Слухай онлайн
Cуспільство

Пенсійний колгосп імені Володимира Гройсмана

Станом на сьогодні пенсія в Україні – це щомісячна регулярна грошова виплата громадянам із державного бюджету. Пенсію призначають у встановленому порядку як спосіб матеріального забезпечення певних категорій осіб за принципами пенсійного страхування, загальнолюдської солідарності та субсидування.

Станом на сьогодні пенсія в Україні – це щомісячна регулярна грошова виплата громадянам із державного бюджету. Пенсію призначають у встановленому порядку як спосіб матеріального забезпечення певних категорій осіб за принципами пенсійного страхування, загальнолюдської солідарності та субсидування. Державний пенсійний фонд, якщо висловитись образно, – це своєрідний колгосп, діяльність якого не спроможні подолати вищі посадові особи: президент України, голова Уряду, голова Верховної Ради.

Під час презентації пенсійної реформи Володимир Гройсман дав таку оцінку діючої пенсійної системи: «Працював або не працював – все одно отримуєш мінімальну пенсію. Є в тебе стаж, немає стажу, робив ти внески чи не робив – так само. Система взагалі непрогнозована, ніхто з нас не може порахувати, в кого яка буде пенсія. Ви зможете? Я так само не зможу. Вона дуже складна: там мінімальні надбавки, коефіцієнти, суми індексацій, то, інше – спритність рук і жодного шахрайства. Нічого не зрозуміло».

Існуюча пенсійна система, функціонування якої не розуміє очільник Уряду, – це колгосп, у засіки якого збирають кошти від кожного за спроможністю, а видають кожному за розсудом. На відміну від Володимира Гройсмана, правління Пенсійного фонду, а також його регіональні представники, навіть дуже вправно можуть порахувати кому і скільки належить виплачувати із спільної каси. Адже чим іще, як не узаконеним шахрайством, можна пояснити, що одні пенсіонери отримують мінімальні пенсії – 1247 і 949 гривень, інші – 58 тисяч. А станом на 2015 рік, за інформацією ЗМІ, екс-голова Нацбанку Володимир Стельмах мав пенсію 130 тисяч гривень.

Депутат Верховної Ради Віктор Пинзеник пише: «Парламент схвалив у першому читанні передбачені проектом закону 5336-1 зарплати і пенсії суддям Конституційного Суду України, що вимірюються сотнями тисяч гривень на місяць. Недопустимі для нинішніх економічних реалій цифри, які шокують мене і більшість наших громадян, не стали такими для народних обранців. Із почуттям виконаного обов’язку 239 голосами «за» з другої спроби проект закону було схвалено. [...] Ситуацію не змінює обіцянка в ході обговорення до другого читання привести зарплати до рівня суддів Верховного Суду. Бо вони не набагато нижчі. І замість 384 тис. грн у судді Конституційного Суду буде 292 тис., а в Голови – 304 тис. грн на місяць (із надбавкою на літнє оздоровлення). Пенсія складатиме відповідно 226 тис. і 235 тис. грн на місяць».

Здавалося, що після Революції Гідності, після жертв Небесної Сотні, завдяки яким до влади і доброго життя прийшли Петро Порошенко, Володимир Гройсман, Андрій Парубій та іже з ними, такого явища, як пенсія 949 гривень, апріорі бути не може. Але вона є і, судячи з вовтуження довкола пенсійної реформи, буде й надалі.

Під час урядової презентації Володимир Гройсман переконував, що пенсійна реформа, яку пропонує його Кабінет Міністрів, нівелює складні алгоритми розрахунку пенсій, а відтак кожний потенційний пенсіонер зможе сам прорахувати, яку пенсію буде отримувати. А вся реформована пенсійна система буде оперта на три «пострадянські стовпи» – на стаж, на заробіток і на розмір пенсійних внесків. У рамках цієї тристовпової пенсійної концепції Кабінет Міністрів має намір реалізувати такі положення:

▪ для 50% пенсіонерів осучаснити, тобто підвищити пенсії;

▪ скасувати оподаткування пенсій;

▪ скасувати 15% зниження (фактично оподаткування) пенсій для працюючих пенсіонерів;

▪ не підвищувати пенсійний вік;

▪ підвищити так званий страховий стаж із 15 до 25 років;

▪ скасувати особливі умови виходу на пенсію;

▪ щорічно перераховувати пенсії;

▪ підвищувати соціальні стандарт.

Фактично, суть пенсійної реформи у виконанні Уряду зводиться до оптимізації попередньої солідарної пенсійної системи, щоби разюча несправедливість між 949 гривнями і 235 тисячами гривень не кидалась у вічі аж так видимо.

