Слухай онлайн
Політика

Холодна війна США – Росія. Сезон 2014. Час реваншу Барака Обами

А відлига була так недавно. У березні 2009 року на зустрічі в Женеві Хілларі Клінтон від імені американського уряду подарувала російському міністру Сергію Лаврову символічну кнопку для перезавантаження відносин, на якій помилково було написано “перегрузка”.

Чи лінгвістична помилка була пророчою, чи Володимир Путін не так зрозумів, але не пройшло і кілька років після символічного перезавантаження взаємовідносин Росії та США, як “російські орли” показали” своє справжнє лице”.

А саме продемонструвавши у своїй зовнішній політиці протягом 2013-го повне ігнорування позиції Заходу, в особі США, з низки міжнародних проблемних питань. І що це, як не бажання вернутися в список світових жандармів, звідки їх американці вже давно викреслили.

Хай як мило виглядало у телекамерах символічне натискання кнопки “перезапуску-перезавантаження” російсько-американських відносин, яку демонстрували керівник держдепартаменту США Хілларі Клінтон та російський міністр міжнародних відносин Сергій Лавров, однак російськіімперські амбіції та комплекси миттю не зникли, і протистоянь двом світовим лідерам, як виявилося, не уникнути.

За версією знаного журналу Forbes, саме Володимир Путін став найвпливовішим політиком 2013 року, очоливши рейтинг-лист, який щорічно опубліковує американська версія видання. Другу стрічку рейтингу посів Президент США Барак Обама, якого видання позволило собі назвати “кривенькою качкою”, через серію невдач у зовнішній політиці протягом 2013 року. Третю сходинку рейтингу здобув голова уряду Китаю Сі Цзиньпінь, що збігається з останніми тенденціями у світовій економіці.

Нагадаємо, що 2012 року Путіна поставили лише на третю сходинку. Однак торік став піком міжнародного впливу для Володимира Путіна, який переміг США та їхніх союзників з НАТО у віртуальній холодній війні на полі трьох міжнародних торішніх конфліктів.

1. У міжнародному протистоянні навколо сирійської громадянської війни Росія разом із Китаєм оборонила свого союзника Асада, заодно і свою військову базу,незважаючи на те, що сирійський диктатор безпардонно бомбить житлові райони міст і сіл, чим порушує елементарні вимоги міжнародного права. Жорстка позиція Росіїне дозволила розпочати силове втручання НАТО в конфлікт, сприяла мирному вирішенню проблеми хімічної зброї, чим реально врятувала Президента Сирії від падіння та логічного після цього покарання.

2. Надавши політичний притулок і практично фізичний захист бізнесмену від декодування чужих телефонних розмов Едварду Сноудену, який видав ганебні “таємниці кухні американських розвідувальних служб (АНБ)” всьому світові і призвів до низки міжнародних скандалів, Росія на очах у міжнародної спільноти смачно дала ляпаса всьому уряду та міжнародному реноме США.

3. Розігравши із Віктором Януковичем драму на тему визначення вектору української економічної інтеграції, Володимир Путін, згідно із добре поставленою сюжетною лінією, вчасно вийшов рятувати українських братів та їхнього президента від інтеграційних залицянь Євросоюзу, показавши світу, зокрема США, які не приховують своїх симпатій, хто насправді господар у Східній Європі і чого насправді вартують переговори із теперішнім українським президентом.

Отож, за рахунку в 3:0 на користь Росії закінчився цей матч у 2013 році. Сенат, Президент та народ Сполучених Штатів Америки (це майже як у Римі) прагне реваншу і моральної компенсації за втрачену гідність Першого Жандарма. Інститути та експерти працюють, отож Росія з її нинішньою політикою ризикує стати автором своєї ж “імперської” погибелі. Адже коли “зовсім невіртуальний ворог“ є настільки прогнозований у своїх “комплексах Великоросії”, то з ним легко боротися.

А тепер, власне, авторська версія розвитку подій “холодної війни” США – Росія на найближчі роки, та, зокрема, у 2014 році.

Експерти давно відзначають дивну на перший погляд “гнучку та толерантну “ політику раніше таких непримиримих американських представників у переговорах з проблеми іранської ядерної зброї та часткового скасування товарного ембарго. Такий доброзичливий підхід американців викликає нестримну критику з боку союзника Ізраїля, якого не даремно хвилює економічне посилення Іранської держави, адже попередні її уряди полюбляли фінансувати ісламських терористів. Треба наголосити, що уряд Ірану щорічно втрачає до 150 млрд доларів через заборону продажі своєї нафти на міжнародні енергоринки.

