Слухай онлайн
Політика  |  АТО

Прямої агресії Росії не буде: триватиме позиційна війна

Чого чекати у 2017 році від божевільного сусіда і чи слід сподіватись на завершення протистояння на Донбасі? Також про те, чи змінилися настрої та думки в населення окупованих територій - про це в інтерв’ю Гал-інфо розповів співголова ГІ «Права справа», воєнний експерт Дмитро Снєгирьов.
Фото з Giga Новости.

Яка нині ситуація у найгарячіших точках фронту?

Усі загострення на фронті пов’язані із важливими зустрічами у Мінському форматі. Наразі на фронті йде війна за так звану «сіру зону». Активізація бойових дій на Світлодарській дузі припала саме та той час, коли мала відбутися зустріч у Мінському форматі щодо обміну військовополоненими.

Коли вдалося зірвати операцію російських спецслужб щодо просунення Надії Савченко як перемовника та модератора в питанні обміну військовополоненими, тоді постало питання, що Росія буде застосовувати вже усталену для них практику загострення ситуації напередодні проведення важливих зустрічей.

Відповідно  на Світлодарській дузі таку операцію і намагалися провести. При цьому, знову ж таки, на відміну від інших ділянок фронту, там задіяли регулярні війська РФ. Однак про масований наступ мова не йде, бо 23 грудня бої пішли на спад. Це свідчить про локальну операцію на окремому відтинку. Однак результатом для української сторони, хай там що кажуть, стало звільнення 30 кв км загальної площі, а також покращено тактичні показники. Тобто, у будь-якому випадку це тактична перемога для українських військ, яка показала, що ми вміємо не лише оборонятися, але й успішно контратакувати.

Ще одна гаряча точка фронту – це Авдіївська промзона. Там ситуація така ж. Активізація бойових дій починається, коли треба підтримати певний градус протистояння.

Активізація боїв по усій лінії зіткнення відбувається не хаотично, а в запланованому порядку. Коли мовчить Луганська область, тоді активізується Донецька, і навпаки. Для чого це роблять? Ворог моніторить стан передових позицій українських військ і намагається тримати ЗСУ  в постійній напрузі по усій ділянці фронту, а це 410 км.

Окрім того, так звані «ополченці» на Донбасі вже давно не воюють. Більшість бойовиків – це росіяни. Навіть в так званих «народних» арміях до 70% - це етнічні росіяни, які є громадянами РФ. Тому казати про те, що воюють місцеві колаборанти не можна. Не варто забувати і про наявність там регулярних військ РФ. За різними оцінками, їх чисельність коливається до 10 тис. осіб, хоч офіційні джерела чомусь применшують російську присутність до 5 тис. осіб.

Останнім часом ми фіксуємо передислокацію з тилових частин Свердловська і Краснодона регулярних підрозділів РФ, живої сили та техніки противника, які рухаються в Дебальцівському напрямку. Також відбувається передислокація в район Станиці Луганської на Попаснянському напрямку.

Наразі ситуація на користь ЗСУ. Обрана тактика так званих «жаб’ячих стрибків», коли територію звільняють буквально по кілометру, ця тактика діє. Всі загострення відбуваються у так званій «сірій зоні». Йдеться про війну за контроль над «сірою зоною», яку не контролюють не українці, ні бойовики. За Мінськими домовленостями «сіра зона» – це все ж таки українські території, тому ніхто не може закинути, що ЗСУ діє всупереч домовленостям, адже це наша територія.

Усі обговорюють позицію Надії Савченко щодо бойовиків. Яка, на вашу думку, її роль у всьому цьому?

Надія Савченко є ключовим елементом у грі російських спецслужб і про це потрібно говорити відкрито. Одразу після того, як вона 7 грудня була у Мінську на зустрічі з ватажками бойовиків, 12 грудня відбулася  нарада Плотницького в Луганську. Ми її зафіксували. На нараді йшлося про результати цієї самої зустрічі із Савченко. Зокрема, порушували питання блокування роботи офіційної української підгрупи у форматі тристоронніх перемовин по звільненню полонених.

Ще одне питання – це інформаційна  компанія проти Ірини Геращенко з метою блокування її роботи  і введення як перемовника Надії Савченко. Також обговорювали те, що полонених будуть віддавати сам під Савченко, і саме вона буде виступати модератором у цих перемовинах.

Тут було б можливим припустити використання Надії Савченко в темну, якби не один момент. Ще 25 листопада ми оприлюднили інформацію, що так зване «МГБ ЛНР» почало масові арешти, виконуючи вказівки росіян, з метою збільшення кількості бранців. За два тижні вони додали ще 13-15 чоловік. Якщо до грудня та сторона кількість затриманих українських бранців називала 42 особи, а українська сторона підтверджувала цю цифру, то тепер вона зросла до 58.

Ці арешти проводили під конкретну особу – під  Надію Савченко для того, щоб показати, що є людина, яка домовилася про звільнення  більшої кількості військовополонених. Тут вже СБУ має дати висновок і оцінку щодо ролі пані Надії і почати з нею розмовляти в інших тональностях і в інших кабінетах.

