Слухай онлайн
Політика

Вбивство на благо Росії

1/2
23 березня у центрі Києва застрелили колишнього депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова, який у жовтні 2016 року покинув Росію й отримав українське громадянство. Своє останнє, передсмертне, інтерв'ю він дав виданню "ГОРДОН"

Пропонуємо увазі наших читачів переклад статті: "Вороненков у передсмертному інтерв'ю "ГОРДОН": У Росії кричать, що потрібно обміняти мене на Сущенка, а якщо не вийде – вбити, як Бандеру". 

– У жовтні 2016 року ви переїхали з Москви до Києва, отримали українське громадянство, сиділи тихо, ніде не з’являлися і раптово, через п'ять місяців, почали активно давати інтерв'ю. Чому?

– Все почалося з виступу генпрокурора України, в якому він сказав, що я дав свідчення у справі про держзраду Януковича.

– Юрій Луценко не називав вашого імені, лише сказав про "двох депутатів Держдуми РФ, які дали свідчення у справі Януковича". Про те, що це ви і Ілля Пономарьов, стало відомо пізніше.

– Після заяви генпрокурора нескладно вирахувати, хто ці два депутати Держдуми. До того ж, спецслужби РФ контролювали кожен мій крок, мій виїзд з Росії взагалі був в режимі спецзаходів. Я працював в органах, володію певними навичками, розумію, як це робиться. Поки я сидів тихо, російські спецслужби мовчали, але я вирішив з'явитися публічно.

– Навіщо?

– Були серйозні побоювання, що мене у багажнику вивезуть з України до Росії, а це означає, що я б ніколи не зміг довести, що це викрадення. Такі прецеденти вже були. Тому після слів генпрокурора я виступив з програмною заявою на сайті "Цензор.НЕТ" і оголосив, що став громадянином України.

– Тобто публічність вам принципово важлива як елемент безпеки?

– Безумовно. В даному випадку християнська анонімність нашкодила б усім. Думаю, що на процесі потрібен живий свідок Вороненков.

– Узгоджували з Луценком своє рішення дати перше інтерв'ю після переїзду в Україну?

– Звичайно.

– І Юрій Віталійович не випадково заговорив про свідчення саме російських депутатів?

– Не випадково. Це дуже серйозні речі, щоб діяти емоційно. Нічого випадкового не було і не могло бути. Генеральному прокуророві України дійсно непросто в умовах постійного нехтування Російською Федерацією норм міжнародного права

– В Україні багато російських агентів і підкупних чиновників, особливо у правоохоронних структурах. Звідки впевненість, що не надп’єте кремлівського чаю з полонієм, як колишній співробітник ФСБ Олександр Литвиненко, який втік у Лондон?

– (Сміється). Ви якась кровожерлива! На Землі 100-процента смертність, і всі ми рано чи пізно помремо. Важливо те, як і навіщо ми жили. Іноді "як" важливіше, ніж "скільки". Навіщо жити у постійному страху? Процитую один відомий фільм: "А це допоможе?".

– Але ж ви  дивитись по боках, коли переходите дорогу, а не покладайтеся виключно на долю.

– Хочете запитати, чи є у мене гарантії власної безпеки? Ні, їх ніхто немає. Сидів зі мною в комітеті Держдуми Луговий – покидьок, який бігав по всьому Лондону за своїм другом Литвиненком і хлюпнув в його чашку полоній вартістю 30 мільйонів євро. Зараз Лугового охороняє та ж шоста служба Управління власної безпеки ФСБ, яка фальсифікує проти мене кримінальну справу.

У Росії люблять повторювати таку сугестію (психічне навіювання. – "ГОРДОН"): "Брехня заради порятунку". Як я зрозумів, тут очевидна ментальна деградація, тепер вже і вбивство на благо. Росія – держава, яка так знищує людей. Що ж тепер, жити з постійним страхом?

– Ви не кокетуєте, стверджуючи, що нічого не боїтеся, чи просто не хочете відповідати?

– Я справді про це не думаю. Я бував у місцях бойових дій, відповідав за 120 осіб. І у мене не було жодної втрати. Є кваліфікація, безумовно. Бойовий статут сухопутних військ написаний, можна сказати, кров'ю. Але є і доля, яку не перехитрити.

