Політична криза в країні, викликана намірами правлячої коаліції створити за рахунок нардепів-перебіжників конституційну більшість у парламенті та двома указами Президента, які послідували вслід за тим, про достроковий розпуск парламенту триває. Коаліція та опозиція ніяк не можуть погодити дату наступних парламентських виборів та те, чи відбудуться вони взагалі. Про те, чим може закінчитися нинішнє протистояння, хто і які дивіденди може здобути в його результаті, ми вирішили розпитати у відомого політолога, директора Інституту Горшеніна Костянтина Бондаренка.
– Пане Бондаренку, чим може закінчитися сьогоднішнє протистояння в українській політиці? Чи призведе воно до позачергових парламентських виборів чи ні?
– Протистояння в українській політиці може закінчитися трьома речами. Перше – це компроміс, друге – це розкол України, третє – це фактично встановлення диктатури. Якщо не буде досягнуто компромісу, якщо не буде знайдено порозуміння між двома частинами України, між двома частинами українського політикуму, то, відповідно, ми можемо втратити Україну заради демократії або ми можемо втратити демократію заради України.
– Від кого зараз найбільше залежить те, щоби ми не втратили Україну?
– Від двох Вікторів – Віктора Ющенка і Віктора Януковича. Від того, наскільки вони готові йти на компроміси. І якщо дивитися на те, хто не хоче йти на компроміси, то поки що цього не хоче робити саме Віктор Ющенко. Віктор Янукович продемонстрував вже кілька кроків назустріч своєму опоненту, від Віктора Ющенка ми поки що цих кроків не дочекалися.
– На які саме компроміси мав би піти Ющенко?
– Хоча би щодо перенесення виборів на осінь. Зокрема, датою проведення виборів може бути 9-те або 16 вересня. Або другий момент – відкликання взагалі свого другого указу і переформатування коаліції, створення нового формату коаліції і нового уряду.
– Але очевидно, що ці компроміси для Ющенка не є вигідними, бо якщо він відкличе свої укази, його рейтинг поповзе донизу. А якщо вибори призначити не влітку, а восени, до того часу зростуть рейтинги Партії регіонів, бо зараз зростають лише рейтинги «Нашої України».
– Ні, наразі зростають рейтинги Партії регіонів і «Нашої України». У Партії регіонів рейтинги зросли майже на десять відсотків за останній час, тому говорити про те, що восени щось радикально зміниться для Партії регіонів, це неправда. Інша річ – технічна. Дуже важко провести вибори влітку. З кількох причин. Перша причина – це те, що практично немає часу для підготовки. Друга – що інші партії, не представлені у парламенті, просто не мають шансів потрапити туди, бо не мають часу для підготовки і для розгортання політичної реклами, оскільки реклама не сприймається у літній час. Третій момент – це те, що явка виборців на виборчі дільниці влітку буде значно меншою, ніж це могло би бути восени, адже восени зростає політична активність громадян. І нарешті ще один момент – влітку вчителі і інші бюджетники перебувають у відпустках, а саме вони становлять значну частину членів дільничних виборчих комісій. Тому цілком можливе блокування виборчого процесу з технічних причин. Я думаю, що заради демократичного і чесного процесу з врахуванням максимальної можливості для волевиявлення громадян було би більш доцільно провести вибори восени.
– Чому ж тоді Ющенко не хоче йти на цей компроміс?
– А це вже питання, чому Ющенко на сьогодні лобіює інтереси однієї фінансово-промислової групи, а не всього українського народу. Тому що одній фінансово-промисловій групі дуже кортить взяти участь у приватизаційних процесах щодо Одеського припортового заводу і «Укртелекому». Вони розуміють, що якщо вибори пройдуть влітку і якщо протягом літа буде переформатовано склад Верховної Ради і уряду, якщо помаранчеві сили візьмуть участь у формуванні наступного уряду, то, відповідно, у них зростають шанси на участь і на перемогу у приватизаційних тендерах.
– Про яку фінансово-олігархічну групу йдеться?
– Я думаю, що їх не так багато, і можна помітити, яка із політичних сил є дуже активною і не лише на своїй Дніпропетровщині чи на Львівщині, де вона придбала чималу кількість об’єктів і де має великі впливи на формування політики, а й на загальноукраїнському рівні.
– Багато експертів і політиків вважають, що від нинішнього протистояння, якщо, звісно, воно закінчиться мирно і відбудуться дострокові вибори, Україна тільки виграє. Чи справді це так?
– Я думаю, що ні. Україна минулого року проголосила на весь світ, що вона провела найбільш чесні, найбільш чисті і найбільш прозорі вибори, і от раптом вона цього року зробила заяви, що все, що було минулого року, забудьте. Отож давайте ми виділимо за різними даними від 400 мільйонів до мільярда гривень на те, щоб провести наступні вибори, які будуть ще більш чистими, чесними і прозорими. Відповідно, у світу це викликає вже роздратування. Україна на сьогодні для світового співтовариства є вже не географічним курйозом, а анекдотом.
