Слухай онлайн
Cуспільство

Від Щастя на Луганщині до Маріуполя на Донеччині

Цими днями із зони бойових дій на Сході повернулись волонтери Львівщини, які разом з народним депутатом України Ярославом Дубневичем об’їхали всю лінію фронту.
1/6

Із собою везли не лише Великодні страви, продукти харчування, деталі до військової техніки, а й повнопривідний позашляховик для 24 окремої механізованої бригади та, найголовніше, - копію чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі.

З храму - в солдатську капличку

Копію Чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі у 2015 році особисто благословив сам Папа Римський Франциск. Тоді ж ікона почала «паломництво» храмами Львівщини та Києва, відтак, її вшанували більш як у 260 церквах різних конфесій.

Щоб українські солдати та офіцери, які відстоюють нашу незалежність на сході, також мали можливість помолитись до святині, волонтери з Львівщини у Великодній тиждень відправились у зону проведення бойових дій. Супроводжували ікону також священнослужителі з Львівщини та Києва.

Проминувши прифронтове містечко Щастя, в`їжджаємо на територію передових позицій до військових однієї з бригад. Перше, що впадає у вічі, це – простенька капличка, яку тут називають солдатською. Забігаючи наперед, скажемо, що схожі каплички є чи не у кожній військовій частині на Сході.

«На війні люди ще більше потребують духовної, моральної підтримки, ніж у мирному житті, – каже протоієрей, військовий капелан Іван Грицюк. – Адже екстремальна ситуація може виникнути щохвилини, щосекунди. Тут на рівні з військовою наукою, життя рятує і віра. Вона ж робить наших вояків незламними і стійкими».

Лише за чотири дні Чудотворну ікону побачили на усій лінію фронту, беручи з півночі на південь: від села Щастя, що на Луганщині, до Маріуполя, що на Донеччині.

Це не лише музей – це частинка дому

Як не дивно, але у кожному військовому підрозділі є свій музей. І найціннішими експонатами у них, поруч з документами про бойовий шлях, є дитячі листи та малюнки. З побажаннями, портретами, картинами війни і мирного життя, із зображеннями домашніх улюбленців...

«Коли я був на фронті, – згадує голова Мостиської районної адміністрації Степан Буняк, – ми дуже любили наші музеї. Тішусь з того, що ця традиція існує і нині. Розумієте, коли після страхіть боїв ти приходиш у цю кімнату – це так, ніби побував вдома біля своїх рідних. Це величезне психологічне розвантаження для бійців. Наче ковток чистого повітря. Подумки ти повертаєшся у мирне життя, уявляєш себе в ньому. І тоді хочеться чимшвидше позбутись окупантів».

Додамо, що є в солдатських музеях є куточок, де стоять мовчки, схиливши голови. Біля меморіальних таблиць з фотографіями загиблих побратимів. Тих, з ким ділив  хліб. Тих, хто рятуючи тебе, загинув сам.

«Побільше нам б таких джипів!"

Поблизу Золотого відбулась передача повнопривідного позашляховика 24-й ОМБ. Нагадаємо, що дещо раніше Богдан Дубневич та Ярослав Дубневич передали п`ять аналогічних автомобілів 72-й ОМБ. Як стверджують військові, "джипи" допомагають їм оперативно виконувати поставлені бойові завдання, інша справа, що їх все ж таки недостатньо.

1/1

«Нам побільше б таких джипів, хлопцям було б легше виконувати їхню роботу. Машини всюдихідні, швидкісні, маневрені і не ламаються так часто, як колишні совдепівські «ГАЗони» чи «УАЗіки». Та й запчастинами проблем менше», – зазначив Юрій Мадяр, командир 3 мотопіхотного батальйону 24 ОМБ Юрій Мадяр.

Загалом командир на нинішні умови служби не нарікає, навпаки.  «Українська армія зразка 2014-го і 2017 року – це велика різниця. І в боєздатності, і в підготовці, і в комплектації, і в забезпеченні», – наголосив Юрій Мадяр.

Найскорботніший і найзворушливіший день поїздки

Оскільки волонтерська місія мала ще й паломницький характер, то у Провідну неділю вирішили провести Поминальну Літургію біля незвичайного пам`ятника, яким став підбитий російськими військами український танк. Тоді, у 2014-му, біля с. Піски точились запеклі бої. Від ворожого фугаса екіпаж бойової машини 93-ї бригади та десантники батальйону "Дніпро-1" згоріли заживо.

1/1

З того часу волонтери доглядають за каркасом підбитого танка, який став німим нагадуванням про трагедію. Згодом сюди почали приходити й місцеві мешканці, вшановувати новітніх українських героїв.

Саме тут відбулась несподівана зустріч з учасниками Потяга єднання "Труханівська січ", котрі приїхали вклонитись загиблим воїнам.

«З львівськими волонтерами та народним депутатом Ярославом Дубневичем ми співпрацюємо вже давно, – зазначила організатор потягу єдності «Труханівська Січ» Олена Іванова, – вони нам завжди допомагають. Учасниками потягу є здебільшого молодь та творчі люди з різних куточків України, котрі, подорожуючи зі Сходу на Захід, із Півночі на Південь, вивчають традиції різних регіонів нашої держави, проймаючись усвідомленням того, що вони єдиний народ єдиної держави. На цьому политому кров`ю патріотів місці, вони можуть руками доторкнутись до живої історії, відчути життя реальним, а не віртуальним».

І звичайно львівські волонтери відвідали своїх земляків: 703-й інженерний полк з Самбора, батальйон "Львів" та десантників. Тут Великоднім гостинцям раділи по-особливому. Як казали бійці, що це ніби вдома на Великдень.

До речі, бійці повідомили надзвичайно цікавий факт: багато місцевих мешканців стають волонтерами і допомагають військовослужбовцям ЗСУ. Таке на початку війни навіть важко було уявити.

1/1

Окрім Великодніх смаколиків, у військові частини були привезені й інші вантажі: запасні частини, деталі агрегатів, комлектуючі, які були замовлені військовими попередньо. Загалом, під час поїздки на передову було доправлено понад 10 тонн різноманітних вантажів.

Тут слід зазначити, що нинішня армія України набагато ліпше забезпечується усім необхідним ніж це було раніше.  Та й боєздатність нашого війська набагато вища. Про це свідчать і висновки зарубіжних спеціалістів. Звичайно, є проблеми, але те. що Збройні сили України, змінюються – це відчутно одразу.

Тому нині волонтери часто  визначають для себе інше завдання: допомога гуманітарна. Зокрема, психологічна реабілітація бійців. Акценти робиться на різноманітних культурно-мистецьких заходах, що проводять просто на фронті. Це також юридичний і моральний супровід після демобілізації. До повернення до мирного життя воїнів потрібно готувати ще на фронті, забезпечивши їм  зусібіч опіку в цивільному суспільстві.

«Довго, ще дуже довго нам доведеться виправляти допущені помилки у царині  формування у громадян України почуття великою української родини. І тут пріоритет мають наші ЗМІ. Потрібно більше українських газет, радіо та телебачення саме на Сході. Їх явно бракує. Потрібно нівелювати безпардонну російську пропаганду, робота якої значною мірою до окупації Криму та війни на Донбасі», - підсумовує враження від поїздки народний депутат Ярослав Дубневич.

Марія Симоненко.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...