– У вас же сім'я. За дітей не страшно?

– Розумію, що в Росії система хотіла б мене знищити, зробити мені боляче, щоб я не міг дихати. Загалом, це безпринципне збіговисько бандитів, в особі Управління особистої безпеки ФСБ, але думаю, що і вони не мають санкцій, щоб розправлятися з моїми дітьми і дружиною, бажаючи помститись за мій вчинок.

– Як саме ви виїхали з Росії: сіли в літак у перуці, з наклеєними вусами і з чужим паспортом?

– (Сміється). Ні, ну що ви! Я не від кого не ховаюся. Відкритість і публічність – головна гарантія моєї безпеки.

– Ви ж стверджували, що ФСБ понад сім років стежила за вами. І тут ви так спокійно втекли прямо з-під носа російських спецслужб?

– Так!

– Не вірю.

– З чого ви взяли, що ФСБ така могутня організація, від якої неможливо  сховатись? Там працюють люди, які помиляються. Якщо знати систему зсередини, можна абсолютно спокійно зробити те, що я. Саме тому в Росії розпочалась істерика: "Як поїхав? Чому не заарештований? Він ще й громадянином України став?!". До Вороненкова подібних прецедентів не було.

– Це і насторожує. У чому підступ?

– Ні в чому. Ми знаємо, як діяти та знаємо, як вони працюють.

– "Ми" – це хто саме?

– (Посміхається). Ну-у-у, ви одразу хочете все знати. Безумовно, ще до війни майже кожен другий співробітник СБУ був агентом ФСБ. Спецслужби РФ буквально погоджували призначення нових співробітників спецслужб України, починаючи з керівника відділу, закінчуючи найнижчою керівною посадою. Але так було до 2014 року. Зараз і СБУ, і Генпрокуратура очистилися від агентів, що працюють якісно і професійно, щосили набирають обертів.

– Запитаю ще раз: хто з нашої сторони виступив гарантом вашого безпечного перебування на території України?

– Наташа, ну який може бути гарант і чого саме? Я громадянин України, хто і як може мене зараз підставити?

– Ви погано знаєте новітню історію України.

– Мені не потрібні жодні гарантії. В Україні, на відміну від інших країн пострадянського простору, працюють демократичні закони. Як не дивно, головним моїм гарантом був закон. Хоча на центральних російських телеканалах вже щосили кричать, мовляв, потрібно обміняти Вороненкова на Сущенко, а якщо не вийде – вбити, як Бандеру. Люди в Росії зійшли з розуму, вони не здорові.

– З ким з української влади ви найперше зустрілися, переїхавши до Києва?

– Ні з ким.

– Тобто ані з президентом Порошенком, ані з генпрокурором Луценком, ані з головою СБУ Грицаком, ані з головним військовим прокурором Матіосом?

– Мої приватні контакти не можуть бути темою нашого інтерв'ю, попри повагу до вас, Наташо. Було б смішно принижувати своє теперішнє положення. Але першою чергою хочу бути корисний своїй країні, своїй другій Батьківщині, яка набагато добріша до мене, ніж перша. Я доктор юридичних наук, чудово орієнтуюся в системі російського права і його прогалини. В рамках процесу над Януковичем я спілкуюся з багатьма знаковими людьми.

– А з Порошенком не зустрілися?

– Ми на відстані одного рукостискання.

– І з Луценком?

– А треба?

– Невже за півроку ні з ким з українських політиків і чиновників не познайомилися?

– З багатьма я давно знайомився.

– Чи відчули Ви, як показилось  українське суспільство, коли почуло новину про екс-депутата Держдуми Вороненкова, який голосував за приєднання Криму до РФ, і попри це отримав паспорт України. І це водночас, коли український паспорт не можуть зробити російські і білоруські добровольці, які воюють на стороні сил АТО.

– Відчув. Я першокласно воював, але це було 30 років тому, і навички вже не так актуальні.  Якби був молодшим, може, й сам би пішов в АТО. А я отримав громадянство відповідно до законодавства України.