– Які політичні сили можуть найбільше виграти від дострокових виборів?
– На нинішній день найбільше виграють Партія регіонів і «Наша Україна». Але тут зараз йдеться не про те, чи виграють вибори політичні сили, йдеться про те, чи виграють приватизаційні процеси, а цього року запланована приватизація 56 об’єктів; чи виграють тендери на приватизаційних процесах дві фінансово-промислові групи, одна з яких з донецьким, друга – з дніпропетровським корінням. І відповідно довкола цих двох груп і крутиться вся українська політика. Причому ці групи залишаються поза грою, поза кулісами, а найбільше вискакують на арену політики, які виступають лише в ролі масовки чи, скажімо так, маріонеток цих двох фінансово-промислових груп.
– Президент і помаранчеві сили кажуть, що в Україні дуже на часі є проведення судової реформи, адміністративно-територіально реформи, внесення змін до Конституції чи навіть написання нової Конституції. Чи можна очікувати, що всі оці реформи будуть проведені після парламентських виборів?
– Я думаю, що нічого не заважало Президентові проводити ці реформи протягом 2005 року, 2006 року і навіть зараз. Парламентські вибори це одне, а реформування політичної системи – зовсім інше. Наш Президент має одну особливість – це така собі маніловщина. Ви пам’ятаєте, що Манілов, герой Гоголя, починав якісь справи і не закінчував їх, і весь його дім складався із таких суцільних незакінчених справ. Отакий і наш Президент. Він прийшов до влади і ініціював одну реформу, політичну, умовно кажучи. Він її не завершив. Він ініціював адміністративно-територіальну реформу, де ця реформа? У нас навіть був віце-прем’єр з адміністративно-територіальних питань. Він ініціював адміністративну реформу – де тепер Ігор Коліушко, який мав займатися адміністративною реформою в його оточенні? Він ініціював судову реформу – де тепер судова реформа? Нічого фактично не робиться. Реформи проголошуються, іде суцільна така гучна піар-кампанія, і через місяць про ці реформи забувають. Тому я дуже розчарований у реформаторських здібностях нашого другого гаранта.
– Проведення цих реформ залежало не тільки від Ющенка, а й значною мірою від парламенту…
– У 2005 – першій половині 2006 року Ющенко мав парламент, який міг би проголосувати за будь-яку його ініціативу. Якщо ми подивимося на результати голосування по Юлії Тимошенко (щодо призначення її прем’єр-міністром. – Авт.), по інших його ініціативах, то проголосувати весь необхідний пакет реформ тоді було не так важко.
– У світлі сьогоднішніх подій, такої дещо несподіваної рішучості Ющенка спостерігається зростання його особистого рейтингу та рейтингу «Нашої України» і натомість падіння рейтингу Юлії Тимошенко та її блоку. Це викликано як тим, що зараз від неї виходить менше гострих політичних заяв, ніж від Ющенка, так і тим, що Ющенко як Президент має більше можливостей впливати на нинішню політичну ситуацію. Чи може Тимошенко переламати цю негативну тенденцію і що для цього їй треба зробити?
– Я думаю, що Тимошенко здатна це змінити. Як тільки вона нагадає про себе, як тільки вона вийде з політичної тіні, її рейтинг знову поповзе вгору. Справа в тому, що народ голосуватиме за тих, хто проявляє якусь активність і хто генерує нові ідеї. Поки що з боку Юлії Тимошенко дійсно відчувався брак нових ідей, з якими би вона виступала. Це пов’язано зокрема з тим, що у своєму блоці Юлія Тимошенко є єдиним речником цих ідей, а всі решту – командою, які виконують ці ідеї. Якщо вона перебудує свою команду, почне активну діяльність, з’явиться на людях, то її рейтинг знову піде вгору.
– Деякі експерти кажуть, що Ющенко своїми нинішніми діями почав свою другу президентську кампанію. Наскільки реальними є його шанси вдруге стати Президентом України?
– Ці шанси є дуже високими. Уявіть собі, що у другій половині 2009 року, напередодні президентської виборчої кампанії 2010 року Ющенко зробить ставку на донецький електорат. Янукович, наприклад, не буде брати участі у виборчій кампанії, а закликає голосувати за Ющенка. І тоді протистояння на виборах буде між Ющенком, якого підтримує Схід, і Тимошенко, яку підтримує Захід. Відповідно, у нього в цій ситуації є всі шанси виграти цю кампанію.
– Але на це повинен погодитися Янукович…
– Я думаю, що вламати Януковича буде не важко. Особливо, якщо за справу візьметься Ахметов, який останнім часом робить все більше і більше реверансів у бік Ющенка. А відомо, що між Януковичем і Ахметовим існують давні і мало приховані антагоністичні стосунки.
