Після закінчення виборів політична боротьба між політичними силами на Львівщині не завершилася, а лише перейшла у площину місцевих рад. Звісно, найважливішими в цьому питанні були Львівська міська та обласна ради, однак не менш запеклою є боротьба за районні ради регіону. Незважаючи на те, що політичні баталії навколо домінування у районних радах залишаються поза межами уваги пересічного львів’янина, втім їхні результати багато в чому визначатимуть політичну долю регіону, оскільки саме на Львівщині створюються і впроваджуються у реальність націонал-демократичні політичні проекти.
Зауважимо, що в 13-х районах Львівщини на виборах до районної ради здобула перемогу коаліція „Наша Україна”, і в цьому результаті значно відірвалася від свого найближчого переслідувача — БЮТ, хоча сам відрив у кожному окремо взятому районі є не такий вже грандіозний. Зокрема, у Бродівському, Яворівському і Городоцькому районах різниця депутатів від НУ і БЮТ становить 4 особи, в Дрогобицькому і Стрийському — 3, в Радехівському тільки 1 депутат. Лише в Золочівському (7), Пустомитівському (7), Сокальському (8), Сколівському (10), Жовківському (17), Жидачівському (17) та Старосамбірському (21) районах перевагу над БЮТом можна назвати визначальною для формування більшості.
Блок Юлії Тимошенко, своєю чергою, із невеликим відривом здобув перемогу у Буському (1), Кам’янко-Бузькому (1), Перемишлянському (1) та Самбірському (4) районах, а також набрав рівну кількість мандатів у Миколаївському, Мостиському та Турківському районах.
Втім, перемога на виборчих перегонах, як показав досвід Львівщини, не завжди гарантує переможцю контроль над політичним органом району. Однак перед тим, як оглянути результати виборів голів районних рад та процесу створення більшості, варто звернути увагу на те, що блок „Наша Україна” не завжди брав участь на районному рівні у тій конфігурації, як він був створений на рівні Києва. Зокрема, як на обласному, так і на районному рівні Партія промисловців та підприємців вела самостійну виборчу кампанію. Окрім того, у різних районах в силу тих чи інших об’єктивно-суб’єктивних обставин, про що детальніше ми розкажемо нижче, інші суб’єкти „Нашої України” пішли на вибори самостійно. Зокрема, КУН пішов у самостійне плавання у містах Дрогобич, Самбір і Трускавець, а також у Дрогобицькому району. Партія „Народний союз „Наша Україна” вела самостійні бойові дії лише у Старосамбірській міськраді. Християнсько-демократичний союз відділився від своїх політичних побратимів у Трускавці, Бродівському та Пустомитівському районах. Найбільш самостійною партією блоку виявилась УРП „Собор”, яка самостійно спромоглась отримати мандати в Буському, Кам’янка-Бузькому, Миколаївському, Самбірському, Сколівському та Старосамбірському районах, а також у місті Самбір.
Власне розпорошеність „Нашої України” в окремих районах Львівщини і є однією із причин низького результату блоку, що дозволило БЮТ впритул підійти до основних конкурентів, а то й обігнати їх. Ще однією помилкою „нашоукраїнців”, яка зіграла з ними поганий жарт вже під час формування більшості в новообраних радах, була занадто велика впевненість у своїх непереможних силах. Через цю впевненість партії-учасниці блоку досить часто нехтували партнерськими стосунками із потенційними союзниками: УНП, „Порою”, ПРП, „Свободою” та ін. Як наслідок - до завершення виборів в багатьох районах стосунки із цими партіями були вкрай зіпсованими, щоб можна було говорити про формування спільної коаліції. Часто стосунки псувалися і всередині блоку.
Яскравим прикладом такої впевненості є ситуація в Старосамбірському районі, єдиному, в якому титульна партія „Нашої України” — НСНУ – пішла самостійно від блоку. В результаті, хоч блок і здобув мінімальну перемогу, однак вона була радше пірровою. БЮТ здобув на 2 мандати менше, а НСНУ на 4 менше, втім через конфлікти, що виникли в результаті розходження НСНУ і блоку, більшість у раді була створена на базі „Нашої України” та БЮТ, а НСНУ залишився за бортом.
Загалом же помилки „нашоукраїнців” тільки додали інтриги у змаганні з БЮТом за контроль над районними радами. Скориставшись ними бютівці в деяких районах зуміли переломити хід подій на свою користь. В підсумку „Наша Україна” здобула цілковиту перемогу у семи районах, а БЮТ у шести. Ще в шести районах голів райрад обрали від „Нашої України”, однак це відбулося за співпраці із БЮТом.