– У чому цінність саме ваших свідчень проти Януковича, якщо українська влада пішла на такі репутаційні ризики і під час війни з Росією вручила колишньому депутату Держдуми громадянство?

– Ще раз: я отримав громадянство України на законних підставах. Я на 50% українець. Мій прадід Акім Дудніченко очолював Монархічний союз України, все дитинство я провів у Херсоні, Маріуполі, Миколаєві, Євпаторії.

Коли постало питання про притягнення Януковича до кримінальної відповідальності за держзраду (що я вважаю дуже правильним), я, як громадянин України, вважав своїм обов'язком дати ці свідчення і розказати те, що мені відомо. Наскільки цінні мої свідчення, визначить суд. Генпрокурор вважає їх дуже важливими.

– Але ж ви навіть не знайомі з Януковичем, що такого могли розповісти?

– А навіщо мені бути з ним знайомим? Мене ж не питали, що він їсть або п'є, скільки разів в туалет ходить, з ким живе. Я справді цього не знаю, та це й не має значення.

– А що має?

– Не будемо розголошувати таємницю слідства. Незабаром буде відкритий суд, мої свідчення будуть озвучені публічно. І не тільки мої.

– В одному з інтерв'ю ви заявили: "Якщо б 2014 року проголосував проти приєднання Криму, то і на 50 метрів від Держдуми не зміг би відійти". А що б з вами сталося?

– Мені прямо сказали, що буду заарештований. Я вже був проінформований, що проти мене у режимі таємності фабрикують кримінальну справу.

– Але є приклад Іллі Пономарьова – єдиного депутата Держдуми, який натиснув кнопку "проти". І начебто нічого: живий-здоровий, теж до Києва перебрався.

– Не порівнюйте. Ілля був у різкій опозиції до влади, був широко відомий за кордоном, був публічним. Ілля розумів, що для нього точка біфуркації пройдена і немає шляху назад.

– А що вам заважало не вагатися, як і генеральною лінією партії?

– Я дисонував всередині системи, не публічно. Не заперечую: я намагався вижити в путінських реаліях. Я не хотів бути депутатом Держдуми, але зайшов у парламент, щоб піти на вищу посаду у виконавчій владі. Депутат Держдуми в Росії – ніхто, нуль, порожнє місце. Це всі знають. Я міг стати аудитором Рахункової палати, губернатором Нижегородської області, мене фракція погоджувала на ці посади, але мені так і не дали пройти у виконавчу владу.

– Чому ви не відкликали свій голос за приєднання Криму, якщо, як стверджуєте, були насправді проти?

– У мене не було морального права перед фракцією на відвертий демарш. Я пройшов за списком. Фракція прийняла рішення. Вони були непохитні. В той момент я не міг гордовито засунути руки у штани і зникнути з країни.

До речі, на тому голосування було десь 40 депутатів, які категорично не бажали приєднання Криму. Це депутати багатьох скликань з внутрішнім стрижнем, але в останній момент все одно проголосували "за". Це означає, що у кожного знайшли важіль тиску. Який саме – не знаю, можливо, шантажували через сім'ю і дітей.

– В інтерв'ю "Громадському" ви заявили, що помічник президента РФ Владіслав Сурков був "категорично проти" анексії Криму, "тому що він розумна людина"...

– (Перебиває) Наташа, фраза про Суркова вирвана з контексту. Я говорив про найближче оточення Путіна, але не називав імена. Про це всі давно говорили, так само як й Ілля Пономарьов, але ніхто не вкладав зміст у ці слова, поки я їх не повторив. Я б не хотів обговорювати якісь персоналії.

– Я про інше. В ефірі телеканалу "Дощ" Ксенія Собчак розповіла, що Сурков не хотів з вами знайомитись, але поступився проханням своєї дружини, яка дружить з вашою дружиною Марією Максаковою. Собчак прозоро натякнула: ви неодноразово прикривалися ім'ям Суркова.

– Це не зовсім так. Ми з Ксенією добре знайомі, але таких подробиць ніколи не обговорювали. Вона дала свою особисту оцінку. Ніколи в житті я не прикривався Сурковим, більше того: ніхто в Україні мене про нього не питав, окрім журналістів "Громадського". Та й що мене питати? Про Суркова в Україні знають в тисячу разів більше, ніж я.

