Слухай онлайн
Cуспільство

Музей пам'яток стародавнього Львова: закрити не можна зберегти?

Львів багатий на музеї: їх тут налічується близько 40. Серед них є такі, що можуть втамувати культурну спрагу, однак чимало музеїв, що стають суцільним розчаруванням. Пуста, позбавлена життя експозиція і суха інформація породжує лишень мляве позіхання та нудьгу. При цьому такі занепалі осередки культури, зазвичай, існують за бюджетні кошти.

Музей пам'яток стародавнього Львова, що є відділом Львівської галереї мистецтв, розмістився в храмі святого Івана Хрестителя на площі Старий Ринок. Убога експозиція складається з двох запилених панорамних макетів Львова 14-го та 18-го століть (пап’є-маше, автор - Ігор Качор), макету самого храму, якихось невиразних історичних документів та збірки дрібних уламків кераміки та заіржавілих гачечків, призначення яких важко зрозуміти.

Власне, сам храм святого Івана Хрестителя є неабиякою цінністю, адже він є одним з найдавніших у Львові. Його спорудив 1260-го чи 1270 року князь Галицько-волинський Лев І Даниловичдля дружини Констанції — доньки угорського короля Бели IV. Втім, чи є доцільним функціонування в такій унікальній і древній історичній пам’ятці Львова сякого-такого музею? Можливо, варто наповнити цей музей якимись справді цікавими експонатами, а, можливо, краще вирішити цю проблему, закривши його взагалі?! На ці питання «Гал-інфо» й пробувало отримати відповіді.

Такі закиди на адресу музею одразу заперечила його науковий керівник Єлизавета Діденко: «Сама будівля церкви вже є основою для музею, вона вже є центральним експонатом». Єлизавета Діденко також зауважила, що не зовсім погоджується з тим, що експозиція є бідною. «Так, можливо, чимось і бідна. Ми працюємо над тим, щоби тут щось вдосконалити та змінити. Але це залежить не лише від нас, а від фінансування музею»,– пояснила вона.

Науковий керівник музею також розповіла, що в середньому музей має 6 тис. відвідувачів в рік. Своєю чергою директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька–Разінкова зауважила, що згідно зі звітами торік в цьому музеї було більше відвідувачів ніж у музеї Пінзеля. Вхід коштує 10 грн (студентський – 5 грн), екскурсія обійдеться у 30 грн (студентський – 15 грн). «Приходить дуже багато школярів, оскільки заклад включений в програму вивчення львовознавства. Відтак, учні 6-9 класів слухають цей курс на уроках, а потім приходять сюди на, так би мовити, практичне заняття»,– пояснила вона. Серед іноземців, за її словами, найбільше поляків, однак чимало є і росіян. Тому, окрім української, екскурсії тут проводять ще й цими двома мовами. А от англомовні туристи приходять вже зі своїм перекладачем. Вона також додала, що працює в закладі 5 осіб ( враховуючи охоронців). Втім на питання про те, який виторг і бюджет має музей, відповідати Єлизавета Діденко відмовилась, відказавши, що цю інформацію можуть надати безпосередньо в галереї мистецтв. Водночас в бухгалтерії Львівської галереї мистецтв повідомили, що торік заклад отримав 14 тис. 200 грн виручки.

Єлизавета Діденко також відзначила, що про закриття музею мова не може йти взагалі. За її словами, цей заклад є одним з дітищ Бориса Возницького: він доклав багато зусиль, щоби відреставруватихрам і зробити в ньому музейну експозицію.

«Ця будівля вже є музеєм. Можливо, треба було б трішки його продумати і перебудувати. Колись він відповідав тим вимогам, які продумував Борис Григорович (Возницький): там знаходилась ікона Львівської Богородиці та скульптура Ісуса Страстотерпця»,– розповіла Лариса Возницька-Разінкова. Водночас вонадодала, що до наповнення музею ще руки дійдуть і все буде гаразд: «Над наповненням ми ще працюватимемо, оскільки ж нинінема серйозної охорони, ми поставили макети давнього Львова».