А на світовому ринку нафти і газу теж відбуваються метаморфози, які своєю чергою впливають на світову геополітику. США поступово перетворюється із найбільшого імпортеранафти і газу у експортера – внаслідок широкого застосування нових технологій (сланцевий газ) та розконсервування своїх нафтових родовищ, видобуток із яких раніше був економічно не вигідним. Американська дипломатія добилася від сусідів із Мексики – великого світового експортера нафти і газузмін законодавства про національну державну монополію на видобуток нафтопродуктів, яка панувала більше як 75 років. Внаслідок цього американські гіганти типу “Шеврон” чи “Шелл” вже йдуть з інвестиціями в Мексику. Отож, видобуток нафти і газу там, на думку експертів, подвоїться вже у найближчі два-три роки, а це мільйони тонн на день.

У міжнародній організації експортерів “чорного золота“ ОПЕК в 2013 році стався скандал із трьома країнами, які почали збільшувати видобуток нафти понад дозволених квот, і це лише початок тенденції.

Що це дасть США? Подумаємо самі, адже Іран, США, Мексика та й країни ОПЕК під впливом США будуть поставляти на світовий ринок більше нафти та газу. Незабаром настане час, коли американські компанії (як би того не хотіли росіяни) будуть видобувати сланцевий газ і в Україні. А Російська Федерація складає свій державний бюджет на третину від доходів від продажу нафти та газу закордон. Світова ціна на нафтопродукти у світі буде впевнено спадати вже із середини 2014 року. Відтак, в недалекому майбутньому, років через два, ціна на російську нафту опуститься нижче за позначку 90 доларів за барель. Станом на кінець 2013 року ціна за барель нафти марки Brent становила приблизно 112 доларів США.

Тоді в російському державному бюджеті з’являться “чорні діри”, які спершу спробують «латати» завдяки резервному Фонду національного добробуту, але коли тенденція «чорних дір» триватиме роками, що і раніше бувало, то на Росію чекає потужна фінансова криза.

До слова, у світі спостерігається тренд звуження європейського нафтогазового ринку для експортерів із Росії – через непередбачуваність та велику політичну заангажованість російського експорту до Європи.

Також не забуваймо, що російська держава витрачає значні кошти на силове утримання в складі імперії кавказьких республік - Чечні, Дагестану та Інгушетії.

А тому в Росії залишається один шанс, і вона поступово ним починає користатися. Це поставки для швидкої і динамічної економіки Китаю, які би могли компенсувати втрати на європейських ринках. Російський уряд вже підписав кілька рамкових багаторічних угод, за якими будуть будуватися нафтопроводи Росія – Китай в обмін на дешеву нафту та інше. Китай стане ключовим покупцем російських енергоресурсів: нафти, газу, електроструму, а Росія натомість попаде у політичну залежність до потужного, багатого і густонаселеного сусіда та партнера – Китаю.

Китай із населенням у 1,34 млрд мешканців, із 14% зростання валового національного продуктуу 2012 році та із 112 млрд доларів прямих інвестицій протягом цього року впевнено крокує до позиції світового лідера №1. Маючи приріст населення протягом року більше як на 6 млн осіб та щорічне зростання економіки на рівні 10-14%, Китай щораз потребуватиме більше енергоресурсів, більше життєвого простору – води, повітря, територій.

Ось в цьому і “мишоловка” для Росії. Чи стоять за цим аналітики із американських спецслужб – це інше питання. Однак фінансово ослаблена через падіння світових цін на нафтопродукти Росія буде вимушена буде здатися на китайську милість і буде поступово інтегрувати китайські трудові ресурси на свою території для втілення спільних проектів. Адже своїх трудовий потенціал Росії обмежений. Поступово, абсолютно мирно китайський народ заселятиме безлюдні міста і села Далекого Сходу, Забайкалля та Сибіру, послаблюючи російську шовіністичну імперію – чого США, власне, і добиваються.

2014-й стане роком початку реваншу Барака Обами, роком відновлення економічної стабільності та зростання ВВП у США , початком нової стратегічної переваги у тривалій холодній війні із Російською Федеративною Імперією Володимира Путіна.

Перші кроки вже зроблено, далі буде…

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...