– Ви були депутатом від Комуністичної партії РФ. Після вашого переїзду в Україну глава фракції Геннадій Зюганов не виходив не контактував з вами: мовляв, Денис, не засуджую, але публічно підтримати не можу?

– По-перше, він не може вийти зі мною на контакт. По-друге, я дуже добре знаю Геннадія Андрійовича, а він добре знає мене. У нас взаємоповага. Він все знає, все розуміє, намагався допомогти, але це не в його силах.

– У КПРФ є поняття жорсткої внутрішньофракційної дисципліни? Наприклад, якщо Зюганов сказав, значить, вся фракція голосує, як наказано.

– Є поняття єдиноначальності, коли цілком можливе обговорення того чи іншого питання. Були і питання, коли дозволялося вільне голосування, а були і принципові питання – фракція займала жорстку позицію.

– А якщо депутат в принципових питаннях голосував не так, як наказано?

– Могло бути виключення з фракції. Приклад – Ілля Пономарьов, Дмитро Гудков, Олексій Митрофанов. Проте, вони були у фракції "Справедлива Росія". Єдина принципова річ, про яку я щиро шкодую, – голосування по Криму. В інших питаннях я завжди голосував у відповідності зі своїми переконаннями.

– А у випадку з Кримом ви, значить, наступили на горло власній пісні?

– Безумовно. Я вважав все, що пов'язано з Кримом – величезною помилкою. У 1991 році, коли розвалився СРСР, ніхто не забрав у Росії Калінінградську область. І РФ не можна було вчиняти так з Україною, яка під час втечі Януковича була неготова до таких викликів. Але в 2014-му мені чітко дали зрозуміти: ніде свої думки про Крим не поширюй, якщо не хочеш нових проблем.

– Російський опозиціонер, засновник Фонду боротьби з корупцією Олексій Навальний присвятив вам окремий блог, де докладно написав про ваші п'ять квартир з загальною площею 1088 м2, п’ятірку автівок, дачі.

– Навальний – людина, яку загнали в кут. Ну що сенсаційного він вам повідомив? Що у мене є майно? Я ніколи цього не приховував. До того ж "сенсація" Навального взята з моєї відкритої декларації, яку я сам оприлюднив. П'ять років тому, коли в Росії прийняли закон про декларування майна, я показав усе, що належить мені і моїм неповнолітнім дітям. Так у чому "сенсація"?

– Навальний підкреслив, що ви були держслужбовцем з 1995 року і не могли на офіційну зарплатню придбати елітну нерухомість та авто.

– Навальний бреше. Диявол криється в деталях. Я з 2005 року не був на держслужбі, до обрання в Держдуму близько восьми років займався бізнесом. З 2011 року, коли став депутатом, у мене не було жодного додаткового придбання, я не купив ані квартири, ані машини. Чому останні шість років до мене не було претензій, у тому числі зі сторони комісії з контролю за достовірністю відомостей про доходи та витратах депутатів Держдуми РФ? Але навряд я став громадянином України, претензії раптом з'явилися?

– В інтерв'ю нашому виданню ще один російський опозиціонер і екс-депутат Держдуми Костянтин Боровий неодноразово стверджував, що Навальний – агент ФСБ,  якого втиснули в антипутінський рух. Ви, схоже, з цим погоджуєтесь?

– Абсолютно! Коли у мене була активна фаза супротиву ФСБ, Навальному несподівано рівно на добу розблокували сайт. Він швидко вкинув інформацію, що нібито у Вороненкова квартира за мільярд рублів (більше $17 млн – "ГОРДОН").

Пам'ятайте єврейський анекдот: "Скільки буде двічі по два?". – "А ми купуємо чи продаємо?". Ось і мені хочеться сказати: якщо у мене дійсно є квартира за мільярд, то продам її за половину вартості, тільки покажіть покупця.