Дивним виглядає і звільнення «полонених» жінок. На щастя, вдалося заблокувати мінські домовленості Савченко. Річ у тому, що українській стороні поталанило перебрати ініціативу на себе, тому росіяни знову спробували  ввести Савченко у гру, намагаючись передати цих двох бранок як «жест доброї волі». Тут є й питання до самих бранок. Вони не були у списках на обмін, тому цей «жест доброї волі» нам, сказати б, не до шмиги. Одна із них взагалі не приховує, що її коханий перебуває в так званому «ополченні лнр». Питання, чи її взагалі арештовували? Але їх підсовують як троянського коня, і знову за участі Савченко. Провалилася раз, два, але її використовують і надалі.

Надію Савченко розкручують і намагаються ввести у процес перемовин, адже Росія ставить під питання договороспроможність української сторони і здатність взяти на себе зобов’язання. Росії пані Савченко потрібна як інструмент. Росії треба  показати недієздатність мінських домовленостей, бо саме продовження економічних санкцій проти РФ напряму пов’язано із виконанням мінських домовленостей. Як тільки Росії вдасться вийти з формату Мінська у неї буде привід апелювати до Заходу з метою скасування економічних санкцій.

Йдеться про дискредитацію української делегації, і Надії тут відведена ключова роль і про це треба казати чітко. Окрім того, щодо Надії Савченко є й інші питання. Наприклад, яким чином людина, яку взяли в полон не на полі бою, представляє інтереси народу України в парламенті? Чому вона Герой України? Все це  - питання політичної волі. Що пані Савченко робила на території луганського гольф клубу? Якщо вона дасть чітку відповідь, тоді питань нема, а якщо ні, то нею повинна зайнятися військова прокуратура. Перебування  Савченко у стінах парламенту – це питання політичної волі. І персональної відповідальності однієї політичної партії, яка провела нам цього троянського коня.

Бойовики зазнають  значних втрат у війні. Чи знаєте ви, як у них із матеріальною допомогою та лікуванням?

Незважаючи на гучні обіцянки, тих бойовиків, які залишились без рук та ніг, списують, як відпрацьований матеріал. Через відсутність будь-якої допомоги чи підтримки вони змушені жебракувати на вулицях Донецька та Луганська.

Якщо дуже пощастить, то бойовиків так званих «лнр» та «днр», які втратили кінцівки та отримали каліцтва, очікує сумна доля - пенсія в розмірі 1800 рублів, а це десь 700 грн. І це максимум, якщо ще і його вдасться вибити, надавши підтвердження участі у бойових діях. Навіть в Росії вже припинили функціонування так звані реабілітаційні центри, які діяли  в Ростоні-на-Дону і які фінансував терорист Ігор Гіркін.

Бачимо, що Росія намагається на власній території позбавитись від цих найманців. На протезування там теж марно надіятись. У них нема відповідного обліку і нема якихось моментів централізованої організації цього процесу. Скажімо, як у нас, коли виділяють гроші на протези. Максимум на що можуть розраховувати – це збір грошей на картку через соціальні мережі чи на допомогу благодійних організацій Росії.

Цікаво, що на окупованій території діяльність таких благодійних організацій, навіть з Росії, заборонена. Якщо поранені бойовики перебувають на території Росії, то вони ще мають якийсь шанс, але на території ОРДЛО шансів у них нема, вони кинуті напризволяще.

Саме тому їх багато на вулицях, де вони без рук і ніг, але з медалями вигаданої «республіки» сидять і жебракують. Це картина показує реальне ставлення до них – використали і викинули. Та про що тут казати, якщо в Донецьку навіть не функціонує військовий госпіталь. Тобто вони навіть не намагаються створити їм умови для лікування.

Окрім того на окупованих територіях ОРДЛО вироблена стала практика, коли загиблих бойовиків списують заднім числом, щоб не виплачувати так звану соціальну компенсацію.

Ми навіть маємо конкретні прізвища по Луганську, коли підірвалася одна група бойовиків. Ми відслідкували ситуацію і виявилось, що всі вони були звільнені заднім числом. Так, 23 липня 2016 року приблизно о 15.00 в районі бази відпочинку «Десюлія» підірвався на міні та помер по дорозі в лікарню командир 2-го взводу розвідроти 2-го армійського корпусу «Народної міліції» самопроголошеної "лнр" Нікіфоров Сергій Петрович, 16.07.1973 р. н. За повідомленнями. які ми отримали безпосередньо з місця подій, бойовики тягнули пораненого на собі, не маючи можливості надати йому першу медичну допомогу в зв’язку з відсутністю необхідних медичних засобів і ліків.

Як з’ясувалося пізніше, командування 2-го армійського корпусу «Народної міліції міністерства оборони» "лнр" дало команду звільнити Нікіфорова заднім числом і оформити цей випадок, як отримання поранення цивільним мешканцем, який постраждав від обстрілів з боку ЗСУ.

