Явно кризовий період в українській політиці і кінця йому не видно. Враження таке, що ніхто не зацікавлений у подоланні цієї кризи. Політична еліта керується внутрішнім голосом та інтуїцією.
Забагато дилетантства в українській політиці. Жодних реальних планів: уряд не знає, як розігнати мітингувальників, опозиція - як отримати максимальну підтримку на гребені суспільного невдоволення. Президент вирішив повністю ігнорувати масштаб масових заходів і відбув із візитом до Китаю. Правда, в КНР, хоч і Комуністична партія при владі, нашого гаранта зневажили, як він київський майдан.
Цікаво, що крайні форми; придушення і розгін мітингувальників; провокації; тітушки; хороводи під синьо-білими прапорами; введення внутрішніх військ на Майдан; перевірки на львівських видавництвах, причетних до друку листівок; залякування адміністрацій вишів, що не перешкоджають студентам брати участь у акціях протесту; побиття і затримання журналістів тощо, це лише короткий перелік заходів, на які іде чинна влада, не допомагають розігнати масові виступи.
Певно, ідеологи ПР не читали історії і не знають законів фізики, що чим сильніша дія – тим сильніша протидія, принцип маятника і т.д.
Наука політологія доводить, що з усіх видів політичних процесів, революція і реформи – це дві найдієвіше і найглибші форми перетворень. І якщо реформи дають результат через тривалий період часу, то революція – це пряма дія у політиці за участі широкого кола учасників процесу.
Масовість виступів свідчить про те, що чинна влада втратила свою легітимність, а популістськими заявами довіру не повернути.
