Слухай онлайн
АТО  |  Історія

Зеленопілля нас прошило осколками

Страшний ранок 11 липня 2014 року тепер назавжди вписано кривавими літерами в історію російсько-української війни на Донбасі. Цього дня, три роки тому, о 4.30 ранку російська реактивна артилерія завдала підлого удару по наших позиціях під Зеленопіллям, що у Луганській області.

Росіяни, які підтримують сепаратистські бандформування на Донбасі, зважились на удар, якого ніхто не чекав. Мало хто тоді міг повірити, що російські артилеристи ризикнуть із своєї території відкрито обстріляти наші підрозділи .

Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
1/7

Про криваві події Зеленопілля в інтерв’ю Гал-інфо розповів демобілізований боєць 24 ОМБр, солдат, старший стрілець Богдан Лавринів. Того ранку він, як і близько сотні його побратимів, дістав численні осколкові поранення.

Маючи вдома маленького сина та дружину, Богдан Лавринів не розмірковував над тим, чому саме він має іти захищати свою Батьківщину. Коли отримав повістку - під час першої хвилі мобілізації - не вагався. Сім'я поставилася до його рішення з розумінням. Богдан, як і тисячі інших чоловіків, прийшов у військкомат, потім потрапив у частину, на полігоні відбув вишкіл і поїхав воювати.

У нього, як і у всіх на той час, не було ясного розуміння війни. Якось важко було повірити, осягнути розумом, що на колись мирній і спокійній Україні вируватиме страшна стихія крові та смерті.

Богдан пригадує, що було напередодні. Спершу він з побратимами потрапив у Амвросіївку (Донецька область), де на той час вже стояла 72 ОМБр.

«На цій ділянці кордону ми підпорядковувалися їм (72 ОМБр), вони були основними силами. Ще була 79-та бригада десантників з Миколаєва та інші військові формування. Ми рухались уздовж українсько-російського кордону. Операція «Кордон». Завданням було закрити кордон з Російською Федерацією, щоб відрізати сепаратистам канали постачання провізії та боєприпасів та унеможливити прорив російських військ», - розповів Богдан Лавринів.

За його словами, три потужні бригади, які були одними із найкращих в АТО, поставили біля самого кордону - на підсилення прикордонників.

«Перед тим прикордонники попросили про підсилення через нестабільну ситуацію. Ми поїхали з технікою, з танками. Були розтягнуті вздовж усього кордону - від Амвросіївки аж до Довжанського. Згодом почалися перші обстріли, які постійно тривали. Вже тоді російські військові поводилися досить нахабно. Наприклад, їхні ДРГ виходили на позиції, обстрілювали нас і ховались на російській території. Хочу наголосити, що вже тоді це були не сепаратисти, а російські військові. Наша розвідка знаходила і російську форму, і їхню амуніція, і плащ-палатку, і зброю, як-от, АК-100, ці автомати не були на озброєні в Україні», - веде мову Богдан Лавринів.

Але тоді командування просило бійців не встрявати у бій з російськими військовими.

«Нам казали спостерігати, але вогонь у відповідь не відкривати, щоб не спровокувати повномасштабну війну», - зазначив співрозмовник.

Власне, Богдан разом із товаришами міг уникнути трагедії під Зеленопіллям, але судилась інакша доля.

«Наш екіпаж БМП стояв у Дяково з 79-ю бригадою, бо у нас оця БМП поламалася. Ми чекали ремонтників з нашої частини. І от за день до Зеленопілля нам кажуть, що двоє з екіпажу залишається з 79-ю бригадою, а решта їде в Зеленопілля, бо треба рухатися далі на Довжанський (вже закритий на той час пункт пропуску на кордоні з РФ, Луганська область, - ред.). Щоб допомогти заблокувати кордон. На Довжанському вже стояли наші хлопці, там була висока інтенсивність обстрілів і були втрати.

