Слухай онлайн
Cуспільство  |  Надзвичайні події

Від холоду і голоду людей врятували селяни: правда про затор

Уночі проти понеділка зі снігових кучугур між Бродами та Буськом МНСники витягли 620 автомобілів, серед яких було 40! автобусів. Точну кількість людей, які були в машинах, неможливо порахувати. Однак приблизно в одному автобусі могло бути 30-40 пасажирів, в автівках - 2-3 особи, звідси висновок - загальна кількість “заметених у снігах” становила не менше як дві тисячі людей.

Як півтори доби вижити у “залізній банці” кузова автомобіля, засипаного снігом, за пронизливого вітру? Невже лише та причина, що не було сильних морозів, стала головною умовою щасливого фіналу для багатьох людей. А це ж десятки годин очікування порятунку?

Відео з епіцентру подій демонструє жахіття ситуації. Це вже ранок неділі, люди перебули ніч, а до визволення ще не менше дванадцяти годин.

Найімовірніше було так. З розповідей очевидців. У суботу надвечір на відрізку від Буська до Бродів почав дути сильний вітер та падати дощ. Погода була аномальна - люди стверджують, що на дворі блискало та гриміло. (У цей час у Львові теж падав дощ, однак не було сильного вітру). Згодом взявся приморозок. Почалась завірюха. 

За словами мешканців села Дуб'є, у суботу о п'ятій вечора на підйомі в їхньому селі забуксувала фура. Автомобіль кілька разів намагався виїхати, однак вантажівку розвернуло поперек траси (саме цю автівку і видно на аматорському відео). Нині МНСники кажуть, що подібна ситуація повторилася ще у кількох місцях. Саме тоді, як розповідають очевидці, рух на міжнародній трасі зупинився. 

А потім деякі водії виїхали на зустрічну смугу, намагаючись об'їхати машини, що вже вишикувались у довгу чергу. Проте такий маневр тільки погіршив ситуацію: усі спинились перед фурою”– машини у заторі стояли в один бік у кілька рядів. Шляху назад не було. Поступово автомобілі з'їзджалися з обох боків, валка машин наростала, вітер дув зі швидкістю понад 20 метрів за секунду, сніг перемітав дорогу, засипав машини ...

Отож, рух був заблокований приблизно десь о п’ятій вечора в суботу, люди почали дзвонити про допомогу. Однак коли взагалі заборонили проїзд транспорту на автодорозі – достеменно невідомо. За однією інформацією, це зробили десь о десятій вечора. Невже п'ять годин снігова стихія продовжувала збирати полонених?

Автобуси з туристами, батьки з дітьми, українці та іноземці, бізнемени та VIP-и – всі мерзли в одному гігантському заторі. У понеділок вранці за якимось поважними людьми прилетів вертоліт. Знову ж таки, за словами очевидців, голубого кольору. Як потім вдалося з'ясувати, це був борт одного з міністрів. Для усіх решти подорожніх була одна надія – на селян, і люди з довколишніх сіл відчинили двері своїх осель. Селяни носили чай відрами, годували, приймали на ніч, давали теплий одяг Навіть відправляли запряжені кіньми сани із каністрами на автозаправку за десятки кілометрів від села. Аби привезти пальне тим, у кого воно закінчувалося. У кожній хаті можуть розказати скільки у них людей грілося, харчувалося, ночувало, можуть розказати десятки історій людського взаєморозуміння та порятунку. Чи це жіночка, яка мало що бачила, бо увесь час поралась на кухні, варила людям їсти. Чи пенсіонери, які у власній хаті облаштували для людей нічліг. І кожен наголошував: «Це не лиш я допомагав. Згадайте усіх!».”

Звісно, важче було тим, хто застряг посеред поля. Однак люди ішли у села і там знаходили підтримку, їжу та тепло.

І саме завдяки цьому, досі непомітному, але великому вчинкові місцевих мешканців у війні зі сніговими заметами немає жертв? Нині ж на боротьбі із заторами на трасі Київ – Чоп не піариться хіба лінивий, невідомі водії розповідають “страшні” історії про селян, які начебто наживалися на них. Не відкидаю цього, могло бути, але тільки як дуже рідкісне явище, і не обов'язково у заторі, адже сотні “фур” стояли на трасі, не доїзджаючи до затору від самого Львова до Буська та біля Радивилова. Однак про ВЧИНОК сотень простих українців, які відкрили своє серце знедоленим людям, не розповідає майже ніхто. А чи не вони є справжніми героями, яких на подвиг порятунку ближніх штовхала не відповідна професія чи висока посада, а звичайне людське співчуття?

Ще місцеві мешканці кажуть, що подібна негода у цих краях була у 1942-43 роках. Та тішаться, що їх тепер чекають в гості нові знайомі чи не в кожному куточку України і навіть у Європі.

 
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...