Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство

«Я радію, що можу їсти стільки хліба, скільки хочу»

Миколі Івановичу Чишкуну нині – 92. Він львів’янин, батько трьох доньок. В юності пройшов ІІ Світову війну, закінчив службу полковником Радянської армії. Але на його життя припало ще одне випробування – Голодомор.

У 1932-33-му він разом із сім’єю проживав у селі Кашперівка Вінницької області. І хоча тоді йому було всього-на-всього 7-8 років, він до дрібниць  пам’ятає жах пережитого.

Колективізація

Свої спогади Микола Чишкун розпочав із оповіді про «колективізацію» – це ще одна трагічна сторінка нашої історії, а саме села Кашперівки, в якому народився наш співрозмовник. Селян тоді ділили на три категорії. Перша – «кулаки». Вони були найзаможніші, наживши добро тяжкою працею. Хати ставили на підмурку, мали по 2, а то й 3 пари коней. У деяких були молотарки та сіялки. «Сталіну «кулаки» були, як кістка в горлі», – зауважує Микола Іванович. – Тому серед місцевого населення проводили пропаганду, мовляв, їм погано живеться саме через «кулаків», а тому їх потрібно знищити як клас».

Друга категорія – «середяники», ті також мали худобу, але жилося їм трохи гірше.

Третій клас – «бідняки»: вони не мали у що одягнутися, жили впроголодь. «Згадую пісню з дитинства: ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні. Першими пішли в колгосп якраз «бідняки». Хто не хотів йти, – виселяли у Сибір, на Соловки і на Урал. Колективізація йшла дуже туго».

Сталін до українців ставився найгірше!

«Сталін почав вести боротьбу проти «кулаків» та «середняків», які не здавали хліба в поставку», - зауважив Микола Чишкун. Взялися організовувати загони – «комітети незаможника». «У 1932 році ці «комбєди» з рушницями та штиками ходили і забрали у людей все, що у них було, – до зернини».

Наш співрозмовник був свідком і цього. Він семирічним хлопчиком бачив, як ходили по селянських хатах і перевертали їх з ніг на голову. Також згадує, як мама 5 дітей сховала у горщику 5 кг суржику, щоб дітям приготувати кашу. Але і то знайшли і все забрали. «У кого в 1932-му залишилася картопля і буряки, – ті ще це їли. А коли наприкінці зими всі запаси закінчилися,  почалося найстрашніше».

ГОЛОД – це страшно!

Настала весна 1933-го. Селяни почали викопувати із землі минулорічну картоплю. Але вона вже була гнила. До цієї перетертої гнилої картоплі додавали полову, хоча нею раніше годували лише свиней та корів. «І люди почали пухнути! У нашої сім`ї була корова, вона нас і врятувала. Коли ми її пасли, а були дуже голодні, – збирали квасець, лободу», - говорить Микола Іванович. «Не дуже зручно це згадувати, але і таке було. Старший за мене Матвійко Матвійчук водив нас на скотомогильник, де вивозили із колгоспу (бо теж не було чим годувати)  здохлих коней і корів. Він брав зі собою ніж, відрізав оте м'ясо, відчищав від білих черв’яків, наколював його на палички, і ми це на вогні смажили. Кожного дня водив. І їли. Ніхто від цього не помер!».

Настало літо 1933-го. Почало достигати жито. «Воно тільки такої воскової зрілості, а люди вже почали його їсти. Наїдяться цього – і одразу животи здувало. Дуже багато людей померло ще й від цього. Були села, що втратили половину населення. Але в нас  були ліси, люди збирали ягоди, шипшину, всякі трави їли, це теж рятувало.

І котів, їли, і собак їли, і мишей!

«Я згадував Матвійка, то його дід у 33-му йшов через наше обійстя до своїх родичів. Він тоді побачив кота і запитав у мами: а чого ж ви не з’їли цього кота. Я би його давно з’їв. І котів, їли, і собак їли, і мишей! Але нас рятувала корова. А в кого було по 7 людей вдома, то скільки того молока одна людина вип’є, півсклянки».

«Мамо, я їсти хочу!» - досі в голові голос сусідського хлопчика

«Наші сусіди, їх було 7 осіб: 5 хлопців і 2 дівчат. Василь – другий за віком хлопець – помер від голоду. А Коля – наймолодший – ходив навколо хати і, постійно плакав. Досі дзвенить у голові його голос: «Мамо, я їсти хочу! А що мама могла дати? А  нічого».

Микола Чишкун каже, що насамперед помирали чоловіки, за ними – діти,   а вже потім – матері. «У нас в селі був випадок: жінка взяла двох маленьких діток і потопила їх у річці Уйва, а після того сама з розпачу втопилася».

Тіла мертвих людей лежали просто на вулиці

«Я ходив у сусіднє село П`ятигірку ловити рибу. Але і це забороняли!  Пригадую, як йшов біля річки, nj нарахував 8 тіл, які просто лежали на землію. Це тільки на одній вулиці. Лежать один день, другий, третій. Запитую у хлопця, з яким ходив на риболовлю, то він відповідає: нема чим завезти їх на цвинтар. На 4-й день іду повз, а їх вже немає. Потім дізнався, що голова колгоспу змусив когось з місцевих забрати тіла. Але той погодився лише за кілограм суржику. Тіла скинули в одну яму».

Урожай був такий як треба!

Після Голодомору, згадує Микола Чишкун, ЦК партії перестав вписувати посвідчення про смерть. «Приховували все, наче ніякого Голодомору не було, наче це все вигадки, неурожай. Урожай був такий, як треба! Але все забирали під мільолку».  «Я оце зараз згадую, і думаю: ну за що, скажіть, будь ласка? Кажуть, неврожай. Та ж забрали все. Як людині вижити за таких обставин? Та ніяк! Тільки треба було виконати хлібопоставку! А коли приїжджали кореспонденти з інших країн – обманювали, так як зараз Путін обманює нас»!

«І ніхто мені не скаже, що я зайвий хліб їм!»

«Прийшла якось Валя і запитує: «Микола Іванович, що ж ви так багато хліба їсте? Я відповідаю, Валя… під час війни по третій категорії давали по двісті грамів вранці, в обід і ввечері, ше трошки баланди якоїсь в придачу, а ганяли цілий день, по снігах. А зараз я можу їсти скільки хліба, скільки хочу! І ніхто мені не скаже, що я зайвий хліб їм!» (згадує зі сльозами)

Микола Чишкун написав для своїх внуків спогади. Там і про Голодомор, і про колективізацію, і про Другу світову війну. Попри пережите дідусь все одно зберігає життєвий оптимізм і залишається активним. Його хобі – малювання. Створив 537 картин і самотужки змайстрував рамки до них. Найбільше любить малювати квіти. Каже: цю любов йому прищепила мама. Це її опіка, любов та молитви врятували йому життя – і в голодні роки, і на фронті.

Іванна Лаврик, журналіст радіо «Львівська хвиля».

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...