Навальний давно перетворився на ефективний інструмент певної групи в ФСБ, за допомогою якого бізнес-клани розправляються з конкурентами: спочатку з генпрокурором Чайкою, зараз – з прем'єр-міністром Медведєвим. І кримінальні справи проти Навального – фейк, інакше він би давно сидів за гратами. Приклад Навального унікальний: вперше за всю історію Росії людину засудили, заарештували і тут же випустили з в'язниці, та ще дозволили йому виступати з "гучними викриттями". ФСБ цілеспрямовано ліпить з Навального героя.

– З ваших відповідей формується така думка, що найбільш впливовою і могутньою організацією в сучасній Росії є ФСБ.

– Так, бо інші органи, зокрема МВС і армія, знищені. При авторитеті Шойгу армія почала відроджуватися, проте це, до речі, дуже дорогий і тривалий процес. Але й генпрокуратура РФ позбавлена всіх владних та контрольних повноважень.

ФСБ придушила в Росії все. Наприклад,  справа колишнього керівника Головного управління економічної безпеки і протидії корупції МВС РФ генерала Дениса Сугробова. Прокурори просили для нього 22 роки колонії суворого режиму, звинувативши у створенні ОЗУ, яке було створено для отримання грантів і нагород. Божевілля!

– Якщо ФСБ настільки впливова, чому у неї постійні конфлікти і сварки з чеченським лобі в Москві?

– Ну, чеченці – це окрема каста, яка контролюється ФСБ. Поки фінансові апетити спецслужб задовільняють, вони мовчатимуть про чеченський клани. І навпаки, поки бюджет задовільняє Чеченську Республіку, хоча не завжди і не у всьому, до речі. Кадиров зараз дуже впливова фігура, він багато років у владі, не варто його недооцінювати. Кадирову вже віддали "Силу Сибіру" – величезний газопровід, багатомільярдний проект, такий же фейковий, як все в Росії. Газопровід будують, а домовленості з Китаєм немає.

– Путін боїться власних силовиків чи вони цілком контрольованим ним?

– Він може і не боїться, але вже час.

– Хто найвпливовіший в оточенні президента РФ?

– Люди з кооперативу "Озеро". Це ближнє коло Путіна, сучасне Політбюро.

– Я правильно розумію, що саме Путін дав команду розпочати кримінальну справу проти вас?

– Ні, це не його рівень. Мене замовив генерал ФСБ Олег Феоктистов. До тепер він очолював службу безпеки "Роснефти", якою керує Сєчін. Моє протистояння з Феоктистовым почалася ще в 2007 році під час роботи у Федеральній службі з контролю за обігом наркотиків.

– Тепер, після отримання українського громадянства, ви для Путіна ворог або просто зрадник?

– Навіть не уявляю. Але я б хотів, щоб він спитав себе: "Чому так сталося?". Може, тому, що в Росії система знищує людей, а негативний відбір змушує розумних і достойних або мовчати, або бігти? Я не перший і не останній, хто намагався в Росії вигризти своє місце під сонцем. Але країну поділили між кланами.

Нікому позаклановому система не дозволяє в ній закріпитися, всіх зжирає. Протекціонізм, кумівство, внутрішня боротьба інтересів – ось що наразі відбувається в Росії. До прикладу, призначення губернатора, там діє принцип: "Ви чиїх будете?". Фінансово-промислові групи контролюють цілі регіони і висувають тільки своїх на високі посади у всіх гілках влади. І я вам кажу не загальні слова, в силу своїх попередніх посад я знайомий з тим, що в середині.

– А навіщо так наполегливо хапатися за владу, "вигризати місце під сонцем"? Що заважало піти в приватний бізнес?

– Ніякого приватного бізнесу в Росії немає, враховуючи малий і середній. Весь бізнес існує тільки довкола держзамовлень і обслуговування бюджету. Я знаю багато людей, які брали кредити, щоб виконати держзамовлення, а держава з ними не розрахувалась. Мова йде про мільярдні суми. Але ці люди мовчать, бояться говорити, тому що опиняються або за гратами, або в могилі.

Шкодує лиш про те,  що переїхав до України пізно – в 45 років. Напевно, в минулому житті я був конформістом, намагався вижити в системі, хоча вона завжди боролася зі мною і відкидала.