Ми приїхали у наш табір під Зеленопіллям ввечері, попоїли "смачного" борщу (сміється). Це я так жартую, адже з провіантом були проблеми, їжі бракувало. Після того напівголодні пішли відпочивати. На цю ділянку приїздили з інших бригад в наряди, щоб мінятися. Весь час був якийсь рух. І от близько 4.30 ранку почався обстріл. Пам’ятаю, розплющив очі і бачу вогники над головою у небі. Ще кілька секунд і почалося… Уламки «Градів» прошивали намети та техніку. Багато хто загинув одразу. Було таке, що лежала людина і навіть не встигла прокинутись - осколки приносили смерть уві сні. Потім сепаратисти (з української території, - ред.) дострілювали з мінометів. Тобто, після першого потужного залпу з "Градів" запрацювали міномети. У нас почали вибухати боєприпаси. Тут треба сказати, що саме в цей час приїхала колона 79-ї бригади з боєприпасами. Наступного дня, 11 липня, мало бути подальше розподілення частин вздовж кордону. Та вони навіть не встигли розвантажити ті патрони та снаряди...», - зазначив Богдан Лавринів. І додав, що перший обстріл був настільки сильним, що підвезені боєприпаси детонували і вибухали ще з півгодини по тому.

Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
Фото з ФБ Богдана Лавриніва.
1/9

«Це, власне, був перший масований удар з території Росії. Як свідчать докази, росіяни застосували проти нас систему залпового вогню БМ-21 «Град», - уточнив Богдан Лавринів.

Поранені допомагали один одному. Ті, хто мали легші ураження, витягували з наметів важкопоранених, перев’язували їм рани, усі чекали подальших наказів командирів.

Вранці приїхала колона. Команда: «По машинах!». Поранених повантажили і кудись повезли, а ті, хто вцілів, залишилися під Зеленопіллям.

«Очевидно, колона привезла провізію, бо вони скинули продукти і почали вантажити поранених. Ми ж вмощувалися один біля одного на «Урали». Пізніше збирали рештки загиблих. Коли нас вивозили, колоною пішла команда, що знову буде обстріл з «Градів». Ми як могли зістрибували з цих «Уралів», а це додаткова втрата крові», - розповів співрозмовник.

У Богдана Лавриніва було безліч осколкових поранень тіла. Найсильніше були уражені поясниця та ноги.

«Після цього нас забрали на якусь ферму. Де саме це було, я вже не пригадую. Але там нас трохи підлатали. Комусь замінили пов’язку, а комусь вкололи від болю. Було кілька дуже важко поранених. За ними мав прилетіти борт. Однак льотчики не хотіли ризикувати. Але борт таки прилетів, це, напевно, були наймужніші пілоти».

Інші залишилися чекати. Залишився і Богдан.

«Тих, хто зостався з колоною, доправили у Дяково. Там тоді ще було спокійно. Були лікарі. Тут нам також надали домедичну допомогу, хоч осколків у тілі ніхто не рухав. Принесли перекусити. Дуже нудило, але через силу мене змушували їсти. Поранених було дуже багато», - розповідає далі Богдан Лавринів.

За офіційними даними, під час трагедії під Зеленопіллям поранення отримало 93 військовослужбовці. За різними джерелами, того ранку загинуло понад 30 бійців – це були наймасштабніші втрати з часу початку АТО.

«Коли ми вже виїздили з Дяково, я на власні очі бачив два КамАЗи з двохсотими (загиблі, - ред.). Наша колона розділилася на три і нас повезли по польових госпіталях», - сказав Богдан Лавринів.

Він переконаний, що поранених вдалося успішно евакуювати завдяки комбригу 79-ї бригади.

«Комбриг спланував операцію, щоб нас, поранених, вивезти із зони бойових дій. Ми виїздили вночі. Дякуючи йому та розвідникам, нас доправили в Амвросіївку до 72-ї бригади. Там вже були вертольоти», - розповів Богдан Лавринів.

Згодом більшість поранених бортами забрали у госпіталі. Минала друга доба. Для Богдана Лавриніва забракло місця на останньому борту, він та ще кілька бійців, що потребували госпіталізації, залишалися, заночували у 72-й бригаді.

