Слухай онлайн
Історія

МГБ у боротьбі із ОУН на Хмельниччині у 1952 році

У пропонованому матеріалі кандидат історичних наук Юрій Щур, спеціально для ГалІнфо, висвітлює сторінки історії боротьби українського націоналістичного підпілля на початку 1950-х років. Сьогодні, мова піде про Кам’янець-Подільську (Хмельницьку) область станом на 1952 рік

підпільники ОУН. надрайонний провідник ОУН Петро Колісник («Черник») під №46

Обласні органи у МГБ у 1952 році мали достатньо інформації про діяльність на території Базалійського (існував до 1959 року), Білогірського, Теофіпольського та Антонинського (існував до 1962 року) районів боївки Тихона Нагорного («Гейніша») у складі 3 підпільників. Не було для них таємницею і те, що оунівцям у цих районах вдалося створити мережу конспіративних квартир.

Відмітимо, що для розшуку та ліквідації боївки УМГБ у грудні 1951 року були створені оперативно-чекістські групи, як обласного, так і районних підпорядкувань. В результаті роботи цих груп було виявлено 15 утримувачів квартир, серед яких вдалося завербувати агента «П» в селі Турівка Теофіпольського району. Вона підтримувала зв’язки з «Гейнішем» ще з осені 1949 року, протягом двох років надавала житло для підпільників, забезпечувала продуктами. Після цього до розробки боївки також була залучені сусіди «П», Леонтій та Федора Зозулі, які також свого часу надавали укриття оунівцям.

7 травня 1952 року Леонтій повідомив до райвідділку МГБ, що вночі 3 оунівця зайшли у будинок агента «П», про що вона попрохала його повідомити органам держбезпеки. За годину в село прибула оперативно-чекістська група, яка блокувала будинок й намагалася захопити підпільників живими. Однак боївкарі чинили спротив й загинули внаслідок бою. Опізнанням були встановлені особи:

1. Тихон Нагірний («Гейніш», «Максим»), 1920 р.н., уродженець Тернопільської області, керівник надрайонного проводу на території Кам’янець-Подільської області з 1949 року.

2. Ярослав Николишин, 1930 р.н., уродженець Івано-Франківської області, весною 1952 року призначений провідником Білогірського й Шепетівського районів.

3. Яків Вдовиченко («Крига»), 1921 р.н.

У загиблих було вилучено 3 автомати, 3 пістолети, 6 гранат, набої, націоналістична література й організаційне листування.

Після цього продовжувалися пошуки підпорядкованих «Гейнішу» боївкарів «Кузьми», виявлення й ліквідації його підпільної бази у районах підпорядкування.

У Білогірському районі обласним УМГБ за агентурною справою «Пловці» розроблявся керівник надрайонного проводу «Новий» та підпільники «Назар», «Льодик», «Голуб», «Левко» та ряд інших, з місцевих жителів.

Внаслідок проведених чекістських заходів «Новий», «Назар» та «Льодик» у 1951 році загинули. У них було вилучено різне листування, вивчення якого дозволило встановити, що в селі Дідківці Білогірського району був створений осередок ОУН. Ці дані підтвердив захоплений 20 лютого 1952 року охоронець «Нового» Степан Вдовиченко («Голуб», «Богдан»). УМГБ було прийнято рішення про реалізацію агентурної справи, внаслідок чого були заарештовані 7 осіб, зокрема Оксана Загорська («Наталка»), Анатолій Басмат («Сонце»), Анна Басмат та Анна Дворак.

Один з членів осередку, Серафим Басмат, на час проведення операції перебував у армії. Внаслідок проведення агентурно-оперативних заходів через органи контррозвідки МДБ Приморського військового округу він був встановлений й 23 квітня 1952 року заарештований у військовій частині №24481 та був етапований до Кам’янця-Подільського.

