Слухай онлайн
Cуспільство

Чому Путін зробить все, щоб ізолюватися від Заходу

У період перезавантаження відносин, десь із 2008-го по 2009 рік, у Володимира Путіна склалось враження, що він із Заходом зможе домовитися. Мовляв, я, Великий Путін,заплющую очі на вашу міжнародну політику, а ви не лізете до нас зі своєю демократією. Всі зробили вигляд, що домовилися. Відносини із США та особливо із ФРН почали покращуватися, до того ж економіка в час світової рецесії вимагала енергоресурсів та доступу до ринків.

Через короткий проміжок часу вияснилося, що Путін, реального та рівноправного доступу до російських ресурсів та ринків таки не дав, і надалі панували "ментовські понятія", натомість "Газпром" почав змішувати економіку із політикою в Східній Європі, дедалі більше викликаючи занепокоєння в європейського бізнесу. При цьому Захід Путіну прозоро натякнув, що для "повної дружби" вони ще хотіли б покращень із правами та свободами на території Росії та мінімальних конкурентних умов для їх бізнесу. Але цього Путін ні забезпечити, ні допустити не міг, та і взагалі ніколи і не збирався робити щось подібне.

Тому, проаналізувавши участь Заходу в здійсненні феєричного маршу "кольорових революцій" ("арабської весни") в світі протягом останніх років, російський диктатор зробив свій вибір, наслідки якого відчутні зараз і для України.

Події 2013 року показали, як послідовно і цілеспрямовано Путін шукає приводів для конфронтації з США і НАТО. Минулий рік став піком міжнародного рейтингу впливу для Володимира Путіна, який переміг США та союзників по НАТО у міжнародному геополітичному змаганні. Спочатку навколо ситуація довкола сирійської громадянської війни, де Росія разом із Китаєм оборонили свого союзника Асада, незважаючи на думку США та НАТО в цьому питанні. Згодом Путін надав політичний притулок Едварду Сноудену, який видав секрети американських розвідувальних служб (АНБ) всьому світу. А наприкінці року взагалі путінський режим зрежисирував кризису в Україні, і так невдало, що спровокував таким чином Революцію Гідності і вигнання Януковича із України.

Нині Путін свідомо вибирає шлях конфлікту із Заходом, жертвуючи широкою технологічною та військовою співпрацею. Адже при рівних та дружніх відносинах із Заходом він наражався на поширення демократичних цінностей та свобод, на посилення реальної свободи слова та захисту прав людини у самій Росії. Він зрозумів, що, власне, дружба із Заходом та США загрожує його "особистій самодержавності", адже місія цивілізованого світу - прищеплювати європейські та демократичні цінності нерозвинутим країнам. А такий перебіг рано чи пізно приведе в Росію до демократичних змін, які усунуть "чекістський режим" від влади.

Путін як офіцер КГБ був вихований на міфі, що завдяки "змові Заходу" розвалився Радянський Союз, тому він досі вважає це найбільшою цивілізаційною катастрофою. Відтак, професійно розібравшись із "загадковим менталітетом" російського народу, для більшості якого пріоритетом є домінування ностальгії за величчю імперії, за величчю втраченого колись Радянського Союзу, який тепер заміняє Російська Федерація. І власне, ця тугі у них домінує над особистим достатком та суспільними свободами.

Цілеспрямованою пропагандою, а подеколи і відвертою брехнею російський режим роками навіював своїм громадянам ідеологію "русского міра", в якій примітивний російський фашизм поєднувався із міфологією "окремого шляху високодуховного російського народу" на противагу меркальтильному та загнивальному антидуховному Заходу. Головна ставка - на протистояння російської ідентичності західним цінностям. Всі, хто не згоден, оголошуються агентами Заходу, вони ж – "фашисти, ліберали та педерасти".

Для переконливості своєї ідеології російська пропаганда вміло висвітлювала у вигідному для себе ракурсі міжнародні конфлікти чи проблеми розвитку сучасних демократичних систем, в тому числі, не сприйняття християнами Росії толерантності щодо сексуальних меншин, місію США щодо демократизації всього "недемократичного" світу , міжнародну політику НАТО та США щодо Косово,Афганістану , Іраку чи Сирії .А вільних чи незалежних ЗМІ в Росії майже не залишилось- тому опонентів не почути .

