Слухай онлайн
Cуспільство  |  Культура

Перекладачі-балканісти: молодь ностальгує за Югославією, якої ніколи не бачила

Днями у Львові в рамках проекту «ЛітСвіт» відбулась зустріч із перекладачами-балканістами. Про найпопулярніші теми у балканських літературах, проблеми перекладацької діяльності в Україні, табуйовані теми у сучасних літературах у розмові з Аллою Татаренко, Мар’яною Климець, Наталією Хороз та Оленою Концевич.

Захід відбувся у книгарні «Є», модератором зустрічі була Галина Сафроньєва.

фото: Книгарня Є (зліва направо: Наталія Хороз, Мар'яна Климець, Олена Концевич, Алла Татаренко, Галина Сафроньєва)

Чи пригадуєте Ви Ваш перший переклад?

Наталія Хороз — кандидатка філологічних наук, доцент кафедри слов’янської філології ЛНУ імені Івана Франка, перекладачка (займається перекладами понад 10 років).

"Важко пригадати дійсно перший переклад. Першими були короткі оповідання і це почалось із сербської літератури, а згодом перемістилось географічно на захід до Хорватії і Словенії".

Мар’яна Климець — асистентка кафедри слов'янської філології ЛНУ імені Івана Франка, перекладачка (займається перекладами понад 10 років).

«Мої перші переклади розпочались ще на кафедрі слов’янської філології. Тоді керувала нами Оксана Лазор, яка мала багато критичних зауважень до наших  перекладів. Мій перший опублікований переклад був із сербської літератури. Його ми перекладали  разом із Марією Василишин. Це була надзвичайно складна драма із дуже складаним текстом, бо йшлось про професійну лексику в сербській мові, яка побутувала у 60 роках ХХ ст. 

Олена Концевич — журналістка, перекладачка, культурна оглядачка, керівник львівської філії видавництва «Фоліо» (займається перекладами понад 12 років).

"Складно усе це пригадати, але точно почалось із студентських перекладів. Перекладала я спершу сама для себе, а згодом мені запропонували перекласти Зорана Ферича із хорватської.  Це безперечно був новий досвід, адже я закінчувала сербістику, а не хорватистику. Однак, я це зробила.

Алла Татаренко – професорка, докторка філологічних наук, перекладачка, літературний критик (займається перекладами 18 років).

"Моя перекладацька кар’єра розпочалася досить давно і несподівано. Я дуже добре пам’ятаю свій перший переклад – це був переклад із польської мови, зумовлений потребами конкретного видання. Тоді я перекладала уривок прози Адама Міцкевича, однак, повноцінним перекладачем тоді себе не відчула.

Своїм першим перекладом я завдячую Івану Лучуку. Історія така – Іван Лучук у 1998 році підмовив  директора видавницва «Класика», що варто видавати сербську літературу. Саме тоді Україна побачила «Хозарський словник» Мілорада Павича в перекладі Ольги Рось, «Енциклопедію мертвих» Данила Кіша в моєму перекладі і «Облудники» Момо Капора в перекладі Наталії Чорпіти.  Мої переклади розпочались із  любові до Данила Кіша"

фото: Гал-інфо

Яка країна із країн балканського півострова для Вас є найближчою?

Наталія Хороз 

"Для мене це Хорватія. Особливо це відчувається зараз, - коли читаєш ці книги про їхню війну, то відчуваєш їхні рефлексії. Хорватія була першою балканською країною,  в яку я поїхала ще студенткою. Я там прожила місяць і закохалась. Для мене хорвати – це зовсім інші люди, це не пострадянські, які були тут в той час. Тоді я цілковито закохалась у Хорватію та у хорватів".

Мар’яна Климець 

"Мені однозначно найбільше імпонує Словенія та словенська література  через свою мультикультурність, яка прагне пізнавати інші культури та людей.  Ймовірно, це пов’язано із тим, що Словенія переживає період свого переосмислення. Тут з’являються такі письменники як Горан Войновіч, який конструює та одразу реконструює стереотипи як про інші національності, так і про словенців. Інша письменниця – це Габріела Бабнік – вона теж говорить про культурні стереотипи. Також мені подобається словенська драма. В ній центральною особою перестала бути подія, - тобто, це така драма, в якій немає дії чи події, а відтак, через різні діалоги вона показує проблеми із сучасним світом.

Хоча  моя перекладацька діяльність розпочалась із сербської літератури, потім перейшла до хорватської, а тепер до словенської, варто наголосити, що зараз мені найбільш імпонує сучасна словенська література, а щодо історичної – то це хорватська".

Олена Концевич 

"В мене усе почалось із Сербії і так триває досі. Коли поїхала студенткою в Сербію, то одразу ж закохалась в країну, мову, культуру, людей та літературу. Це для мене було таким відкриттям, що я вирішила не опускати того шансу, який мені подарувала доля. Отож, для мене Сербія найрідніша в усіх аспектах. Однак, перекладів із сербської мови у мене є набагато менше, ніж із хорватської".

Алла Татаренко 

"Я закінчувала відділення сербсько-хорватської мови та літератури. Перша моя поїздка була до Дубровника. Коли я розповідала викладачеві, як я палко закохалась у Дубровник,  він відповів: «Дубровник – це казка, а в казці жити не можна». Але, попри це, казка і мрія залишилися. Усі події у моєму житті завжди переплітаються між Сербією та Хорватією.  У мене є друзі-письменники і там, і там, тому перекладаю з обох мов.

