У першій частині інтерв’ю із доктором політичних наук, професором, директором Центру політичних досліджень Анатолієм Романюком – про проблеми відносин влади та громадянського суспільства, природу української політичної еліти, перспективи розвитку української демократії.
- Після розвалу Союзу в Україні до влади щораз приходять нові групи, які тільки й тим займаються що ділять активи держави. Тепер виглядає на те, що групи Януковича і Тимошенко почали чергуватися. До того ж уже ділять не тільки власність, а й державні інститути – судову і виконавчу владу. Кожний такий переділ закінчується тим, що держава Україна опиняється все далі від стратегій розвитку і модернізації. Чи є в українському суспільстві сили, які можуть припинити цей безконечний переділ і розблокувати рух вперед?
- Як правило, розвиток країни визначає еліта. Це ті люди, які посідають найвищі державні посади, але цього недостатньо. Еліта – це найліпші люди. Суспільство успішне, коли є відкрита еліта, яка постійно оновлюється. До влади приходять найліпші, і вони здатні реалізувати ті виклики, які існують в суспільстві.
В Україні ж відбувся процес, внаслідок якого еліта закрилася. І тепер її представники роблять все можливе, щоб не допустити нових людей до влади. Коли ж еліта стає закритою, то вона вироджується. Натомість у владу потрапляють люди зацікавлені у тому, щоб займати посади не завдяки прозорим процедурам, а внаслідок різних непублічних механізмів.
І тут проблема не тільки в Ющенку, Тимошенко і Януковичу. Так, вони є уособленням цього типу закритої еліти. Але також маємо велику групу інших людей. Серед них – більшість депутатів, які погодилися на поступки, коли їм продовжували термін повноважень. Знову ж таки запровадили закриті списки, що дозволили депутатам гарантувати себе при владі, підняли депутатські зарплати, пенсії, пільги.
Вони відійшли від будь-яких демократичних засад і зробили все для того, щоб сформувати закритий тип еліти. І сподіватися, що ці діячі, які є сьогодні при владі, запропонують іншу модель, – дуже складно. На мою думку, ми і надалі будемо спостерігати модель, коли переможець прагнутиме максимально сконцентрувати владу у своїх руках.
Водночас я не виключаю, що може прийти лідер, який запропонує новий варіант розвитку суспільства. Як це не парадоксально звучить, але західні дослідження, які стосуються періоду смерті Сталіна, стверджують, що більше від усіх для лібералізації СРСР зробив Лаврентій Берія – символ сталінського режиму. Він справді багато зробив і через це рано пішов із життя. Берія зупинив низку справ – лікарів, євреїв, провів перше звільнення значної кількості політв’язнів. Саме він на Політбюро сформулював низку положень, які потім були використані – через кілька років в період «відлиги». Тому, повторюю ще раз, виключати, що хтось із сучасних лідерів змінить свою позицію, – не можна. Тим більше, що на початку століття Юлія Тимошенко була однією, а в наступній каденції – іншою.
- З огляду на те, що депутати ВРУ – це заможні люди, яким цілком комфортно жити в Україні і мотивація щось змінювати у них мінімальна, то чи можливий в Україні еволюційний шлях переходу на європейську траєкторію розвитку чи тільки революція?
- Це залежить від механізмів. Якщо суспільство має такі механізми, тоді буде відбуватися еволюція. Скажімо, заміна виборчого законодавства на таке, що дозволяло б обирати найліпших людей. І сьогодні ми є свідками того, як під тиском громадськості і на догоду їй політичні лідери говорять про потребу зміни виборчого законодавства. Навіть був зареєстрований законопроект про місцеві вибори, але його не прийняли. Власне, одна з причин, яку назвали депутати, це те, що законопроект виявися надто радикальним. Якщо ж таки дійде до ухвалення нового закону і на місцевих виборах обиратимуть найліпших, а не тих, кого програмують політичні партії, то зміни в країні почнуть відбуватися із рівня місцевого самоврядування. Коли ж ні, то, найімовірніше, всі будуть чекати якихось подій, котрі змусять владу змінити правила гри.
