Слухай онлайн
Політика

Хотілося б, щоб Господь витер сльози кожній українській матері, яка проводжає в останню путь сина-героя

"Смерте де твоє жало?" - св. Іоан Золотоустий.

В наше життя несподівано увірвалося багато новин про чималу кількість людських смертей. Ми кожного дня співстраждаємо горю матері, яка втратила сина на війні, сльозам дружини та дітей, зітханням рідних. Поруч із тим, що відбувається на Сході України, додалися дві величезних авіакатастрофи, які забрали з цього земного життя і переселили у вічність майже цілі сім’ї. ЗМІ, Інтернет і соцмережі доносять до нас картинки з їх минулого, майже безтурботного, життя. Останні світлини, миті радості, повернення додому і... фатальний кінець.

Ми швидко звикли до інформації зі Сходу України і тільки прислухалися до неї тоді, коли вже якось буденно звучало повідомлення: "За добу загинуло...". Над усім цим людським болем та горем лишень тепер панує арифметика. Пам’ять людська - вона ж зрадлива. Але кожне земне життя людини для Бога - це життя у вічності. У це ми, християни, віримо і так сповідуємо. Земля - справжня "юдоль" плачу. Тут дочасно панує смерть.

 Інколи здається, що люди з цим давно змирилися. Але пережити втрату життя близької людини дуже важко... Один із церковних письменників висловився так: "Кожній людині Господь відміряв життя стільки, скільки їй треба прожити на цьому світі. Одна людина доживає глибокої старості, інша не пізнала, що таке шлюб і не народила дітей, а ще інша, будучи немовлям, не вдихнула жодного ковтка земного повітря і утроба матері стала для неї гробом".

Нещодавно в недільному євангельському читанні згадувалось воскрешення із мертвих сина наїнської вдови. Біля воріт м. Наїна зустрілося дві ходи - погребальна і та, яка йшла за Ісусом Христом. Вони рухалися на зустріч одна одній. Прохання Спасителя до скорботної матері: "Не плач", - втихомирило її сльози, і Він, Владика життя і смерті, воскресив її єдиного сина, піднявши його із мертвих. Якби хотілося, щоб Господь йшов на зустріч кожній погребальній процесії, щоб Він витер сльози кожній українській матері, яка проводжає в останню земну путь сина-героя? І не кажіть, що цього не станеться... У Нього все можливе... Бог перетворить печаль на радість, коли воскресить кожного із нас для життя вічного. У це тільки потрібно твердо вірити і все робити для того, щоб це вічне життя осягнути. Осягнули його вже ті, які героїчно подивилися смерті у вічі і запитали у неї разом із Золотоустим: "Смерте де твоє жало?".

7 листопада, у Дмитрівську поминальну суботу, пом’яніть тих, кого тут на землі нещодавно і колись оплакали...

Вічна їм пам’ять і спокій!

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...