Слухай онлайн
Cуспільство

Побутова медіакритика: медіаосвіта та бойкот

Здається, бойкотний рух міцно увійшов в наше життя. Більше нікого не дивують розмови про те, хто виробляє той чи інший товар в супермаркеті, в магазині, на ринку… Навіть діти тепер економічно свідомі, більше не просять улюблені російські шоколадки і пластівці.

Покупці уважно приглядаються, купуючи продукти, побутову хімію, одяг, ліки. А чи настільки ж уважні вони до інформаційної продукції, що надходить з екранів телевізорів, комп’ютерів та зі сторінок газет? Чи вміють українці критично сприймати інформацію?

З цим у нас, на жаль, великі проблеми. Що вже казати про простих читачів та глядачів, якщо колеги-журналісти часом поширюють неправдиву інформацію, взяту на невідомо яких ресурсах, дозволяють собі свідомі і несвідомі викривлення і акценти, що часом докорінно міняють сенс повідомлення. Навіть ті викривлення, що робляться з благих намірів, для підняття бойового духу, є неймовірно шкідливими. Як для журналіста, що може нанести шкоду своїй професійній репутації, так і для читача, що почує неправду і не зможе отримати правдиву інформацію.

Якщо відкинути паніку і первинне бажання не читати, не дивитися і не слухати, можна вийти на кілька простих рішень, що можуть врятувати ситуацію. Перше з них – нібито просте для втілення, організаційно продумане і в перспективі доволі ефективне – це медіаосвіта. На Заході вже давно майже з пелюшок дітей вчать акуратно поводитися з медіа. Запровадили такий курс і в деяких українських школах, поки що як факультатив. Але викладають її вчителі української мови та літератури, інформатики, історії тощо. І їм зовсім не легко – методичні рекомендації написані маститими медіаекспертами і важко сприймаються людьми, що до початку нового навчального року з медіями як з об’єктом дослідження справи не мали. Ми з колегами проводили ряд тренінгів з медіаосвіти для таких вчителів – пробували просто, «на пальцях» пояснити ази медіакритики. Вчителі – дуже вдячні слухачі, але мусимо розуміти, що їм самим ще треба набувати досвіду і знань, щоб могти донести інформацію до дітей і не перетворити шкільну медіаосвіту на профанацію. Є і інша проблема – навіть та дитина, що буде в школі отримувати «щеплення» проти маніпуляцій, вертатиметься додому, до «Інтера», «Комсомольськой правды» чи «Вестей».

Чому люди читають маніпулятивні газети і дивляться брехливі новини? Є, звичайно, ідейні шанувальники, але часто відповідь проста і страшна водночас – вони просто не замислюються про те, що їм підсовують непотріб. Згадайте, ми часто не дивимося на термін зберігання продуктів і лише пост-фактум виявляємо, що купили не дуже якісну їжу. Точно так же зі споживанням інформації – чимало людей просто не дивляться на джерело. А додати до цього недбальства ще й тотальну довіру до ЗМІ, що укорінилась в свідомості людей ще з радянських часів… Маємо невтішну картину, з якою, все ж можна боротися. Звернемося знову до побутової аналогії - ще на початках бойкотного руху чимало людей, просто не знали, які товари не варто купувати. Листівки з емблемами продукції регіоналів чи пізніше, російських товарів, розходились як гарячі пиріжки. Так, була і критика, але здебільшого люди були вдячні отримати повний перелік таких товарів, не застосовуючи часу і зусиль на самостійні пошуки.

Чи варто застосовувати подібні, бойкотні, методи, щоб закликати людей фільтрувати інформацію? Однозначно. І багато де це вже робиться – зокрема, у Львові ще перед засіданням Національної ради з питань радіо і телебачення, де мали обговорювати дії телеканалу «Інтер» що дозволив собі в новорічну ніч поводитись як канал-«ватнік», з’явився біл-борд, відверто критичний до телеканалу.

Навряд чи кількість глядачів «Інтера» у Львові зменшилась після цього акту побутової медіакритики. Цінно те, що така контр-агітація – це ініціатива не від влади чи медіаекспертів, а від активного суспільства. Важливий і той факт, що це нагадування, яке може вплинути на людей, що поки не замислюються, де беруть інформацію.

Варто бути готовим до того, що подібні акції можуть викликати невдоволення. І не редакцій та ЗМІ, а інших людей, для яких новини на «Інтер» чи вранішній безкоштовний примірник «Вестей» - це один з елементів зони комфорту, щось традиційне, що не має змінюватися. Тим більше дуже важко визнати в першу чергу для себе, що ти добровільно обманювався багато років. Зараз в Києві вже хорошою традицією стали пікети (часом і одиночні) місць роздачі газети «Вести» біля станцій метро.

Одна з активісток, що несе світло побутової медіакритики в маси, Оксана Хмельовська,розповідає в соціальній мережі:

«Хочете сплеск адреналінчику й бадьорості без кави з самого ранку? Мій рецепт – підіть на одиночний пікет проти газети «Вєсті».

І милі пенсіонери розкажуть вам, хто ви є насправді:

- Ти – бандерівка!

- Девушка, ідітє поучітєсь. Бо ви – дура.

- Ви – подлий чєловєк. Женщіна газети безплатно роздає, а ти тут стоїш. Ти – подла.

- У мене в рідному селі бандерівці 20 людей вбили. ( а я, типу, може бути. А в мене в рідному в селі совєти вирізали півсела й на Сибір).

- Путін нас спасе!

- Кто тєбі платіт?

- Чиї інтереси ти представляєш? (Я типу – українські)

І ще один дідусь двічі намагався відібрати плакатик. З третьої спроби він це зробив. Я дістала новий і знову продовжила стояти. Дідусь осудливо на мене дивився (мені його навіть жаль стало)».

Правда, потім заспокоює колег – чимало перехожих підтримали акцію і навіть виявили бажання долучитися наступного разу. Та і мені все частіше доводиться чути десь в транспорті чи на вулиці: «І як ви то купуєте, то ж російське?!», «Нашо ви то дивитесь, там же брешуть!», «А я … не читаю і вам не раджу». Значить, не все так безнадійно. Лупаймо сю скалу, колеги.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...