В Мостиському районі представники „НСНУ” спільно із УНП і КУНом віддавна ведуть жорстке протистояння із ПППУ. Окрім того, бізнесмени із цього прикордонного району навряд чи були задоволені загостренням ситуації щодо контролю на митниці. Після результатів виборів, на яких ПППУ посіла перше місце, НУ – друге, а БЮТ – третє, стало зрозуміло, що промисловці будуть шукати союзника в обличчі тимошенківців. Тому не дивно, що 41 депутат райради проголосував за представника БЮТу Антонаса Вебаускаса. Дивно те, що до коаліції ПППУ+БЮТ приєдналася місцева „Пора” зі своїми 4-ма голосами, яка просто не захотіла бути в опозиції. Наразі ж на Мостищині створена потужна більшість у складі 41 депутата, якій опонує 25 депутатів із УНП та НУ.
В Дрогобицькому районі, де „Наша Україна”, маючи 35 депутатів, цілком розраховувала організувати більшість із УНП (7), КУНом (6) та ПППУ (6). Однак колишні партнери виявилися ненадійними і більшість була створена на основі БЮТу (31), УНП та КУНу. НУ із ПППУ та „Порою” пішли в опозицію. Таким чином, головою Дрогобицької райради став Леонід Литвин, за якого проголосували 50 із 94 депутатів. Фактично райрада виявилась поділена навпіл, а сформована ситуативна більшість є надто нестабільною для нормальної роботи цього органу.
Ситуація на Дрогобиччині є досить загрозливою і показовою для „Нашої України”, оскільки демонструє тенденцію небажання союзницьких партій співпрацювати із „старшим братом”. БЮТ, своєю чергою, використовує ці настрої на свою користь. Апогейним підтвердженням такої тенденції стали вибори голови райради у Городку. Незважаючи на перемогу на виборах більш як на 6% від БЮТу, „Нашій Україні” не вдалося домовитися із більшістю політичних сил, і, як наслідок, вона разом із ПРП опинилися у вимушеній опозиції. Більшість, яка сформувалася навколо таких, досить різних з точки зору ідеології партій, БЮТ, ПППУ, партія «Відродження», блок Литвина, партія «Еко+25%» обрали головою райради представника БЮТу Василя Полумацканича.
В Перемишлянах бютівцям, як цього і слід було чекати, вдалося втілити свою перемогу на виборах у контроль над райрадою. На свій бік вони схилили представників партії Литвина та УНП і кількох депутатів із „Пори”. Відповідно, 45 депутатів віддали свої голоси за представника тимошенківців Василя Вінницького. А 42 депутати із „Нашої України”, „Свободи”, блоку Кармазіна та другої частини „Пори” опинилися у ситуативній меншості. Ця перемога бютівців над „нашоукраїнцями” стала не стільки стратегічною, скільки вольовою, адже шанси на перемогу мали обидві політичні сили. Внаслідок цієї поразки голова РДА Василь Хміль написав за власним бажанням заяву про відставку.
Заручником одіозних особистостей став блок „Нашої України” на Самбірщині. Попри тривале протистояння БЮТ та НУ в цьому регіоні, та не зважаючи на незначне відставання від БЮТівців у райраді, як наслідок програшу на виборах, НУ мала шанс здобути свого голову райради. Однак одіозні фігури серед КУНу та НРУ, які були присутні в блоці, підштовхнули УНП, яка є лояльна в цьому регіону до НУ, до співпраці із БЮТ. Як наслідок 44 депутати із БЮТ, УНП, УРП „Собор” та „Відродження” проголосували за обрання головою райради бютівця Ігора Максиміва. 28 „нашоукраїнців” разом із 3-ма „пористами” та 5-ма депутатами ПППУ опинилися в опозиції. Наскільки буде стабільною більшість, склеєна тимошенківцями, наразі говорити важко, однак сумніви щодо цього виникають однозначно.
Ще одним районом, в якому „Наша Україна” програла боротьбу за посаду голови райради суто через одіозну особу керівника ЛОО НСНУ Олега Канівця, стала Стрийщина. За останні два роки Канівець встиг побувати і в НСНУ, і в БЮТі. І там, і там він наразився на загальне несприйняття. Тому не дивно, що за голову райради, керівника районної організації БЮТ, проголосували всі політичні сили: 15 бютівців, 7 уенпістів, по двоє депутатів від „Пори”, „Свободи” та ПРП і навіть 6 „нашоукраїнців”, фракція яких блокувала хід голосування. Канівець опинився в цілковитій меншості і глухій опозиції, і це, не зважаючи на те, що НУ здобула перемогу на виборах у цьому районі.
