, яка помирає у квітні цього року.

У тодішній польськомовній і німецькомовній пресі залишилось надзвичайно багато заміток з часу перебування на Близькому Сході капітана Шептицького та його оцінки російської армії. Зокрема, в одній з них він пише:  

«Російське «Ура» звучало значно тихіше в пізнішій стадії японської війни, і було на кілька тонів нижче від «Банзай»…. Генерал Куропаткін [російський генерал, керівник військової кампанії — І. М.], виходив з помилкового тактичного  принципу, що на війні чим менше ризику, тим менше втрат. Японці діяли якраз навпаки і тому перемогли… Кавалерії закидав, що взагалі робила замало добрих під’їздів і зле виконувала розвідувальну функцію. Піхота відзначалась поганою тактикою. Російські начальники основний натиск клали на фізичну перевагу російського солдата над малим японським солдатом. Оскільки японці не допускали до контакту «груди-на-груди», то це стало помилковою тактикою. Російська артилерія є надзвичайно доброю, на жаль, перед війною вони отримали екземпляри, яких не вміли обслуговувати. Взагалі, взнаки давались росіянам відсутність монолітного керівництва, а підготовка російських солдат була взагалі слабка. Нарешті, і це було великим злом, що всім, однаково як і генералам, так і офіцерам, і солдатам, бракувало патріотизму і запалу, внаслідок чого російський солдат йшов у бій без віри в себе і без віри в потребу перемоги» («Gazeta Polska, 1906 рік»).

Станіслав Шептицький пробув на цій війні понад 20 місяців. Брав активну участь у всіх великих битвах. Цей досвід пізніше йому неабияк згодиться.

Після повернення з російсько-японської війни у 1906 році склав іспит на майора генерального штабу і був назначений керівником штабу ІІІ дивізії кавалерії у Відні. В цей час одружився з княжною Марією Жозефіною Сапігою - Коденською з Красічина герба Лис (1884-1917), донькою Леона Павла Адама та його дружини — княгині Терези Єлизавети Марії Сангушко-Коширської. Брат її батька, Стефан Адам князь Сапіга пізніше стане Митрополитом Краківським та висвятить на священика юного Кароля Войтилу, пізнішого святого Івана Павла ІІ.

1 травня 1914 року граф Шептицький був піднесений до гідності полковника Генерального штабу Австро-Угорської імперії. В цей час розпочинається Перша світова війна. Станіслав Шептицький очолює військовий штаб ІІ Корпусу австрійських військ на російському фронті. Стає творцем Польських легіонів – першої польської військової формації після розподілу Польщі у кінці XVIII століття. На чолі польської армії 1 грудня 1916 року звільняє польську столицю Варшаву від російської армії і урочисто на чолі війська в’їжджає до міста. Австрійський цісар і німецький кайзер передають патент на відновлення Польського Королівства як успадкування традицій І Речі Посполитої.

1917 року Станіслав Шептицький отримує військове звання генерал-майора. Після відновлення польської держави, у 1918 році, Юзеф Пілсудський призначає генерала Шептицького керівником штабу Війська Польського. 1919 року на власне прохання залишає цю посаду і їде на фронт воювати з російськими більшовиками. Станіслава Шептицького в цей час призначають командувачем Литовсько-Білоруського фронту. Під його керівництвом польська армія звільняє Вільно і Мінськ від Червоної армії більшовиків. Його старанням об’єднана полько-українська армія на чолі з Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським безперешкодно звільняє від російської армії український Київ у 1920 році.

За особливі успіхи під час війни з більшовицькою Росією був нагороджений Командорським і Срібним Орденами Virtuti Militari, Командорським Орденом Відродження Польщі і 4 рази ставав Кавалером Хреста Хоробрих. У 1920 році отримав найвищий військовий ранг Війська Польського – звання генерала броні. У 1923 році генерал Шептицький, будучи на посаді міністра Військових справ, своїм указом №126 від 4 серпня 1923 року встановив День польського солдата. Його відзначають і нині 15 серпня у річницю вікопомної переможної варшавської битви у 1920 році у період польсько-більшовицької війни.

1925 року вдруге одружується. Його перша дружина помирає від грипу у 1917 році. Другою дружиною стає Станіслава Олізар герба Хоругви Кмітів (1899–1977).

У 1926 році генерал Станіслав граф Шептицький подає у відставку і проживає тут у Галичині, у селі Корчина, що неподалік Кросна. Займається аж до Другої світової війни бізнесом та громадською діяльністю. Обіймав посаду президента Національної асоціації виробників нафти.

Останній раз побачився зі своїми братами: Митрополитом Андреєм, о. Климентієм та землевласниками Олександром та Леоном у серпні 1939 року. Кілька місяців потому у Прилбичах більшовики вб’ють брата Леона. Рік пізніше у Замості німці вб’ють брата Олександра. У 1944 році помре брат Митрополит Андрей. Отець Климентій не захоче виїхати з СССР і у 1947 році буде арештований:  загине мученицькою смерть у 1951 році. На цей час генерал Станіслав Шептицький також помре у родинному домі у Корчині. На жаль, не матиме дітей.

Залишились спогади його племінниці про день похорону. Комуністи заборонили опублікувати повідомлення про смерть і перешкоджали організації поховання. Заборонили, щоб похорон мав масовий і урочистий характер. Тоді селяни заявили, що самі поховають свого генерала. Влада не дозволила навіть нести під час похорону польський прапор. Племінниця взяла червоне полотно з вчительського столу і пришила до нього білу тканину, в що обвили труну. Це і був прапор, під яким героїчно генерал Станіслав граф Шептицький бив більшовиків від 1914 аж до 1923 року.

Іван Матковський.

P. S. У статті використовуються для ілюстрації світлині, опубліковані у виданні «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини»/ за ред. І. Матковського, Ю. Бойка. — Львів, 2017.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...