«Українська журналістика перетворилася на пропаганду», - закидають закордонні журналісти колегам з України. Чи реально під час війни повністю дотримуватися стандартів журналістики і що насправді відбувається в інформаційному просторі України? Розповіли провідні журналісти та медіаексперти країни під час дискусії на Львівському медіафорумі.
Катерина Горчинська, кореспондент Kyiv Post
Революція і подальша війна дуже сильно вплинули на стандарти журналістики. І це стосується не тільки олігархічних каналів. Для того, щоб висвітлити проблему, потрібно їхати в зону АТО не тільки з українського боку, але і з боку сепаратистів. Якщо ви не розмовляєте з терористами, у вас ніколи не буде повної картинки. Функція журналіста номер один - не патріотичне виховання, а інформування за будь-яких обставин. Так, це може бути небезпечно, моторошно, але це наше пряме завдання. Ми зобов'язані абстрагуватися від своїх емоцій і бути професіоналами.
Недавно один з наших журналістів їздив до Луганська і побував в морзі. Виявилося, що там жодного разу не був ні один з українських кореспондентів та представників влади, туди навіть не дзвонили. Цей журналіст був першим, хто виявив в морзі трупи, які лежали відкриті вже більше 3-х місяців.
Що стосується освіти, то зараз ми бачимо ціле покоління молодих журналістів, які не мають абсолютно ніяких навичок. У них проблеми з кожною стадією журналістської роботи: починаючи з генерації ідей, закінчуючи написанням статті.
Валерій Іванов, президент Академії української преси
Все дуже погано в інформаційному просторі. У період виборів рівень балансу в новинах низький: одна новина з 10-ти тільки збалансована. Це катастрофа. Такі показники ми мали тільки в листопаді 2004 року. Канали свою інформаційну функцію не виконують. Ось чому у людей низький рівень довіри до журналістів. У нас інформація перетворюється на пропаганду. Канали ретранслюють заяви владних структур з прес-центрів АТО, РНБО. Часто це - брехливі заяви. Люди не дурні і вони це бачать. Кому потрібна журналістика, якій не довіряють? На Донбасі українським ЗМІ вірять лише 5%, ми втрачаємо це населення, але це наші люди, з якими ми повинні працювати. Завойовувати ми його можемо тільки правдою. Якщо люди будуть бачити, що українські медіа адекватно відображають те, що відбувається на Донбасі, довіра зросте.
Україна не перша країна, яка веде війну. Світове журналістське співтовариство вже виробило способи і прийоми роботи у військових умовах. Цих стандартів 5-6, але їх потрібно дотримуватися, і тоді це буде журналістика, а не пропаганда. У ЗМІ немає функції показувати шлях до світлого завтра.
Соня Кошкіна, шеф-редактор інтернет-видання «Лівий берег»
Професія розвивається. Так, вона розвивається непросто, але я дуже рада працювати в цей час, в цій країні. Я дуже добре пам'ятаю день, коли журналісти опинилися без права на професію. 16 січня цього року ми сиділи з нашим головредом Олегом Базаром в редакції «LB» увечері і розуміли, що нам зараз потрібно просто вимкнути комп'ютери, піти додому і більше ніколи не повертатися. Зараз на контрасті, незважаючи на всі складності, працювати в кайф. Сьогодні в українську журналістику повернулося те, що було відсутнє довгі роки - вільна конкуренція. Я нагадаю, що ще рік тому «люди сім`ї» скуповували все, що ворушилося, говорю переважно про електронні ЗМІ, і перетворювали це моментально в зливні бачки, які втрачали авторитет у читачів за місяць.
Вперше, за довгі роки, на цих парламентських виборох українські політики зрозуміли, що таке громадська думка і що вони напряму від неї залежать. Чиновники поводяться зовсім інакше, коли знають, що журналісти стежать за тією чи іншою ситуацією.
Наталія Лігачова, шеф-редактор інтернет-видання та журналу «Телекритика»
Після Майдану всі очікували якісної зміни в журналістиці, бо представники ЗМІ показали себе з дуже хорошого боку і багато з них героїчно зараз висвітлюють зону АТО. Сумно бачити, коли одні і ті ж журналісти, з одного боку мужньо працюють в зоні військових дій; з іншого боку, коли отримують редакційне завдання, з таким же захватом беруть участь в олігархічних війнах.
Олігархи зараз правлять балом в країні, це дуже позначається на ЗМІ. На жаль, журналістська спільнота не в силах протистояти. Це погана тенденція, але є способи з нею боротися:
По-перше, введення жорстких, швидких і ефективних реформ. Потрібно це зробити таким чином, щоб олігархи не змогли втручатися в редакційну політику своїх засобів масової інформації. Коли у нас буде конкурентний бізнес, працюватиме правова система і нормальна економіка, тоді для олігархів ЗМІ стануть або бізнесом, або вони від них відмовляться, або продадуть.
По-друге, повинна бути перезавантажена Комісія з журналістської етики. Вона зобов'язана займатися порушенням стандартів і джинсою; розглядати не тільки скарги скривджених політиків, яких показали в поганому світлі в тому чи іншому ток-шоу.
Громадські організації не співпрацюють з Комісією з журналістської етики. Був єдиний, в моїй пам'яті, прецедент за участю «Телекритики». Ми подали заяву про порушення стандартів під час висвітлення Майдану телеканалом «Інтер» і «Першим національним». Комісія з журналістської етики розглянула нашу скаргу, по «УТ-1» винесла рішення, до «Інтера» так руки і не дійшли, мабуть, не було важелів тиску.
По-третє, суспільне мовлення - forever. Ми всі підтримуємо генерального директора Національної телекомпанії України Зураба Аласанію. Це те, що дуже необхідно нашій країні. Той рух, який зараз проти суспільного мовлення, як з боку чиновників, так і з боку обласних телекомпаній - сигнал для нашого повстання. Потрібна допомога всіх громадських рухів, Національної ради, «Стоп цензури!», Ради Європи, західних дипломатів, які об'єднавшись, в силах створити в країні якісне суспільне мовлення.
Валентина Балабанова.
Фото: afishalviv.net
