Слухай онлайн
Cуспільство

Степан Вайда - член ОУН і Герой Радянського Союзу

Він прожив усього 23 роки, але встиг захищати рідне Закарпаття від угорців і визволяти Київ від німців. Перша самостійна чехословацька бригада складалася з 307 чехів, 19 словаків і 7260 закарпатських українців. У війську розмовляли українською і співали наших пісень...

 Ім'я Степана Вайди сьогодні маловідоме його співвітчизникам. Хоч його життєвий шлях вартий того, щоби знімати фільми і писати романи: Вайда прожив усього 23 роки, але, будучи членом Організації Українських Націоналістів, здобув звання Героя Радянського Союзу.

Степан Миколайович Вайда народився 17 січня 1922 році на Закарпатті. Під час навчання в семінарії в Мукачево він вступив до українського культурно-просвітницького товариства "Просвіта" і невдовзі опинився в лавах Організації Українських Націоналістів, здобувши посаду в мукачівському Проводі ОУН.

Після закінчення навчання Вайда вирішив присвятити себе вчителюванню, однак, доля розпорядилася інакше. В 1938 році розпочалася боротьба за незалежність Карпатської України від Чехословаччини і керівництво ОУН, оцінивши здібності Вайди, доручило йому створення збройної організації українців - "Карпатської Січі".

Саме "Карпатська Січ" прийняла на себе перший удар угорських військ в березні 1939 року - тоді для українців і почалася Друга світова війна. Карпатські січовики були першими, хто вступив в бій з Угорщиною - сателітом гітлерівської Німеччини.

Після окупації краю Степан Вайда змушений був емігрувати до Польщі - щоб рятувати власне як не життя, то свободу.

"За 1939-1944 роки через угорські тюрми й концентраційні табори пройшли 133 396 закарпатців, з них 54 982 були вбиті, - пише Мстислав Скит-Закарпатський у своїй праці "Кривавим шляхом". - На свободі безпідставно й без суду мадяри замучили й розстріляли 27 644 людей".

Розподіл Польщі поміж Гітлером і Сталіном у вересні 1939 року давав закарпатським українцям надію на порятунок. До цього немало спричинилася більшовицька пропаганда, яка закликала переходити через Карпати в Україну.

За даними Скит-Закарпатського, з 15 вересня 1939-го до 22 червня 1941 року до Галичини (фактично вже до Української РСР) емігрувало понад 55 тисяч українців. Переважно це була молодь - 90% чоловіків і 10% жінок".

"Закарпатців, які в перші роки окупації Мадярщини масово втікали до Радянського Союзу, засуджували за нелегальний перехід радянського кордону, - пише Володимир Несторович у дослідженні "Закарпатські українці в Чехословацькому корпусі генерала Свободи", - і поголовно відправляли до трудових таборів".

Переходи до Галичини відбувалися майже через всі прикордонні села північного Закарпаття. Всі ці втікачі опинилися в Галичині - у Львові, Стрию, Станиславові (Івано-Франківськ - ІП), Жаб'єму (нині райцентр Верховина - ІП), Надвірній та інших місцевостях. За короткий час Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВД) СРСР виловив більшість із них.
Вважаючи, що вони втрапили в руки української влади, втікачі щиро зізнавалися про свою участь в "Карпатській Січі", ОУН, партизанці та інших національних формуваннях. Враховуючи ставлення сталінської влади до націоналістичних організацій Галичини, ці зізнання приводили до арештів і депортацій.

Степан Вайда був інтернований до Росії, в Оренбурзьку область. "Фізично знесилених закарпатців більшовики почали розвозити по концентраційних таборах "неісходимого" Сибіру, - пише Скит-Закарпатський. - Тяжкі каторжні роботи в лісах і копальнях, без відповідного харчування, гігієни й відпочинку закінчувалися різними хворобами, особливо тифом... В цих московських концентраційних таборах НКВД згинуло 80% закарпатських
українців".

Від повного фізичного винищення закарпатців врятувала можливість вступити в чехословацьку армію, яка почала формуватися на підставі домовленості між урядами Чехсловацької республіки (її автономною частиною була Закарпатська Україна до окупації Угорщиною і проголошення незалежності) та СРСР. Для засуджених за "нелегальний перетин кордону" була проголошено окрема амністія.

Уряд ЧСР у Лондоні планував сформувати закордонну чехословацьку армію в Англії, але більшовики відмовилися відпускати колишніх громадян Чехословаччини, тому формування армії відбувалося на території Радянського Союзу.

Скориставшись нагодою врятуватися від таборів, Вайда вступив до 1-го окремого чехословацього батальйону Людвіка Свободи. Ця військова одиниця потім розростеться до цілого армійського корпусу у складі Четвертого Українського фронту. З метою конспірації (а конспірації в ОУН вчили дуже добре) Вайда записався як чех - допомогло нетипове для українця прізвище. Степан Вайда - український танкіст у чехословацькому підрозділі Четвертого Українського фронту.