– Пане Бондаренко, Ви тривалий час вивчали історію українських олігархів і їхні впливи на Україну. Сьогодні, принаймні на позір, відбувається деолігархізація «Нашої України», про що заявляє сама ця партія. Натомість БЮТ та Партія регіонів і надалі зберігають своїх грошових мішків. Коли олігархи нарешті підуть з української політики і чи це можливо в принципі?
– Вони не підуть з української політики, і українська політика за своїм статусом і своїми напрямками діяльності буде все більше наближатися до італійської політики. Як в Італії, так і у нас олігархи навпаки йдуть у велику політику і здійснюють цю велику політику. А що стосується «Нашої України», то я не сказав би, що там відбувається деолігархізація. Насправді там відбуваються зовсім інші процеси – з середовища «Нашої України» виштовхують своїх доморощених олігархів, недоолігархів, псевдо олігархів, натомість «Наша Україна» все більше потрапляє в залежність до інших олігархів.
– Окремі політологи, причому навіть у Львові, кажуть, що ні помаранчеві, ні донецькі не можуть самостійно керувати Україною, тому що цього не дозволяє розклад сил. Ні одні, ні інші, не зможуть набрати на виборах достатню кількість голосів для формування власної парламентської коаліції та створення уряду. Чи треба їм домовлятися після виборів?
– Я думаю, що їм потрібно домовлятися ще до виборів. Я вважаю, що взагалі альтернативи широкій коаліції, широким домовленостям немає, інакше це шлях в нікуди. Давайте спочатку зробимо нормальну Україну, не розглядаючи когось як ворога, а когось як свого. Тому що вони усі одним миром мазані – що львівські, що донецькі. Можливості вкрасти у них різні, але бажання вкрасти є однакове. Відповідно треба виходити з того, що заради цієї єдиної України потрібно перестати культивувати образ ворога в тому самому Януковичі чи в тих же самих донецьких, а почати думати, як працювати заради цієї України спільно.
– Домовленостям, які були досягнуті минулого року між Ющенком та Януковичем при підписанні Універсалу національної єдності значною мірою перешкоджали комуністи та соціалісти. Чи можуть «Наша Україна» та Партія регіонів домовитися про створення коаліції без участі цих двох партій?
– А навіщо взагалі нові вибори? Давайте зараз переформатуємо парламент. Блок Юлії Тимошенко, «Наша Україна» і Партія регіонів об’єднуються в єдину коаліцію. Янукович, наприклад стає прем’єр-міністром, Єхануров – першим віце-прем’єром, Юлія Тимошенко – спікером. Таку ідею висловлюють деякі західні кола, які тиснуть на окремих українських політиків для того, щоби вони пішли на такий крок. Тоді переформатовується простір гри і не треба викидати кошти на вибори, які можна використати в інших цілях. Звичайно, це не надто стійка коаліція, але все-таки це вихід із даної ситуації, вихід із кризи. Я думаю, що абсолютно реально було би здійснити зараз саме таке переформатування.
– Але чи це реально для Юлії Тимошенко, яка не раз заявляла, що ноги її в коаліції з Партією регіонів не буде?
– Я думаю, що це цілком реально. Особливо з огляду на те, що із Заходу щодо цього лунають відповідні сигнали і дуже настійливі. Особливо з-за океану, де говориться, що деякі заокеанські кола були би дуже зацікавлені саме у такому форматі української влади, саме у такій розстановці політичних сил. Юлія Тимошенко поки що не сприйняла, наскільки я знаю, ці пропозиції, але відомо що з тими заокеанськими колами, з Держдепартаментом США, дуже важко боротися. Їм дуже важко перечити.
– На заваді створення цієї коаліції може стати ще й такий фактор як фактор Мороза, якого чимало експертів вважають чи не найбільшим злом української політики...
– Я би сказав, що фактор Мороза може бути дуже швидко нівельований фактором Ахметова чи іншими факторами. Якщо буде воля двох Вікторів до об’єднання, то жоден Мороз їм не зашкодить.
– Чи все ж таки ми спостерігаємо сьогодні захід Мороза як політика, зникнення його з політичної арени чи він ще може вижити?
– Мороз це вічний лузер, як виявляється. У 95-96 роках він програв Конституцію і формат країни Кучмі, у 99-му році він знову ж таки Кучмі програв вибори, у 2002 році він практично програв лідерство в опозиції Тимошенко, і зараз він, прийшовши на посаду спікера, не зміг зіграти у свою гру. Я думаю, що сьогодні, намагаючись грати свою гру, Мороз наздоганяє поїзд, який пішов без нього.
– Тобто це означає, що його ера як політика минає?
– Він буде намагатися створювати кола на воді, але це будуть лише кола на воді, а не реальна політика.
Розмовляв Володимир ХРУЩАК
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