Найближчому оточенню потрібно зберегти свої капітали, тому Путін буде президентом до 2024 року

– Ви особисто знайомі з Путіним?

– Я часто бував у Кремлі.

– Багато хто в Україні переконаний, якщо Путіна піде, то війна відразу ж припиниться. Ви теж так думаєте?

– Війна на Донбасі закінчиться раніше, тому що здоровий глузд повинен перемогти. Вони в Росії повинні зрозуміти: війна в Україні насамперед не вигідна їм. Роль особистості в історії дуже велика, а в історії Росії – тим більше. Думаю, якщо Путін піде, певна інерція системи залишиться, але недовго. Все зміниться.

– Путін піде на президентські вибори 2018 року?

– Думаю, так.

– Піде, незважаючи на чутки про стан його здоров'я?..

– Живий чи мертвий. Найближчому оточенню треба зберегти свої капітали, тому Путін буде президентом до 2024 року. Далі подивимося.

– В інтерв'ю нашому виданню Ілля Пономарьов стверджував, що найближче оточення Путіна немає ідеології, немає антиукраїнських настроїв, їх головна мета – освоїти бюджет, боротьба йде за те, хто відкусить більший шматок з бюджету.

– Повністю погоджуюсь. Утім, ідеологія теж присутня. Подивіться останній виступ глави Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна, де він заявив: "Вороненков спустився до низин, прийняв громадянство України". Вони що, вважають себе вищою расою?

Ми вже мали одну вищу расу в ХХ столітті, знаємо, чим завершилось. Чи не фашистом мене називають! Але в чому моя "зрада"? Я дав свідчення проти чоловіка, який влаштував кровопролиття в своїй країні, а після чого втік, зрадивши свою країну. Я пройшов шлях від суворовця до полковника, від простого викладача до доктора наук, професора. Так поясніть мені критерії патріота в сьогоднішній Росії?

– Хочете, поясню, в чому ваше: зрада? Вас все влаштовувало в політиці Кремля проти України, але перерошую ледве вам наступили на хвіст і відкрили кримінальну справу, ви тут же виїхали з Росії і різко змінили риторику.

– Звідки ви знаєте, що мене все влаштовувало в Росії?

– За вашими діям, голосуванням, заяв...

– ...я ніколи ні одного слова не сказав проти України. Знаю, ви тут же згадаєте мою промову з трибуни Держдуми про виховання. Але цитату вирвали з контексту, а я говорив: якби Росія справді хотіла просувати «русский мир», то треба було це робити за допомогою гуманітарних, а не військових інструментів.

Міський голова Риги Ніл Ушаков робить для просування справжнього «русского мира» в Латвії в тисячу разів більше, ніж російські фейкові патріоти. Замість того, щоб робити ставку на чесного політика Ушакова, Росія обирає колись людей з судимістю, на кшталт Януковича.

80% мешканців РФ впевнені, що в Україні громадянська війна, нічого не знають про 10 тисяч загиблих. Народ абсолютно зомбований.

– Вражаюче, якими правдорубами і борцями з "кривавим режимом" стають депутати, ледь їх позбавляють недоторканності.

– Проти мене працює інформаційно-пропагандистський відділ ФСБ. Як тільки я приїхав до України, мені взломали Twitter, пошту, намагалися залізти у Facebook, опублвкували фейкові пости, ніби я вітаю приєднання Криму і проект "Новоросія". Я що, схожий на ідіота, який, приїхавши до України, почав би таке постити у соцмережах?

Я не борець з "кривавим режимом", а називаю речі своїми іменами. Просто раніше моїм словам ніхто не надавав такого значення, хоча я робив більш радикальні заяви під час своєї виборчої кампанії. Завжди стверджував: вправне поєднання брехні і правди вводить в оману навіть найбільш освічених, але необізнаних людей.

– Я надаю вашим словам величезного значення. Наприклад, таким: "Серце розривається, коли бачиш по телевізору, що плаче ветеран з орденами, бо їх намагались з нього здерти молодики на вулиці. Як зірвали георгіївську стрічку. Це сьогоднішній Київ. Ті ветерани Великої Вітчизняної не розуміють: за що? Як таке може бути? Звідки вони взялися ці молодики, які ненавидять їх і возвеличують те, з чим вони боролися. Україна сьогодні – це не тільки трагедія братнього нам народу. Це урок усім нам!". Ви це заявили з трибуни Держдуми 18 листопада 2014 року, коли вже були і збитий малайзійський боїнг, й Іловайський котел.