5 лютого 1942 року цей чехословацький "легіон" було перевезено до Бузулука, недалеко від Куйбишева (нинішня Самара на Волзі - ІП). Наприкінці 1942 року національний склад батальйону виглядав так: 277 чехів, 21 словаків, 286 євреїв і 1,780 українців із Закарпаття.
Генеральний секретар Чехословацької компартії Клемент Готвальд призначив командуючим війська підполковника Людвіка Свободу, а начальником штабу -
Богуміра Ломського.

Батальйон прийняв бойове хрещення у боях під Харковом, в районі села Соколове, вступивши у бій 8 березня 1943 року. Йому була виділена ділянка фронту приблизно на 15 км, що відповідало смузі оборони для цілої дивізії. Людвік Свобода пише про ті бої таке: "Напад СС дивізії відбито з великими втратами для ворога: 19 танків, 6 транспортерів і багато іншого воєнного матеріалу. Вони залишили на полі бою понад 300 вбитих. Наші втрати були 86 убитих і 56 поранених".

"До цих втрат генерал Свобода не зараховує 450 вбитих закарпатців, бо, як видно, він ні словом не згадує про участь закарпатських українців в бою під Соколовом, так немов би їх там взагалі не було, - коментує генеральські спогади Свободи доктор Юліан Химинець. - Не дивлячись на те, що в тому часі на 2370 загальної кількости учасників бою, закарпатців було 1780, або 75% усіх військовослужбовців батальйону. Це цілком не вказує на об'єктивність Свободи. Чи, може, він не хотів дати Бенешові (керівник чехословацького уряду в Лондоні - ІП) аргумент в руки, який противився висилці батальйону до бою?".

З великими втратами повернувся перший чехо-словацький батальйон до Бузулуку, де його членів зустріла неприємна новина: президія Верховної Ради СРСР нагородила орденами і медалями 84 солдат, котрі взагалі в бою не були, а надпоручник Отакар Ярош, що загинув в Соколовській церкві, отримав звання Героя Радянського Союзу. Закарпатських українців залишили без відзнак - як гарматне м'ясо. Таке ставлення командування батальйону прискорило створення підпільної мережі ОУН в чехословацькій армії в СРСР.

"Організація працювала надзвичайно успішно, глибоко конспіровано перед очима ворога, - писав Скит-Закарпатський. - Її моральна допомога допомогла перетривати... знущання, здійснювані руками командування батальйону".

Героїзм і впертість чехословацького підрозділу у бою під Соколовим справили враження на радянське командування. На основі батальйону сформували Першу чехословацьку бригаду. Доброволець Степан Вайда став танкістом. А в 1943 році оунівець Вайда - вже командир танкового взводу.

"Перша самостійна чехословацька бригада мала такий національний склад: 307 чехів, 3 мадяри, 344 євреї, 19 словаків і понад 7260 закарпатських українців, - пише Юліан Химинець. - В бригаді розмовляли українською. Військо на вправах або деінде в поході співало українські пісні... Словаки симпатизували українцям".

18-22 жовтня 1943 року бригада переправилася на західний берег Дніпра, на північ від Києва. Глибокий символізм - закарпатці, які першими зустріли нацистську агресію, тепер відбивали у нацистів свою столицю.

"На прохання закарпатських українців їхній комендант звернувся до командуючого 38-ою радянською армією генерала Чібісова дати чехословацькій бригаді бути авангардом бою за Київ, - згадував у мемуарах генерал Людвік Свобода. - Повагавшись, командир погодився на це".

В 1944 році Степан Вайда брав участь у визволенні Білої Церкви. У квітні 1944 року Перша чехословацька бригада була перебазована  з Волині на Буковину в район Чернівців і Снятина. Сюди привезли 12 тисяч волинських чехів і 8 тисяч закарпатських українців.

В 1945 році Степан Вайда вже був командиром танкової роти, а потім і цілого батальйону (який, до речі, приблизно на 80% складався з українців - вихідців із Закарпаття). 6 квітня 1945 року в бою на Дукельському перевалі Вайда загинув.

У своїх спогадах Людвік Свобода напише: "Увечері 6 квітня 1945 р. ми понесли велику втрату. Командуючий 2-го танкового батальйону надпоручник Вайда, який попереднього дня сам знищив два танки, cамоходку, дві зенітні гармати й декілька мінометів і кулеметних гнізд, цей відважний закарпатський українець сьогодні був вбитий німецьким ворогом".

Але це - офіційна радянська версія загибелі Вайди. Це тільки авторське припущення, але цілком імовірно, що його ліквідували радянські спецслужби, коли їм вдалося виявити діяльність Вайди в лавах ОУН, що пожвавилася після його переходу на Західну Україну. Просто розстріляти Вайду в 1945-му не могли - він вже мав багато нагород, в тому числі орден Леніна і був досить помітною людиною в чехословацькому легіоні Свободи.

10 серпня 1945 року наказом Президії Верховної Ради СРСР за героїзм та майстерне командування підрозділом Степанові Миколайовичу Вайді було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. А в 1990 році в місті Тячів на Закарпатті цьому видатному українцю було поставлено пам'ятник.

Степан Вайда прожив коротке і бурхливе життя, але все воно було присвячене
боротьбі за Україну. Істинно кажуть: держави створюються і розсипаються,
уряди приходять і ідуть, а Батьківщина залишається завжди.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...