На ранок третьої доби усіх їх нарешті евакуювали із зони бойових дій. Богдана Лавриніва привезли у Одеський польовий шпиталь.

«Мені витягли осколки. Провели поверхневий огляд, зробили знеболення. Далі нас забрали у Дніпро», - розповів він.

За його словами, лікарі дивувалися, звідки взялося стільки поранених, адже на той час про цю трагедію повідомляли дуже скупо. Офіційної інформації про те, що сталося під Зеленопіллям 11 липня, було обмаль.

«У Дніпрі поранених розподілили. Хто був важким, того залишили там, а нас, 38 людей, забрали до Львова у госпіталь. Вже у Львові нас поставили на ноги. Лікарі не були готові до таких поранень. Це були осколкові, запальні поранення, все пообпікали осколки. Я лежав у відділенні гнійної хірургії. Лікарі самі вчилися, як лікувати правильно. До цього вони мали справу з кульовими пораненнями, а тут зовсім інше. Дехто навіть плакав, бо такого ще не бачив. Шпиталь був переповнений. Постійно прибували все нові бійці, були і з інших частин. Когось виписували, а когось привозили...», - ділиться спогадами Богдан Лавринів.

Запитуємо, як же так сталося, що офіцери не дали команду бійцям окопатися, а поклали їх спати у наметах просто посеред поля під носом ворога? Богдан каже: «Там були окопи, але дуже мало. Перед тим, як потрапити під Зеленопілля, як я казав, ми були з 79-ю бригадою в Дяково. Там ми мали два власні великі окопи, у яких ночували щоночі. Як тільки лунала бойова тривога – всі були в окопах.

Коли ж ми приїхали під Зеленопілля, то нам сказали, щоб ми не переймалися, що все захищено. Там були наші САУ (Самохідна артилерійська установка, - ред.), і танки, і розвідка, і секрети. Ми думали, що буде спокійно... Перед тим у Дяково ми не спали кілька днів. Якраз на фугасі підірвалася колона, багато поранених привезли у Дяково. Їх зносили у намет, щоб на ранок забрати бортом у шпиталь. Було багато роботи. Тому коли наступного дня ми приїхали в Зеленопілля, то просто не було сил копати ті окопи. До того вже звечоріло, навіть якби хотів окопатися, то не встигли б, бо там кам’яниста земля.  Та й нагадаю ще раз: зранку нас мали розподіляти по екіпажах. Ми не сподівались, думали, що все захищено. Ми не думали, що Росія вдарить у спину».

За словами Богдана Лавриніва, на той час було дві найбільші проблеми у зоні АТО. Це організація і координація бойових одиниць, і друга проблема - це харчування. Через постійний стрес і недоїдання організм був просто виснажений.

Відео 18+

Після подій під Зеленопіллям в «секторі Д» утворився котел, у який потрапили 24-та, 72-га, 79-та бригади та прикордонники.

«Кільце на кордоні зімкнулося. Наша 24-та бригада, 72-га та 79-та бригади потрапили в оточення під Ізварино, Зеленопіллям, Дяково. До них ніхто не міг дістатися. Вони залишилися без допомогти та підтримки. Цей котел, про який не прийнято говорити, тривав майже місяць. Хлопці вийшли з оточення гідно, хоч були затиснуті ворогом з усіх боків. Наразі ніхто чомусь не згадує про це. Бачите, не прийнято говорити про події під Зеленопіллям, Ізварино, Степанівкою. Відлік чомусь починають від Ілловайська. Це не справедливо. Це забуті трагедії. Дуже хотілося б, щоб люди пам’ятали про це, про тих, хто там мужньо тримався, захищаючи Україну», - додав Богдан Лавринів.

Після лікування та реабілітації Богдан Лавринів повернувся на фронт. У складі штурмової роти він брав участь у штурмі с. Логвинове (Донецька область) поблизу Дебальцеве.

Підготувала Анна Джунківська.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...