Приклад 1. Володимир Гройсман пропонує підвищити так званий страховий стаж: із 15 до 25 років, а в майбутньому – до 35 років, що нагадує трудодні, які необхідно було відпрацювати у сталінському колгоспі, щоб із колгоспної комори отримати свою пайку. Сталінські трудодні, як сьогодні й українські пенсії, нараховували за десятком різних коефіцієнтів. За ту саму виконану працю парторгові записували, скажімо, коефіцієнт 3,5, а селянинові – 0,5. Що змінилось у пропозиції Уряду? Тільки оптимізація коефіцієнту пенсійного нарахування.

Приклад 2. Передбачається щорічна автоматична індексація пенсій із метою захисту від інфляції. Проте наголошено: перерахунок буде відбуватися з урахуванням фінансових можливостей солідарної пенсійної системи. А ще зазначено: пенсійна індексація буде прив'язана до показника зростання середньомісячних зарплат за три роки – не менше ніж на 50% такого зростання, і не менше ніж на 50% індексу споживчих цін. Це яке широке поле пропонує Уряд для діяльності чиновників із калькуляторами – рахувати, перераховувати, дораховувати. Або й взагалі Уряд може вирішити, що передумови для «врахуванням фінансових можливостей солідарної пенсійної системи» не склались, а значить і підстав для індексації пенсій нема.

Приклад 3. Призначення пенсій за вислугу років буде здійснюватись тільки для військовослужбовців. Це означає, що на тій самій державній ниві працю робітників оцінюють по-різному. Незрозуміло, чим життя військовослужбовця відрізняється від життя шахтаря, пожежника, рятувальника, оперативника, бортінженера, електромонтера-висотника чи того ж таки журналіста на лінії фронту або під час розслідування корупційних схем? Стосовно решти небезпечних професій, перелічених у списках №1 та №2, міністри Уряду передбачили «механізм відшкодування пенсій за віком на пільгових умовах на сплату роботодавцем підвищеної ставки єдиного внеску розміром 15 та 7% за таких працівників».

Приклад 4. Уряд обіцяє із 1 жовтня 2017 року підвищення на 5% соціальних стандартів, щоби підвищити пенсії 9 мільйонам українських пенсіонерів, для яких Уряд Гройсмана зменшив соціальні норми використання тепла, світла і газу. Сумарно забрав орієнтовно 20% соціального стандартів, а 5% має намір додати.

Отож деякі покращення для пенсіонерів, які закладені у реформі Уряду, не передбачають головного – цілковитого демонтажу сталінсько-радянської пенсійної архітектури і побудови нової – пенсійної системи вільних громадян. І навіть хвальні листи від МВФ та Світового банку, в яких іноземці підтримали урядовий проект пенсійної реформи, перелічених ґанджів не загладять.

Андрій Рева, міністр соціальної політики, у травневому інтерв'ю для видання «Лівий берег» повідомив: для того, «щоби піти на пенсію, її необхідно заробити». Після зазначеного виразу посада міністра соціальної політики повинна була стати вакантною, бо з такою психологією прогресивних реформ не роблять.

Не фаховішим від Андрія Реви виявився і Давид Амаглобелі, старший економіст МВФ, колишній виконуючий обов'язки голови Нацбанку Грузії (2007-2009 рр.). У своїй доповіді «Реформування пенсійної системи України» експерт МВФ запропонував чотири способи для «покращення» пенсійної системи у робінгудівському стилі – пенсії зменшити, пенсійний вік збільшити, у багатих забрати, бідним віддати.

Натомість у суспільстві вільних громадян для того, щоби вийти на пенсію її потрібно не заробити, а забезпечити. Між терміном «заробити», який асоціюється з кріпацтвом, і терміном «забезпечити», який асоціюється з козацтвом, пролягає глибока світоглядна прірва.

Спосіб організації індивідуального пенсійного забезпечення

Спочатку термін «пенсія» необхідно навчитись сприймати крізь призму громадянської свободи. У не тоталітарному суспільстві повинно бути два види пенсій – індивідуальна і громадська. Громадську пенсію призначають із загальносуспільного бюджету для осіб, які фізично неспроможні себе забезпечити. Решта громадян самостійно, без державного посередництва, забезпечують себе індивідуальною пенсією.

Це доволі просто зробити в такий спосіб. Людина, досягнувши повноліття, автоматично отримує паспорт, ідентифікаційний номер і відразу два рахунки в котромусь із системних банків України – пенсійний і податковий. На пенсійний рахунок громадяни будуть переказувати певні суми, щоби нагромадити «пенсійне тіло», на відсотки з якого будуть жити в майбутньому. На податковий рахунок будуть переказувати кошти, необхідні для утримання державної інфраструктури. Не роботодавець повинен сплачувати податки за громадян, а вони самі зобов'язані виконувати свій громадянський обов'язок. На роботодавця ж не покладають обов'язок сплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги своїх робітників. Але це тема іншої статті.