Наприклад, зараз  я закінчила переклад сербського класика Горана Петровича, а вже скоро  перекладатиму поезію хорватського поета Марка Погачара. Коли закінчу це, планую перекласти українську поезію сербською мовою".

фото: Гал-інфо

На Вашу думку, які зараз найбільш популярні теми у творах балканських авторів?

Мар’яна Климець 

"Найпопулярнішою темою у словенській літературі є тема ідентичності та тілесності. До слова, торік найпрестижнішу нагороду за найкращу книгу у Словенії отримала книга  «Тіла у темряві». У книзі йде мова про різні способи переживання свого тіла і тілесного досвіду – це пов’язано із різними потребами людини. Тема тілесності – це щось нове у словенській літературі".

Чи можна говорити про якісь табуйовані темі у країнах балканського півострова ?

Мар’яна Климець 

"Зараз у словенській літературі  є відкритість та мультикультурність, яка дозволяє говорити про усе. Відтак, гадаю, тем табуйованих тут немає".

Олена Концевич 

"Сербська  література торкається цілком усіх тем. Однак зараз тут неймовірно жваво пишуть і обговорюють тему війни. Як розповів мені один сербський письменник, одразу ж після війни люди не мали в собі сили писати на цю тему, а зараз це, напевно, на часі. Щодо тем табу, думаю, що письменники намагаються вражати публіку, тому зараз вдаються до усіх  усі засобів, щоб просто привернути увагу читача. У Сербії пишеться про усе, тому, мені здається, тем заборонених там просто немає".

Алла Татаренко 

"Література табуюється літературною критикою. Зараз найпопулярніша критика – це когось облаяти не за те, що він написав, а його манеру одягатись, його вік, статус, а це називається позалітературні фактори. Однак,  це дуже приваблює читачів, вони таке люблять. Що непристойніша критика, то більше вона читається".

Чи траплялись Вам тексти балканських письменників, де порушувалось питання ностальгії за Югославією чи СРСР?

Наталія Хороз 

"Переважна більшість хорватських текстів свідчить про ностальгію за Югославією. Цікавим є те, що більшість тих, хто ностальгує за минулим, - це молодь, а не старші люди, які жили в Югославії".

Мар’яна Климець 

"У словенській літературі ностальгія за Югославією не відчувається, навпаки, -  помітна тенденція реального осмислення Югославії через іронію.

Передостанній роман Горана Войновіча «Югославія моя країна» - це є пародія на дуже популярний в Югославії слоган «Словенія моя країна», під яким відбувалась популяризація Словенії".

Олена Концевич 

"Пригадалась мені книга Міряна Новаковіча «Тіто помер» - цей твір гостро торкається  періоду Югославії та теми ностальгії за нею. Також твори сербського письменника  Еміра Кустуріци, в них дуже відчувається ностальгія за Югославією. Однак, більшість людей таки тішаться, що цієї країни більше немає і вони впевнено рухаються далі".

Алла Татаренко 

"Я найменше чула про жаль через розпад Югославії від старшого покоління. Натомість молоде покоління, яке виховане тільки на розповідях про ті часи, ностальгує за тим, чого ніколи не бачило".

Яка література балканських країн найменш представлена в українському літературному процесі?

Олена Концевич 

"Для мене це македонська література, я нічого  не читала із цієї літератури. За  Македонією йдуть літератури Чорногорії та Боснії і Герцеговини".

Наталія Хороз 

"Теж Македонія. Далі, на мою думку, йдуть чорногорська та словенська літератури».

Мар’яна Климець 

"Думаю, що македонська література є дуже цікавою, судячи із доповідей чи уривків, які я мала можливість читати іншими мовами. Також трохи словенська. Гадаю, для популяризації словенської літератури в Україні варто випустити підбірку словенської літератури, де  була б і проза, і поезія і драма".

Алла Татаренко 

"В Україні є проблеми із перекладними книгами, бо Україна часто не може забезпечити видання перекладної літератури без допомоги цих країн.

Македонська література не видається, тому що в Македонії донедавна не було державної програмної  підтримки перекладів, а українські видавництва не мають достатньо грошей, щоб їх видавати за свої кошти.

Історія більшості перекладених книг із балканських літератур – це «історія перемоги духу над матерією». Але, попри труднощі у виданні, ці книги живуть.

На мою думку, якщо ці літератури мають своїх читачів і якщо вони змогли завоювати серця поодиноких людей, це є абсолютна перемога".

Пані Алло, Вас визнано найкращим перекладачем із сербської  мови. Що для Вас означає ця нагорода.

Це перша справжня нагорода, яку я отримала за свої переклади. Насправді це дуже було важливо для мене, адже кожній людині приємно, коли на її працю звертають увагу. Для мене це було особливо важливо, бо це сталось навесні 2014 року, коли в Сербії та інших країнах українську культуру згадували дуже мало, адже головною темою тоді була політика.  І от коли Сербський ПЕН-клуб визнав українку найкращою перекладачкою, це для мене був великий подарунок. Я це сприйняла як дружній жест.

Підготувала Тетяна Яценко.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...