Які нині настрої панують серед населення окупованих районів Донецької і Луганської областей?

На окупованих територіях ОРДЛО бойовики провели зачистку за етнічною ознакою. Офіційно Україна має 1,7 млн переселенців, з яких лише 25% мають бажання повернутися. Чому не хочуть повертатися інші? Бо вони є представниками українського етносу, а це загроза для життя.

Йдеться про етноцид – знищення українців на Донбасі за етнічною ознакою. Таким чином там залишили повністю монолітне поле, як у мовному, так і в релігійному просторі. Тому питання реінтеграції цих регіонів дуже дискусійне. Складно буде інтегрувати тих, хто залишився, адже в основному це носії так званого «руского міра». Не все так просто і не варто говорити, що це такі ж наші співгромадяни. Все українське там вже вирізане до сьомого коліна. Коли ми будемо реінтегровувати ці регіони, а вони волатимуть, що «Росія наш брат», то постане питання – наскільки нам це потрібно? Ми знову вішаємо тягар на шию України, який буде баластом.

Невже не відбулося прозріння навіть після тотального зубожіння населення?

Справді, на окупованих територіях з’являються елементи прозріння. Щоправда, лише в момент відсутності соціального забезпечення. Нема роботи, нема що їсти... Але як тільки ми даємо їм якісь виплати, то вони знову кричать «укропи дурні». Протверезвіння хіба в тому, що хотіли як в Криму, а так не вийшло. Любові до України там нема і це треба казати відверто. Там є прошарок проукраїнський і мені хочеться в це вірити, бо сам я луганчанин, але… Так, там є ностальгія за соціальним гарантіям, які були за часів України: пенсії, нарахування, можливість вільного пересування, забезпечення продуктами першої необхідності, медикаментами. Але ця ностальгія не за Україною, а за її грошима. Розчарування у них є хіба в тому, що «ми хотіли, як в Росії, а Росія нас не взяла». Тому і перетворилися на «сіру пляму», яка нікому не потрібна, але Україна мусить її годувати. Основна вимога – «хунта дай нам грошей». Які у них настрої? Прості – Україну треба доїти! Не треба плекати ілюзій. Ми можемо звільнити землю, але не це населення.

Який ваш прогноз на 2017 рік? Чи варто очікувати вирішення конфлікту?

Наразі ми спостерігаємо, як змінились риторика і дії Росії щодо України. Пригадаймо, як у 2014 році з території Росії кадрові російські військові дозволяли собі стріляти зі ствольної артилерії та систем залпового вогню по наших позиціях ЗСУ. Навіть незважаючи на те, що це був акт прямої військової агресії, що, до речі, вже доведено, але ніхто на це тоді не зважав. А тепер зверніть у вагу на те, як реагувала Росія у 2016 році на запуск ракет в Херсонській області. Росія, попри всі погрози завдати ракетний удар по нашій території, далі протестів по лінії МЗС не пішла.

Коли Україна не піддалася на грубий шантаж, то риторика Росії одразу змінилася, оголивши її блеф. Ситуація змінилася докорінно. Висновок - якщо ми перестанемо боятися і вестися на грубий шантаж агресора, то ситуація зміниться.

Ніякої прямої агресії не буде, бо Росія категорично заперечує свою участь у цьому конфлікті, наполягаючи саме на версії внутрішнього протистояння. Для цього і розкручують елемент громадянської війни. Усі скупчення російських військ на кордоні – це елемент психологічного тиску. Як тільки російські танки перейдуть контрольований кордон з Україною, це буде актом прямої військової агресії. Тоді Росії вже не відбутися лише економічними санкціями.

І тут не треба проводити паралелі  між Сирією та Україною. В Сирії Росія чітко заявила про свою військову присутність. Україна – це Європа і тут відкрита військова агресія вдарить по кишені Росії. Не варто забувати що Україна – це європейська країна.

Наскільки буде зростати градус протистояння? Ми не звільнимо Донбас. Буде знову варіанти позиційної війни, локальних наступів, але масштабних операцій не буде. Тут також питання наскільки Україна пристане на шантаж Росії щодо проведення виборів, амністії бойовиків та особливого статусу для ОРДЛО. Це буде рубікон. Якщо погодимося, тоді зможемо казати, що ті території будуть реінгтегровані, але яка корить від цього Україні – не зрозуміло.

У 2017 році очікується прийняття політичного рішення щодо стратегії по Донбасу. Перший раунд ми вже практично програли в моменті передачі контролю над кордоном. Згадайте, як українська сторона наполягала на тому, що спершу бойовики передають під контроль кордон з Росією, а потім проводяться вибори. Наразі українська сторона вже погодилися з позицією Росії щодо передачі контролю на наступний день після виборів, а це не правильно. Це показник того, що ми здаємо позиції у стратегічних питаннях. Я сподіваюсь, що ці речі будуть переглянуті.

Розмову вела Анна Джунківська.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...