– У Росії неодноразово показували по телевізору, як радикали в Україні зривали стрічки з ветеранів. Інших джерел інформації в країні немає. Я говорив, що існують такі неприпустимі крайнощі: росіяни, ненавидять українців, а українці – ненавидять росіян. Мені це неприємно. Навіщо ображати ветеранів? Не бачу ніякого протиріччя між своїм виступом в 2014-му і тим, що кажу я вам зараз.

Зрозумійте головне: у Росії навіть нормальна частина суспільства повністю ізольована від отримання реальної інформації про Україну. 80% жителів РФ упевнені, що тут громадянська війна, нічого не знають про 10 тисяч загиблих на Донбасі. Народ абсолютно зомбований центральними телеканалами. І навіть я, у якого були джерела інформації, не уявляв реальної картини того, що відбувається, поки не переїхав до України.

– Де гарантія, що за декілька років Денис Вороненков не повернеться до Росії і так само кардинально не змінить риторику: мовляв, хлопці, хунта погрожувала, мені довелося публічно брехати, що я не згоден з політикою Путіна?

– Я не прошу мені вірити, я чесно розповідаю все, що сталося в моєму житті. Як я можу підтвердити свої слова? Думаю, у мене будуть такі можливості. Але я зробив свій вибір: я залишив в Росії все, забрав дружину, дитину і приїхав до України, яку вважаю своєю другою батьківщиною. Дороги назад для мене немає і бути не може.

– Не залишає відчуття, що ви – частина великої спецоперації ФСБ, подробиці і цілі якої ми дізнаємося через багато років.

– Скільки горя і безпардонної несправедливості в моєму житті відбулось руками цієї організації, навіть неприємно згадувати. Не знаю, за що мені всі ці випробування. Я не люблю жалітись з цього приводу, хоча міг би. Проте це не по–чоловічі.  Ваш докір мені неприємний. Час все розставить на свої місця і я не розчарую вас.

– Російська "Нова газета" опублікувала велике розслідування про ваші зв'язки в МВС і у Федеральній службі РФ з контролю за обігом наркотиків. У статі з’ясовується, що ви, перепрошую,  типовий «рєшала» – людина, яка допомагає бізнесменам закрити кримінальні справи за символічну винагороду у сотні тисяч доларів. А коли ви з кимось не поділились, то у вас почались проблеми.

– Нісенітниця повна, вони просто нічого більше не змогли придумати. Ви звернули увагу, коли саме вийшло це "розслідування"?

– В той же день, як тільки з'явилося ваше перше інтерв'ю в Україні.

– Ви як професійний журналіст впевнені, що подібне "розслідування" можна підготувати за кілька годин?

– На що ви натякаєте?

– "Нова газета" публікує те, що зливає їй ФСБ. Зауважте, що оперативні матеріали спецслужб, яке жодне видання не може отримати, тут же з'являються у "Новій". Схожа ситуація і з телеканалом "Дощ".

– Не плутайте злив і витік інформації. "Нова" неодноразово доводила свою репутацію єдиного справлі опозиційного видання з серйозними статтями–розслідуванями. За час путінського режиму було вбито багато журналістів, велика частина з них – співробітники "Нової".

– Після вбивства Юрія Щекочихіна у 2003 році "Нова газета", повторюю, публікує зливи ФСБ. Коли знаєш іншу сторону медалі, об'єктивно оцінюєш всю інформацію, що з'являється у нібито ліберальних і опозиційних ЗМІ. Одна справа, якщо це публікує "Коммерсантъ" або інше прокремлівське видання. Але коли публікує "Нова" – у аудиторії довіри більше. Влада чудово це розуміє, тому діє досить гнучко.