„Нашій Україні” вдалося довести владний тандем НУ+”Свобода” Бродівського району до логічної перемоги, залучивши до нього меншого брата — СПУ, які доклали до спільної перемоги 3 голоси. Головою райради обрано Ігоря Клима, представника НСНУ. Цікаво, що до співпраці не були залучені 6 депутатів із ідеологічно ближчої партії УНП. В опозиції опинилися БЮТ (18), НПУ (6), „Відродження” (6) та УНП. Різниця між більшістю і опозицією становить 4 депутати, що фактично означає, що рада приречена на нестабільну роботу, а більшість на розпад. Тим більше, що питання відставки голови РДА Олега Панькевича, який є представником „Свободи”, вже практично вирішене, а „Свобода” такого не прощає. Тому незабаром НСНУ може опинитися і в меншості.
Класичними можна назвати перемоги „Нашої України” в Пустомитівському, Радехівському та Яворівському районах. Здобувши перемогу на виборах, НУ під час формування більшості домовилась із своїми ідеологічними партнерами — УНП, „Порою” і ХДС. Більшість у складі 52 депутатів обрала головою Ярослава Дробута, який матиме спокій протягом багатьох років, якщо між сьогоднішніми союзниками не пробіжить чорна кішка. В опозиції опинилися 25 бютівців та 5 депутатів зі „Свободи”. В Радехівському районі більшість НУ+УНП+”Пора”+частина „Свободи” навряд чи почуватиметься безпечно, оскільки опозиціонери (БЮТ+НПУ) відстають від них всього на 6 голосів. І це при тому, що три депутати із „Свободи” не можуть знайти спільної мови і спільно виступити на чийомусь боці. Так чи інакше, але наразі „нашоукраїнцям” не без кадрових труднощів вдалося протягнути на посаду голови райради свого однопартійця Володимира Шпака.
„Нашоукраїнця” Івана Карпу вибрали на Яворівщині із перевагою в 12 голосів за підтримки ідеологічної коаліції НУ+”Пора”+УНП+ПППУ. Натомість 28 бютівців та 3 представники партії Литвина залишились в глухій опозиції. А от у Турківському районі енесенушник Юрій Лило став головою райради із перевагою всього в три голоси. Сіро-було-малинова коаліція у складі НУ+”Пора”+СПУ+”Відродження” навряд чи матиме перспективи для довготривалого існування. Втім сили, що залишилися в опозиції, а це, зокрема, БЮТ, НПУ та „Нова сила”, становлять не менший політичний венігрет, а тому новообраному голові райради доведеться застосовувати усі свої дипломатичні навики протягом наступних 5 років.
Не менш складна ситуація у Буському районі. Незважаючи на те, що БЮТ здобув тут мінімальну перемогу, „нашоукраїнцям” вдалося проштовхнути свого голову райради. Ним став Володимир Замроз. За нього проголосували давні політичні союзники в цьому районі – НУ та УНП, також половина фракції БЮТ. В опозиції опинилися друга половина бютівців, по три депутати із „Пори” та УРП „Собору”, які теоретично могли б і увійти до нашоукраїнської більшості, а також 4 депутати СПУ та 7 із партії Литвина. За голову райради проголосувало 44 депутати, тобто свою політичну організацію зрадили 11 із 23 бютівців. Однак навряд чи вони зможуть перебувати на „зрадницьких” засадах тривалий період. А тому фактично більшості в райраді немає, а політичні сили, на які спирається голова ради, перебувають в меншості.
У Жидачівському районі, в якому „Наша Україна” здобула рівно половину депутатських місць, головою райради став висуванець цієї політичної сили Роман Баліцький. Більшість була утворена із УНП, „Порою” та СПУ, а БЮТ із 16-ма депутатами залишився в одинокій опозиції.
У наступних п’яти районах, хоч „Наша Україна” і зуміла поставити свого голову райради, однак з тих чи інших міркувань при цьому вона співпрацювала із БЮТ, взявши її у більшість.
На Жовківщині НУ, як і на Жидачівщині здобула половину депутатських місць у райраді, а тому сформувати більшість їй було дуже легко. Для цього їм слід було залучити до співпраці 7 депутатів „Пори” або 6 від УНП. Однак, за словами „нашоукраїнця”, який незабаром повинен обійняти посаду голови райради Антона Харука, враховуючи рівень співпраці НУ та БЮТ у районі, а також дбаючи за стабільність більшості, її утворили на базі цих двох політичних сил. При цьому опозиції в районі практично немає, якщо не враховувати 4 депутатів від „Віче”, які зуміли пройти до райради лише через суд та переголосування у селі Равське, де їм для проходження до органу місцевого самоврядування бракувало 2 голоси.
Аналогічна ситуація є на Золочівщині. Маючи половину депутатських багнетів, майбутній голова райради Борис Золотник вирішив домовитися із бютівцями, хоча прогалину в один-два голоси можна було заповнити і депутатами із УНП (3) чи НПУ (2). Однак тут вирішили, що співпраця дасть свої плоди. Опозиції в райраді немає взагалі.
