Слухай онлайн
Історія

В Україні планують видати щоденники Геббельса

Цю новину підхопили ЗМІ, за якими водиться слава "проросійських". Здавалося б, усе логічно: російська пропаганда знайшла, чим підкріпити фантазії про "фашистську хунту" і "нацистів" в Україні. Щоправда, у самій Росії записки міністра пропаганди ІІІ Рейху видали ще 1998-го і з того часу кілька разів перевидавали

Але для чого ж тоді щоденники Геббельса українцям? Як би там не було, це визначне історичне джерело для вивчення нацизму. Більше того: першоджерело, написане рукою одною з перших осіб "тисячолітнього" Рейху, який, на щастя, не проіснував і чверті століття. Це першоджерело відкриває спосіб мислення, механізми побудови і існування тоталітаризму.

Мати свої переклади історичних першоджерел, як і літературної класики, - питання того, чи може культура мовою перекладу існувати у просторі модерної культури і літератури на рівні з визнаними "світовими мовами". Це питання прямого доступу до світової культури, а, отже, сприйняття власної культури як суб'єкта світового культурного процесу. Це відповідь на питання - бути державою чи колонією. Бо якщо для спілкування з першоджерелами історії і культури нам потрібен посередник, то цей посередник контролюватиме те, що робиться у наших головах. Невипадково у Емському указі 1876 року спеціально акцентували на забороні саме перекладів українською мовою. Мовляв, хочете читати українською - ну, Бог з вами. Але у світову культуру - тільки через російську мову. Мову колонізатора.

Геббельс, звісно, далеко не світла постать. У мемуаристиці ХХ століття вистачає значно більш достойних постатей - хоча би Вінстон Черчілль чи Шарль де Голль. Однак до корпусу класичної літератури належать, скажімо, і маркіз де Сад, і скандальної слави Мазох. Тож у випадку з мемуарами діє не принцип уникання злого, а радше принцип "ворога треба знати в лице".

Особливо, якщо йдеться не тільки про того ворога, який був розгромлений 70 років тому, а й того, з яким маємо справу сьогодні. Уже стало трюїзмом твердження, що російська агресія у її нинішньому вигляді не відбулася б, якби не цілеспрямовані зусилля російської пропаганди. Дослідники тем, пов'язаних з історією побуту СРСР та старше покоління підтвердять, що пропаганда виконувала винятково важливу роль у радянській щоденності. Згадати хоча б старий анекдот про "Леніна з кожної праски".

Одним з важливих напрямків пропаганди було конструювання образу "злих фашистів", які запекло ненавиділи "першу в світі державу робітників і селян". Читання щоденників Геббельса здатне зламати цю картинку в її основі. Справа в тому, що Геббельс досить часто хвалить СРСР. Уже це само по собі викликає запитання. Однак справді шокує те, за що ж Геббельс співає оди суперникові. Особливо на фоні знущальних філіппік на адресу Вінстона Черчілля і Франкліна Рузвельта. Чого варте одне лише: "Якщо Черчілль шакал, то Сталін тигр".

Щоденники Геббельса

Одна з причин захоплення Геббельса Радянським союзом - "військова реформа". Під цим мається на увазі "чистка" в армії 1937-1938 років. Попри те, що чимало страчених червоноармійських командирів були серйозно "замазані" у злочинах проти людства, як скажімо, Міхаїл Тухачевський, який у 1920-1921 роках придушував бойовими газами повстання селян на Тамбовщині, - в очах Геббельса повальні ув'язнення і розстріли виглядали цілком пристойним засобом для попередження внутрішньої нестабільності. Геббельс також з повагою відзначав "організацію" і "дух" Червоної армії. Себто, нестримний рух уперед будь-якою ціною, незважаючи на втрати серед військових і цивільних - під вогнем "заградотрядів", загрозою табірних термінів за потрапляння у полон...

На той час, аби протидіяти дезертирству серед солдатів Вермахту, були створені так звані "летючі батальйони" (про них Геббельс теж згадує), завданням яких було виловлювати і судити дезертирів. Оскільки йшлося про воєнний час, то справа у таких випадках закінчувалася розстрілом. У Берліні є меморіальні таблички з текстом на кшталт: "На цьому місці нацистські злочинці розстріляли двох молодих солдатів Вермахту за відмову продовжувати убивчу війну".

Причому об'єктом критики керівників Рейху стало власне мирне населення. За що? За те, що, висловлюючись словами Геббельса, "не боролося проти ворога до останньої краплі крові, незважаючи на тотальний терор". За Геббельсом, порядний німець чи німкеня весною 1945-го мали б, охоплені праведним гнівом, підсипати американцям отрути у воду або кидатися з останнім фаустпатроном на "шермани" та Т-34. Достатньо уявити собі подібну картину, як з'являються асоціації з радянськими сюжетами про героїчних солдатів, які власним тілом затуляли амбразури

Єдине місце у мемуарах, де теоретично можна спробувати відшукати співчуття до страждань "маленької людини" - це сюжети з повідомленнями про насильство над жінками з боку солдатів Червоної арміїї. Але ці спроби швидко змінюються глибокою огидою, як тільки доходить до опису Геббельсом його старань щодо поширення цієї інформації. Турботи Геббельса про "маленьку людину" зводилися до забезпечення населення порціями їжі та потоком пропаганди належної потужності. Класичне "Хліба і видовищ!" У СРСР теж годували і їжею, і масованою пропагандою.

Під кінець прочитання мемуарів паралелей між Третім Рейхом і СРСР назбирається чимало - свідчення типологічної подібності нацизму і комунізму.

Один і другий розуміли і поважали лише силу. Для обох режимів людське життя не становило жодної цінності. Обидва жили у світі власних уявлень, де існувала "велика місія", "вороги" і - у випадку Геббельса - "вища раса". У цьому світі не існувало реальної крові, трагедій, смертей. У своїй основі і нацизм, і комунізм був глибоко антилюдським режимом навіть не через те, що винищував людей мільйонами, а тому, що у його системі цінностей людини як особистості просто не існувало.

Канцлер Ангела Меркель після чергової розмови з Володимиром Путіним якось сказала: "Він живе у якомусь власному світі". У власному світі жив і Геббельс. У ситуації, коли Німеччина гинула у прямому сенсі слова, його хвилювала ефективність пропаганди і питання цивілізаційного вибору. Текст щоденника залишає враження певної ірреальності, наче його автор перебував не у столиці країни, яка програє світову війну, а у столиці "світової імперії" на піку могутності.

У внутрішньоукраїнському контексті щоденники Геббельса важливі також для лікування постколоніальної травми. Останній етап підлеглого становища України прийшовся на зародження, розквіт і падіння тоталітарних режимів, обидва з яких пройшлися її територією. Жоден з цих режимів не рахувався з потребами українців і, тим більше, не жалів їх, коли йшлося про власну візію світу і геополітичні плани. Однак серед українців досі знаходяться люди, які аргументують власні симпатії щодо історичних осіб просто: "а він на боці Гітлера (чи Сталіна) воював!". Тим самим зводячи сенс існування України у ХХ столітті до вибору між двома тиранами. Щоденник Геббельса чітко дає зрозуміти: різниці для українців не було жодної.

Олеся Ісаюк — науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького"

dsnews.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...