Слухай онлайн
Історія

Як загинув курінний "Сірих Вовків"

12 січня 1948 року у бою з більшовиками загинув один із кращих старшин УПА воєнної округи “Лисоня” Петро Хамчук (“Бистрий”, “Гайдамак”, “Рубай-Гад”). Постать П. Хамчука досить відома в українському визвольному русі, проте його життєпис і досі залишається надзвичайно скупим, а іноді й суперечливим. Його біографію та бойовий шлях спробував систематизувати, спеціально для ГалІнфо – історик Сергій Волянюк.

Народився Петро Хамчук у 1918 році у с. Великі Чорнокінці на Чортківщині Тернопільської області, де й закінчив початкову школу. Змалку був завзятим спортсменом. Середню освіту здобув навчаючись у Чортківській гімназії, яку із приходом радянської влади у вересні 1939 році перейменували на педагогічну школу.

Петро Хамчук під час служби в РСЧА

У 1940 році потрапив під призов до лав РСЧА, де мабуть навчався у школі молодших командирів у Маріуполі. За не перевіреними відомостями, під час німецько-радянської війни у 1941 році був командиром танка, за іншими ж даними служив у артилерії. У тому ж році опинився у німецькому полоні, де згодом працював у таборі військовополонених перекладачем. Звідти переходить на службу в шуцманшафт (охоронні військові відділи при німецькій армії). З частиною “шума” проходив службу в Білорусії, орієнтовно, до осені 1943 року.

Петро Хамчук під час служби у частині шуцманшафт

Прийшовши у відпустку П. Хамчук налагодив контакти з мережею підпілля та перейшов у лави повстанців, де очолив під псевдонімом “Гайдамак” окружну боївку ОУН Чортківщини. У жовтні 1943 року, із активним формуванням на Тернопільщині підрозділів Української Народної Самооборони, йому доручено створити групу (чоту) УНС, яку й було сформовано біля с. Росохач Чортківського району. Тоді ж Петро Хамчук змінив свій псевдонім на, тепер загально відомий усім, “Бистрий”.

На початку грудня 1943 року чота передислокувалася у лісовий масив між селами Яргорів, Коростятин (сучасне с. Криниця) та Лазарівка Монастириського району в збудований табір для зимування підрозділу. Цьому ж місяці зі збільшенням добровольців “Бистрий” об’єднав кілька груп (чот) УНС в одну, створивши таким чином сотню “Сірі Вовки”, яку і очолив.

За невдалий оборонний бій та необдуманий наступ 16 грудня 1943 року біля сіл Коростятин та Лазарівка, ймовірно, окружним проводом Чортківщини у другій половині січня 1944 року Петра Хамчука відлучили від командування та відправили для вияснення ситуації у штаб воєнної округи УПА “Лисоня”. Сотенний Микола Скринчук свідчив, що “Бистрому” не довіряли в окружному і повітовому проводах ОУН, оскільки він не завжди підкорявся їхнім директивам та наказам. Тому місцеве керівництво ОУН дивилося на нього як на східняка…

Однак, під час вирішення цього питання у штабі воєнної округи, його залучили до діяльності у підстаршинській школі, де він, як воєнний інструктор, зайнявся викладанням топографії. Перед закінченням навчального курсу, на початку березня 1944 р., його у цій школі призначили чотовим.

У березні 1944 року П. Хамчука наново призначили омандиром сотні “Сірі Вовки”, з якою впродовж 1944 року провів кілька військово-пропагандистських рейдів та переможних боїв з нацистськими і більшовицькими окупантами. Політвиховний відділ “Лисоні” у липні 1944 р. звітував, що “Бистрий” любить ходити з палицею, через що стрільці, намагаючись наслідувати свого командира, також почали носити із собою палиці.

У пропозиції про відзначення нагородами та підвищенні у ступенях старшин УПА з воєнної округи “Лисоня” від 20 серпня 1945 року про П. Хамчука зазначали: “Добрий вояк та вишкільний [старшина], відважний та рішучий в бою, люблений стрілецтвом. Як командирр сотні та куріня виявив себе добрим тактиком. З кількох більших боїв, які зводив цілим відділом з німцями та большевиками, виходив переможцем. В час рейду на Буковину та постійного маневрування сотнями та курінем по цілій [Ч]орт[ківській] окрузі – проявив себе добрим командиром та типовим партизаном”.

Із січня 1945 року “Бистрий” отримав у своє підпорядкування курінь у складі трьох сотень УПА, з яким провів декілька значних боїв, та призначення на командира Четвертої групи УПА у ВО 3 “Лисоня”. Осінню цього ж року організував курси з диверсійно-терористичної підготовки для стрільців УПА, яких передавали для роботи у мережу ОУН. Згідно наказів штабу “Лисоні” у грудні 1945 року П. Хамчука призначають командиром тактичного відтинку (ТВ) “Південь” та старшиною для спеціальних доручень при Чортківсько-Бережанському окружному провіднику.

Витяг із зведення штабу ВО 3 “Лисоня” “Описи боїв (за травень-червень-липень 1945 р.)” від 3 серпня 1945 р. про бій куреня П. Хамчука 7 травня 1945 р.

Під час служби в УПА Петро Хамчук отримав кілька поранень. Політвиховник Йосип Куць свідчив осінню 1945 року, що “Бистрий” був поранений у ліве плече. Сотенний Володимир Верещинський подавав восени 1946 року, що П. Хамчук мав поранення в ногу нижче коліна. Наказ ВО 3 “Лисоня” від 1 березня 1947 року подає, що "Бистрий" отримав ще одне поранення, ймовірно, у січні 1947 року після якого відійшов на лікування. Доказом цього є відзначення його з датою 1 січня 1947 року Срібною Зіркою – нагородою яка надавалась повстанцям за поранення у бою.

На посаді командира тактичного відтинку “Бистрий” перебував до часу розформування відділів УПА на Тернопільщині. Досвідченого повстанського командира перевели у склад Чортківсько-Бережанської округи на пост організаційного референта ОУН.

За свою діяльність у лавах повстанської армії Петро Хамчук отримав звання сотника з датою старшинства від 22 січня 1947 року і нагороди УПА – Срібний Хрест бойової заслуги І класу (7.10.1946) та Бронзовий Хрест бойової заслуги (1.01.1946).

Під час великої кількаденної облави проведеної військами МВС у Бучацькому надрайоні ОУН, 12 січня 1948 року командир “Бистрий” загинув у бою. У листі організаційного референта Подільського краю ОУН Івана Прокопишина (“Модест”) до заступника Головного Командира УПА Василя Кука, датованого березнем 1948 року, зазначено: “Коли випав свіжий сніг, большевики декуди провіряли ліси і поля. 12 січня [1948 р.] по слідах, які залишилися на снігу большевики зайшли до табору сот[ника] Бистрого. В бою, двічі ранений він дострілюється…”.

Стрілець охоронного почоту к-ра “Бистрого” Петро Колісник (“Ігор”) подає, що на початку 1948 року він зі стрільцями “Бугом”-“Бояном” і “Шумом” викрали із с. Бариш Бучацького р-ну радіоприймач, який віднесли у табір в лісі. Наступного дня війська держбезпеки наскочили на почет. Під час бою та відступу впали командир “Бистрий” і стрілець “Шум”.

Пам’ятник “Бистрому” в м. Чортків

У пам’ять прославленому командиру повстанської армії Петру Хамчуку в 2002 році в м. Чортків встановлено величний постамент.

Сергій Волянюк, історик (м. Тернопіль)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...