Усі світові події в контексті російської державної інформативної політики розглядаються як свідчення "підлих планів Заходу""поневолити російський народ", щось там в них забрати, або якось їх образити. І тому Велика Росія "вимушена захищати себе і російських братів, громадян інших країн" на Кавказі, –відібравши частину Грузії, чи в Криму,захопившичастину України. Але найгірше те, що більшість російського суспільства насправді це підтримує, і в це вірить. Як вірили колись Гітлеру прості німецькі громадяни перед Другою світовою війною. Росіяни поголовно заражені дешевим російським мілітарним шовінізмом, вони готові воювати із половиною світу за свій ніби то духовний та особливий російський шлях розвитку проти "агентів Заходу", першими із яких є "бандерівці", вони же "єврейські масони", вони же "німецькі фашисти" із Західної України.

Тому, аналізуючи сьогодні ситуацію із російською окупацією Криму та спробами дестабілізувати та відірвати від України південно-східні області, ми повинні розуміти, що Путіну не йдеться про ці дотаційні території, ні про захист місцевого населення. Йому потрібний "стопудовий" привід пересваритися із Заходом і увійти в стан холодної війни. Йому потрібен "санітарний кордон війни" між Росією та цивілізованим світом на території України.

Путін боїться приближення демократичних країн до своїх кордонів як зарази чи пошесті, адже, це як для Кощія Безмертного – голка із смертю. Йому потрібна або вся Україна, або війна із частиною України і Заходом для того, щоб через вогнище війни до нього не перекинувся дух свободи – наш дух Майдану. Одночасно Путіну потрібний зовнішній привід для повного знищення в Росії опозиції, свободи слова, представництв західних засобів інформації, фондів, інститутів. Він не проти, щоб Захід не видавав росіянам візи, щоб олігархи не переводили на Захід свої кошти. Йому потрібна повна ізоляція, такий собі заповідник диктатури, в якому він цар та бог, а вкрадені гроші із бюджету не знаходяться в Швейцарії чи в Лондоні, а працюють на його імперію в російських банках. І всього цього він вирішив досягнути одним ударом-ударом по Україні.

Але для вирішення своїх особистих завдань в глобалізованому світі високих технологій Путін обрав застарілі та "дикунські" методи, яких у сучасному міжнародному політикумі не сприймають."Друге пришестя Гітлєра - Путіна" в центрі Європи не пройде. Тут він переоцінив свої можливості та страхи Європи, надії на те, що Україну швидко здадуть в обмін на газ чи економічну співпрацю. Прорахувався. Нині складається враження, що російський режим вважає, що відступати вже нікуди, і він має закінчити розпочате.

З другого погляду, Заходу теж певною мірою вигідна така ситуація, адже їм також потрібна картинка для санкцій проти Росії, для розмови зі своїм бізнесом та платниками податків. Адже для холодної війни потрібний достойний привід. Невигідна така ситуація лишень одній Україні, бо вона стала суб'єктом реалізації планів та "страхів" Путіна та водночас "розбірок" "геополітичних" гравців світу. Але нам головне вистояти, зберегти свою країну і не піддатися зневірі чи розчаруванню. Час працює на нас. Ми повинні вперто і послідовно будувати в себе європейську Україну на заздрість нашим "миролюбним" сусідам. Путінська Росія режим жорсткої економічної ізоляції довго не витримає і почне сипатися. Тоді і Крим, і Кубань самі до нас попросяться.

Ситуацію могла б проілюструвати така картина. Сидить Господь Бог і грає із Сатаною на глобусі світу в шахи. Але для перемоги білими, треба пожертвувати кількома дрібними фігурами. Прийшлося віддати Крим , але гра продовжується. Але в шахах деколи жертва виправдана, якщо в кінці є переможна комбінація. Ця шахова партія буде мати феєричне, логічне та сподіване закінчення - перемога Воїнства Світла.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...