Зверніть увагу, люди давали свідчення проти мене тільки після того, як їх саджали у "Лефортово". Озвучування мого імені – така була ціна свободи. Жодних кримінальних справ не було, якщо б я не пройшов до Держдуми і в подальшому не претендував би на посади у виконавчій владі. У Росії клани намагаються не пустити на свою галявину чужинців, особливо чесних і принципових політиків. Ви розумієте, що той же Феоктистов з Сечіним розгромили ЮКОС, посадили на 10 років за ґрати Ходорковського, всіх навколо пересаджали? Тепер на мене навели приціл.

З 2011 року проти мене працює окрема служба ФСБ, в якій 25 слідчих. Проте  я не вкрав жодної копійки бюджетних коштів, не завдав жодної шкоди державі, і раптом цілих 25 слідчих! Вони нічого не шкодують, це абсолютний 1937 рік, тільки замість розстрілів всіх саджають до в’язниці. І вам пощастить, якщо потрапите в "Матросскую тишину", там комфортабельніше. В "Лефортово" з людей овочів роблять: тиск і тортури такі, що у в'язнів психіку зриває, вони стають дурними. У медичному сенсі.

– Російський політолог Валерій Соловей якось зауважив: "Хочете зазирнути в політичне майбутнє Росії? Це дуже просто: подивіться на екс-депутата Вороненкова".

– Так, я читав.

– Скільки людей з 450 ваших колишніх колег по Держдумі поділяють вашу сьогоднішню думку?

– Чоловік 300.

– Ви серйозно стверджуєте, що 67% колишнього скликання Держдуми були не згодні з агресією проти України?

– Так. У Держдуму приходять недурні люди, які все розуміють, але вони заручники: якщо хочуть втримати свої позиції, мати дохід – будуть голосувати так, як треба Кремлю. Вже п'ять моїх колишніх колег по парламенту покинули Росію. В Україну переїхати побоялися, перебралися в балтійські країни і Великобританію.

Зараз в Росії вовчий час, божевілля і паніка в елітах, ніхто по суті не знає, що далі. Всіх довкола переслідують, деякі вже за гратами, інші – сидять тихо і бояться. В Росії практично на кожного політика і економічно активного громадянина є кримінальна справа.

– Наскільки висока ймовірність палацового перевороту, в результаті якого Путіна усунуть від влади?

– Цілком можливо.

– Хто очолить переворот?

– Політбюро в особі кооперативу "Озеро". Допускаю, що їм набридло жити під санкціями, забажають щось серйозно змінити.

– Що має статися, щоб Путін відійшов від влади?

– Є варіанти. Він повинен сам цього "захотіти". Якщо б він в 2012-му  втретє не пішов у президенти – увійшов би в історію як найпопулярніший і авторитетний російський лідер, а так... Навіщо Путіну агресія проти України? Щоб втриматись у владі, щоб успішна і вільна Україна у жодному разі не стала прикладом для росіян, як треба скидати бандитське керівництво, яке накрало повні кишені.

– Росія розвалиться?

– Ні, у неї великий запас міцності. Згадайте 1917 рік, коли розвалилася Російська імперія і до влади прийшли більшовики. Багато покинули країну, сподівалися, що все ось-ось завалиться. І що? Радянський Союз проіснував більше 70 років.

– А як же західні санкції?

– Відчутні, але не настільки, щоб  розвалити або змінити режим. Санкції мають велике значення для стримування зовнішньої агресії. Санкції треба посилювати, але не варто особливо на них сподіватися.

– Вашим рідним, які залишились в Росії, щось загрожує?

– Всіх вже потягли на допит до Слідчого комітету: і дітей, і тещу, і тестя – всіх! Не знаю, що вони намагаються витягнути з моїх близьких: як я їм, як ходжу в туалет, як чищу зуби?

– До Росії повернетесь?

– Ні-ні.

– Навіть, якщо Путін помре?

– Не хочу вгадувати. Думаю, що дороги назад я не маю. Я дуже категорична людина: якщо прийняв рішення – ніколи його не змінюю. Знаєте, що я відчув, коли приїхав до України? Полегшення, ніби звільнився від тягаря. У мене ані найменшого жалю, що я покинув Росію, тому що розрізняю поняття "держава" і "Батьківщина".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...