Шляхом мінімальних витрат пішли в Кам’янко-Бузькому районі. Голова від НУ, заступник від БЮТ, керівник секретаріату від НПУ. В опозиції 2 депутати УНП і УРП „Собор”, 3 — „Пори”, 4 — „Свободи”. Однак проти новообраного голови Василя Ковтала проголосувало лише 5 депутатів.
Так само вчинили і на Сколівщині, не бачачи інших варіантів, як об’єднати дві найбільші фракції. В результаті було переобрано „нашоукраїнця” Миколу Романишина. До більшості також приєдналися по 3 депутати із Блоку Кармазіна та „Відродження”. А у відносній опозиції опинилися 5 депутатів із ПРП та 4 із „Пори”.
В Сокальському районі „Наша Україна” і БЮТ були вимушені іти на співпрацю між собою, скільки після виборів 12 кунівців покинули блок „НУ” і переманили на свою сторону 8 представників „Пори” та 4 із НПУ. Таким чином, найстабільнішим варіантом більшості був об’єднання 23 депутатів НУ і 27 обранців БЮТ, що послужило добрим уроком для „зрадників”. Головою райради обрано „нашоукраїнця” Олега Солодяка.
Миколаївський район виявився найцікавішим для політичних оглядачів, оскільки в ньому до сих пір точиться безкомпромісна боротьба за голову райради. БЮТ і „Наша Україна”, які набрали рівну кількість депутатів (30) не можуть ніяк домовитися щодо кандидатури голови, а 9 представників УРП-Собор, які мають золоту акцію, роблять все для того, що ці політичні сили не домовилися. Зокрема, активна діяльність УРП-Собор призвела до руйнування кількох пакетних домовленостей „Нашої України” із УНП (6), ПППУ(5), Порою(4) і УРП-Собором. Справа в тому, що соборів ці є виразниками колишнього голови райради Ігоря Пілки, який тривалий час і сам був не проти ще раз обійняти цю посаду. Однак не склалося, тому він відійшов на заздалегідь заготовлену посаду заступника міського голови Нового Роздолу, яку для нього спеціально берегли ще з періоду завершення виборчого процесу. Поки що 4 засідання районної ради не дозволили миколаївцям знайти компроміс і прогнозувати наперед яким цей компроміс може бути не береться ніхто. Наразі чільники і „НУ” і БЮТ стверджують, що голова райради повинен бути від їх політичної сили.
Серед малих політичних сил, найактивнішими союзницькими партіями виявилися Пора та УНП, які увійшли у більшість в 9-ти та 8-ох районах відповідно. За ними із значним відривом слідують „Свобода”, СПУ та „Відродження”, які долучилися до формування більшості у 4-ох районах, ПППУ відстає від них лише на один район. Найактивнішими опозиціонерами стали НПУ і все та ж Пора, яких залишили поза межами більшості у 6-ти районах. За ними слідують УНП і „Свобода” — 3 райони, УРП-Собор, ПРП та ПППУ у двох районах.
В підсумку варто зазначити, що системні помилки нашоукраїнців в сфері дипломатії завадили їм здобути однозначну перемогу у переважній більшості районів регіону. Протистояння НУ і БЮТ є досить наочним, а тому ті поодинокі випадки, коли ці політичні сили знаходять спільну мову, поодинокими і залишаться. Ескалація конфлікту буде вичерпуватися протягом наступних 5 років і досягне свого апогею перед наступними виборами. При цьому, якщо середовище БЮТу є більш-менш монолітним, з партійної точки зору, а не особистісної, то середовище Блоку „Нашої України” є досить строкатим. Зокрема, це продемонстрували як вибори на місцевому рівні, коли чимало партій цього блоку, відчуваючи свою силу в окремих районах пішли в самостійне плавання, так і ситуація в обласній раді, коли на базі блоку не змогли утворити єдину фракцію. По суті, як зазначив Микола Горинь, це означає, що всі суб’єкти „Нашої України” виступають потенційними самостійними гравцями на майбутніх виборах.
Результати вирішення дилеми на районному рівні: політична співпраця, чи жорстка опозиція між НУ і БЮТ здебільшого була вирішена на користь останнього, що довело, що вітчизняні політики ще не готові будувати консолідоване суспільство, а все ще безвідповідально бавляться в політику. Батьківщина ішла на співпрацю із НУ тільки у тих випадках, коли вона не могла досягти перемоги самостійно, і при цьому її лідери розуміли необхідність бути присутнім при владі. „Наша Україна” ішла на співпрацю із БЮТ лише у тому випадку, коли остання погоджувалася на кандидатуру НУ на посаду голови райради.