Отже, із 1 травня 2017 року в Україні встановлено прожитковий мінімум на рівні 1684 гривень, а з грудня він буде становити 1700 гривень. Умовно будемо вважати, що прожитковий мінімум 1700 гривень буде сталим у найближчі десятиліття, а трудовий період громадян буде починатись із 20 років. Якщо людина зможе забезпечити собі щомісячне надходження на суму 1700, щоби не працювати і не брати кошти із загальнодержавного бюджету, тоді може йти на пенсію. Адже пенсія – це не примусова праця до 60 або 65 років, а період у житті громадян, коли він або вона вирішили, що вже достатньо матеріально забезпечені, аби відійти від активних виробничо-соціальних відносин у суспільстві.

Візьмімо, як приклад, найбільш звичний системний і пенсійно зорієнтований «Ощадбанк». Якщо у цій фінансовій установі всі громадяни будуть тримати свої пенсійні заощадження, «Ощадбанк» отримає дуже «довгі гроші», а значить зможе запропонувати спеціальну програму пенсійної лояльності, скажімо – 20% річних.

Людина працює, наприклад, 40 років, із 20 до 60, щомісяця перераховує на свій пенсійний рахунок 300 гривень і через чотири десятиліття на її пенсійному рахунку нагромаджується орієнтовно 150000 гривень, тому що на щомісячні 300 гривень нараховується і щомісячні та щорічні відсотки. Із 150000 гривень, або недоторканого «пенсійного тіла», пенсіонер може отримувати при вище зазначеній програмі пенсійної лояльності 30000 гривень річних або 2500 гривень щомісячно.

Цієї щомісячної суми, при умовно зафіксованій межі прожиткового мінімуму 1700 гривень, вистачить на скромне прожиття і сплати податків для утримання державної інфраструктури. Наприклад, для Адміністрації Президента – 5 грн, для Уряду – 7 грн, для Верховної Ради – 8 грн, для Збройних сил – 50 грн, а також для пожежників, суддів, прокурорів, поліцейських та інших структур. Адже пенсіонери теж мають суспільний обов'язок вносити посильну фінансову лепту в обороноздатність країни і функціонування державних установ.

Якщо майбутній пенсіонер не матиме бажання жити на державно визначений прожитковий мінімум, тоді на своєму пенсійному рахунку нагромадить коштів скільки захоче або скільки зуміє – 300, 600, 900 і більше тисяч гривень «пенсійного тіла». І коли у сорок років людина нагромадить на своєму пенсійному рахунку півмільйона гривень, або якомусь щасливому молодому племіннику тітка з Канади перекаже на пенсійний рахунок мільйон доларів, такі особи можуть йти на пенсію, бо вони фінансово забезпечені. А можуть і не йти на пенсію, якщо так вирішать. Ось у цьому й полягає суть відмінності спільноти вільних громадян від суспільства з тоталітарними або посттоталітарними вкрапленими рудиментами.

Суму «пенсійного тіла» власник такого рахунку зможе або заповісти своїм спадкоємцям, або записати на користь якоїсь доброчинної організації. На відміну від нинішнього солідарного пенсійного фонду, кожна гривня на індивідуальному рахунку «пенсійного тіла» буде з року в рік приносити власникові додатковий дохід – відсотки, а банк, де будуть зберігатись такі кошти, отримає можливість створювати довгострокові інвестиційні програми.

Водночас і державні органи зможуть відслідковувати, хто і як працює, як поповнює пенсійний і податковий рахунки. Тоді питання тіньових виробничих відносин, над подоланням якого безперспективно б'ється вже двадцятий поспіль Кабінет Міністрів, вирішиться автоматично.

Пропонована система індивідуального пенсійного забезпечення представлена у начерку, її детальний опис потребує щонайменше обсягу брошури. Проте можна впевнено наголосити, що та політична сила, яка зуміє практично реалізувати такий пенсійний проект,де не буде складової від солідарної концепції, надовго посяде владний Олімп.

Адже пенсійна реформа, яку пропонує Кабінет Міністрів Володимира Гройсмана – це, кажучи образно, навіть не капітальний, а санітарний ремонт колгоспної ферми, стіни якої оббиті дранкою і зашпакльовані глиною. Хоча – треба взяти до уваги й нинішні реалії – в умовах війни з московським агресором героїчно буде зробити бодай і такий ремонт.

Не потрібно забувати, що в лютому 2014 року, коли Янукович і Азаров утекли на РФ, державна казна України була порожня, бюджет – розграбований, державні компанії – банкрути. Не було чим платити ні по внутрішнім, ні по зовнішнім боргам. Тепер є. І в цьому солідарна заслуга президента України, Верховної Ради, другого Уряду Арсенія Яценюка і першого Уряду Володимира Гройсмана. Це колективне досягнення потрібно лише доповнити соціальною справедливістю, але не в її пострадянському трактуванні.

Ярослав Левків.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...