- Одне з визначень держави – це агентство, яке в обмін на податки повинно забезпечити своїм громадянам безпеку і справедливість. З цього погляду наша держава – банкрут. Однак більшість громадян це влаштовує. Обурюються тільки на словах. У чому тут річ? В Україні геть відсутнє громадянське суспільство? Продажна еліта? Можливо, це ментальність – ми індивідуалісти, які не здатні об’єднатися заради спільних цілей?
- Головне тут те, що люди розчаровані, адже політичний клас в Україні виявився безвідповідальним. Це клас популістів, який тільки й те робить, що обіцяє, але нічого не робить. Тому багато людей намагаються відійти від політики, щоб бути подалі від усього, пов’язаного з владою.
Скажу більше, з огляду на сучасний формат законодавства багато–хто з освічених людей вважає, що іншого механізму, крім Майдану, нема. Хоча, наголошу ще раз, є певні сподівання, що таки вдасться змінити законодавство, є надія на нового Президента, який не буде самогубцем. Свого часу Кучма був змушений призначити Ющенка, коли країна перебувала у дуже складному економічному становищі і не було довіри до влади з боку міжнародних фінансових інститутів. У такій же ситуації може опинитися і новий Президент.
У будь-якому разі, ми сьогодні можемо говорити, що існує величезний розрив між державою та громадянським суспільством, яке фактично не визнає чинний політичний клас за свій клас, бо воно бачить, як він ставиться до решти суспільства. Власне, нехтування громадянським суспільством може зіграти злий жарт із цим політичним класом. Він сам себе залишить поза суспільством.
- Із двох найімовірніших нині варіантів – чи то перемога Тимошенко, чи то Януковича – обидва варіанти виглядають як консервація сьогоднішнього критичного і безперспективного стану, оскільки і за Тимошенко, і за Януковича далі триватиме тотальний перерозподіл власності і прав, а, відповідно, ніхто з них не зацікавлений, щоб в Україні запанував закон, бо в умовах беззаконня це робити легше і дешевше. Чи означає це, що в Україні як мінімум років 5, а як максим – 10 пануватиме так звана «розподільча демократія»?
- Поки що так і виглядає. Але я думаю, що ситуація в Україні є досить складною. Зокрема, це пов’язано з економікою. В цьому році уряд Тимошенко здійснив надзвичайно великі запозичення. І ці запозичення треба буде обслуговувати. Також ми є свідками бюджетної кризи, коли видаткова частина перевищує дохідну. Крім того, низку жорстких рішень, які уряд мав ухвалити цього року, він так і не ухвалив. А саме щодо підвищення цін на газ для населення. Коли ж закінчаться гроші, то це буде найкращим стимулом для проведення реформ. Власне, гроші вже закінчуються. І схоже, тільки це змусить нашу теперішню владу жити по-іншому, бо жити по-старому вже буде неможливо.
- Наші політики в запалі жорстокої боротьби «підсадили» українців на «солоденький популізм». Але оскільки Україна вибрала капіталістичний шлях розвитку, то рано чи пізно ми змушені будемо відмовитися він начебто безоплатної освіти та охорони здоров’я? Чи готове буде суспільство до цього після років політичного популізму?
- Історія має багато прикладів популістичної влади, але історія не має жодного позитивного прикладу. Коли політичні лідери стають на рейки популізму, то вони з цих рейок ніяк не можуть зійти. Популізм не веде до економічного розвитку і розвитку демократії. Популізм веде до розвитку авторитаризму. Влада намагається подобатися всім, але це на певному етапу стає неможливим і така влада погано завершує. Радники нового Президента мають знати, що популізм – це дорога в нікуди, дорога занепаду і навіть загибелі тих лідерів, які пропонують популістський напрям. Суспільство мусить жити за ті гроші, які воно може заробити. Відповідно, поліпшення системи охорони здоров’я та освіти може відбутися тільки тоді, коли суспільство більше та якісніше працюватиме. Не тільки треба заробляти більше, але й витрачати менше. Скажімо, видатки на владу мають бути меншими, вони в нашій державі надто великі.
Далі буде…
Гал-інфо.