Можемо також припустити, що сама екскурсія, яку проводять в музеї, скоріш за все не буде цікавою для пересічного чи то туриста, чи то львів’янина. Про пізнавальність 20-хвилинної монотонної оповіді, яка переповнена датами та прізвищами, судити важко, бо після перших 5 хвилин увага автоматично вимикається. Ясно, візуалізація екскурсії оживила б увагу. Але в музеї нічого показувати аж протягом 20 хвилин? «Картонний» Львів, карти та схеми?

Все ж таки, ми постановили не покладатись тільки на власні враження від екскурсії.Вирішили з’ясувати, хто ходить до нашого музею. Обрали «наймузейніший день» –неділю. Так от, час від часу в Музей пам'яток стародавнього Львова забігали туристи-іноземці.Без жодного перебільшення: вони справді заходили всередину і одразу ж виходили. Побачивши таку цікаву древню пам’ятку, вони, вочевидь, очікували, що церква буде начинена відповідно до її подоби. Втім, всередині на них чекала незрозуміла комбінація з паперових макетів. Яктут не вибігти…

Своєю чергою Юрій Гудима, завідувач Музею історії Львівського університету, який свого часу також був завідувачем відділу «Музей найдавніших пам’яток Львова» розповів про його головну ідею. «Сама будівля храму, cкульптура Ісуса Страстотерпця та образ Львівської Богородиці – це три сакральні пам’ятки Львова, три обереги. Для Львова це мав бути не музей однієї ікони, а музей міста. Це пункт, звідки усі екскурсії повинні би були починатися»,– пояснив він.

Тут варто пролити світло на історію названих ікони та скульптури, їхню мистецьку вартість та на те, як вони пов’язані з музеєм. Як розповів Юрій Гудима, скульптуру Ісуса Страстотерпця знайшли під час реставрації храму на горищі, втім тоді вона була потрощеною. «Взагалі її виліплено з алебастру – напівдорогоцінний камінь, але як такої матеріальної цінності, цей камінь не має»,– зауважив музейник. Деякі дослідники, за його словами, приписують скульптуру до13-14 ст.

Образ Львівської Богородиці,– каже Юрій Гудима,– це найдавніша ікона Богородиці, що була створена і збереглась у Львові. «На початку 80-х років львівський архітектор Андрій Отко приніс її в Галерею мистецтв та подарував. Він розповів, що ікона йому дісталася від матері, а та своєю чергою її отримала від старої вірменки, якій образ віддав якийсь священик.

Відтак, реліквія тривалий час зберігалась в сім’ї Отко. Коли вона потрапила до галереї, її почалидосліджувати, й з’ясували, що святиня перемальована кілька разів. Далі ця ікона була розміщена саме в Музей пам'яток стародавнього Львова »,– розповів історію священної реліквії Юрій Гудима.

( Додамо, що польський дослідник Мечислав Ґембарович характеризував образ як ікону “візантинізуючої Мадонни”, перемальовану і створену бл. 1534 р. Датування пам’ятки опиралося на найдавніший запис на звороті ікони, який засвідчує її освячення Львівським латинським архієпископом Бернардом Вільчеком саме цього року. Інші зазначені на іконі дати – 1586 та 1671 рр., вказували на час “відновлень” – перемалювань зображення).

Тобто обидві реліквії справді несуть неабияку цінність. Але є одне «але». На цей час їх у храмі нема: у 90-их роках через кілька років після відкриття музею їх перенеслиу Палац Потоцьких. Тобто музей фактично став безідейним.

За словами Юрія Гудими, нині туристи гоняться за видовищем та гастрономічними задоволеннями . Відтак, – каже музейник, – вони позбавлені можливості побачити витоки Львова, його справжнє обличчя. «Мало хто доходить до цього музею, але для допитливих ,попри все, він дуже цінний», – наголосив він.

Своєю чергою Лариса Возницька–Разінкова не погодилась із цим: «Є різні туристи, якщо вони приїздять закордону, то не думаю, що їх цікавитиме шоу, бо у них це все вже давно є. Те, що в нас нині відбувається у Львові, я вже давно бачила у Польщі: на площі в Кракові є ці ж розмальовані «живі статуї». Однак справжнього туриста цікавлять пам’ятки і твори».

Директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан погодився з думкою про те, що експозиція Музей пам'яток стародавнього Львова мала б виглядати по-іншому. Музей, за його словами, мав би мати ідеологічне навантаження з прив’язкою до Львова. «Це мало би бути щось безпосередньо з історії Львова, але живі речі, які би було цікавооглядати і сприймати, бо макети, плани схеми…Хочеться чогось живого…»,– пояснив він.

За його словами, нині в музеях України є одна спільна проблема: живемо в 21 ст, а погляди на їх наповнення та подачу глядачу відповідають 60-80-им рокам. «Треба шукати шляхи виходу з цієї ситуації: щоби музей, його стан відповідав вимогам вже 21 століття»,– пояснив він. Також Ігор Кожан зауважив, що існує ще одна проблема – відсутність коштів. «Їх ніколи не було, думаю, вже і не буде»,– зауважив він.

Втім, на питання, про те, чи є доцільним існування такого фактично пустопорожнього музею, Ігор Кожан відповів, що він таки повинен мати право на життя. «Але, – ще раз наголосив він, – треба продумати над його наповненням, щоби тудиходили люди».

Ми також вирішили з’ясувати, як парафіяни храму святого Івана Хрестителя ставляться до того, що їхня святиня мусить ділити зовсім маленьку площу з музеєм. Саме так, щонеділі в музеї правлять Службу Божу. Виглядає все це приблизно отак: посередині церкви ( чи пак церкви-музею) невеличкі царські врата та престол, по обидва його боки – панорами з пап’є-маше, а на стінах храму разом з образами висять різні інформаційні довідки, карти і схеми, що розповідають про давню історію міста, княжий період. Музей і храм також мають поділений робочий тиждень: недільна служба Божа у святині розпочинається о 12.00 (в будні дні літургії проводять лише, якщо випадає релігійне свято), а робочий день музею – опісля літургії о 13.30, вихідний день в закладі – понеділок.

Як пояснив настоятель храму о. Зеновій, конфлікту з музеєм нема: «Треба з усіма жити мирно». За задумом Бориса Возницького, – каже священик,– то мав би бути музей князів та королів Львова. Макетні панорами, за словами о. Зеновія, не мали стояти в храмі, втім працівники музею, виступили проти того, щоби їх забрали, бо, мовляв, не буде що показувати відвідувачам. «Нині музей якийсь незрозумілий»,– констатував настоятель.

Також він розповів про те, що раніше на великі церковні свята макети виносили із храму, тому що маленька будівля церкви не могла вмістити всіх прихожан. Втім, музейники цього не схвалювали, переймаючись, що експонати пошкодять.

Віряни по-різному ставляться до того, що одну будівлю ділять і храм і музей.

Зокрема, 76-річна прихожанка храму Іванна переконана, що в святині музей функціонувати не повинен. «Колись Ісус Христос виганяв з храму торгашів»,– каже жінка. Але тепер, за її словами, нікому до цього нема діла.

Своєю чергою 33-річна Любов зауважила, що не має нічого проти: «Нехай люди приходять на екскурсії і розглядаються. Я нормально до цього ставлюсь».

«Головне, що храм є відкритий. Хоча він і бідний, але наповнений духовністю: відчуваю тут такий спокій. Тому щоразу намагаюся сюди приходити. А те, що тут є музей, можливо, з часом його і заберуть»,– каже62-річна пані Надія.

Як зауважив 50-річний Володимир, до того, що в святині працює музей він ставиться толерантно. Втім, за його словами, більшість віруючих все-таки надіються, що рано чи пізно в цій будівлі буде лише церква: «Безумовно краще було би, якби храм та музей функціонували окремо. Церква має бути церквою. Десь два тижні тому священик робив навіть спільну молитву за те, щоби храм зробити храмом. Думаю, Бог нам допоможе.». На питання про те, як він оцінює наповнення музею, він відповів: «Я б не сказав, що тут якась визначна виставка. Люди в більшості випадків приходять поглянути на храм, а не на оці знахідки...».

Соломія Головіна.

Фото - Павло Паламарчук, Гал-інфо.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...