Під час слідства з’ясувалося, що він був найбільше наближений до оунівської боївки, знав місце розташування криївок, допомагав у організації акцій. Із підпільниками познайомився у 1949 році в помешканні двоюрідної сестри Оксани Загорської. До ОУН залучений провідником «Левком» (загинув у лютому 1952 року), отримав псевдо «Ворон». Саме він влітку 1950 року допоміг облаштувати криївку у своєму селі на подвір’ї Якова Борейка, якого також залучено до підпілля.

У жовтні 1950 року Серафим Басмат за завданням «Левка» організував перехід на нелегальне становище Степана Вдовиченка, який було зашифровано під виглядом вбивства останнього невідомими особами. З цією метою на вулиці села був залишений його головний убір з пробитими дірками та слідами крові.

Перед призовом до Червоної армії мав зустріч із провідником «Прокопом» (загинув у 1951 році), отримав завдання проводити підпільну антирадянську діяльність серед червоноармійців. Про виконання завдання мав інформувати «Прокопа» у листах, які мав надсилати на адресу дяка церкви села Загірці Велико-Дедеркальського району (тепер – у Лановецькому районі) Тернопільської області Олександра Андросюка, який підтримував зв’язки з підпіллям.

На слідстві Басмат також повідомив, що по зв’язковій лінії отримав інформацію про арешт усіх членів родини й близьких за зв’язки з ОУН. Після цього мав намір з метою помсти вбити маршала Малиновського, який мав приїхати у військову частину з інспекційною перевіркою. Після цього збирався покінчити з собою. На заваді такому розвитку подій став його арешт.

Ще одна вдала комбінація була реалізована УМДБ Кам’янець-Подільської області 29 квітня 1952 року, коли на території Летичівського району були захоплені із зброєю надрайонний провідник ОУН Петро Колісник («Черник»), уродженець села Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області та керівник боївки Володимир Юркевич («Змагун»), уродженець села Носів Підгаєцького району Тернопільської області.

керівник боївки Володимир Юркевич - «Змагун»

Колісник в липні 1948 року був направлений на Правобережжя. На території Кам’янець-Подільської області до 1951 року був у підпорядкуванні Йосипа Демчука («Лугового») й очолював боївку, яка діяла на території Дунаєвецького, Солобковецького (розформований у 1957 році), Михайлівського (тепер у складі Ярмолинецького), Віньковецького й Дережнянського районів Кам’янець-Подільської області та Літинського, Жмеринського і Вінницького районів Вінницької області. У лютому 1951 року краєвим провідником Василем Беєм («Уласом») Колісник був призначений керівником над районного проводу ОУН й керував діяльністю на території Теплицького, Джилинського (тепер у складі Бершадського) Гайстнського й Калинівського районів Вінницької області та Христинівського, Уманського й Ладижинецького районів Черкаської області.

Йосип Демчук - «Луговий»

За свідченнями Колісника, діючи на території Кам’янець-Подільської, Вінницької й Черкаської областей, він був організатором й учасником 5 терактів над працівниками міліції й радянськими активістами, а також організував 27 збройних акцій на колгоспи, кооперативи й інші заклади. Під час слідства назвав багато конспіративних квартир на території Вінницької та Черкаської областей, вказав 6 криївок й кілька сховищ, де зберігалися бідони з націоналістичною літературою, крам й продукти харчування. Крім того, назвав 15 підпільників, конспіративні квартири «Уласа» у Вінниці та Вінницькій області.

Юркевич на Правобережжі перебував з 1949 року, де діяв разом з Колісником. Під час слідства назвав відомі йому конспіративні квартири, членів ОУН, місця зберігання літератури. Враховуючи, що вони діяли в основному на території Вінницької й Черкаської (на той час Київської) областей, й інформацію надали по тим теренам, їх відправили до УМГБ Київської області.

За вироком суду обидва були розстріляні 16 січня 1953 року у Києві.

Юрій Щур, кандидат історичних наук (м. Запоріжжя)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...