У Львові видали порадник доступу до архівів. Книжку «Право на правду» видав і презентував Центр досліджень визвольного руху. Його упорядники переконують – якщо прагнете дістатись до архівів колишніх спецслужб, без такого порадника це буде зробити складно.
На обкладинці «Практичного порадника» зображено відчинену колодку, що символізує сучасну ситуацію з доступом до архівів України. Чи цю колодку зачинять, чи її знімуть?
Відкритість архівів залежить винятково від політичної ситуації в Україні, каже директор Центру визвольного руху Володимир В’ятрович. Він сумнівається, що нинішня влада відкриє архіви про злочини КПРС і передасть їх із силових структур у державні. Архіви колишніх спецслужб дуже відрізняються за змістом і обсягом. Адже багато архівів було знищено у радянський час і на початку 90-х. Найгірші умови для роботи дослідників, згідно з даними Центру досліджень визвольного руху, в архівах МВС.
«Ці архіви приховують інформацію про українську історію, про страшні репресії. Неправильно приховувати цю інформацію і тягнути цей тягар тоталітарного минулого в майбутнє. Як показує досвід країн Центрально-Східної Європи, відкриття архівів не призводить до якихось соціальних катаклізмів, а лише сприяє моральному очищенню і розвитку суспільства. Найстрашніше, що ми втрачаємо час, який потрібен нам для розвитку. Ми вже на двадцять років відстаємо від розвитку посткомуністичних країн Східної Європи. І зараз те, що відбувається, це навіть не зупинка, а біг назад», – каже Володимир В’ятрович.
Майже 86% опитаних Центром досліджень визвольного руху експертів особисто стикалися з випадками обмеження у доступі до інформації в архівах України. У деяких з них науковцям забороняють користуватись власним ноутбуком у читальному залі, відмовляють у документах через їхню конфіденційність, в архівних установах встановлено оплату на копіювання документів – від 5 копійок за аркуш до 92 гривень. Тому виникла необхідність видати практичний порадник із доступу до архівів України, щоб люди знали, як скористатись правом на доступ до архівів. Порадник передусім для тих людей, які цікавляться минулим своєї родини, держави, кому загалом не байдужі справедливі оцінки злочинів комуністичного режиму.
Де знайти відомості про своїх родичів, які були засуджені у роки радянської влади? Як правильно написати запит в архів? Які архіви України зберігають документи про роки репресій і переслідувань, визвольний рух? Яким є право доступу до комуністичних архівів і як на практиці воно реалізується? Відповіді на усі ці запитання дають фахівці у практичному пораднику. У ньому навіть є зразки заяв.
Найчастіше люди звертаються за інформацією про репресованих, депортованих, переселених, розкуркулених, виселених і зниклих безвісти під час панування тоталітарного режиму СРСР, розповіла один з упорядників порадника Аліна Шпак. Вона зауважила, що законодавча база в Україні буцімто існує, але працівники знаходять численні причини, щоб відмовити у доступі до документа.
«Жоден інший гриф, окрім тих, що передбачені Законом «Про державну таємницю» (а це «таємно», «цілком таємно», «особливої важливості»), не може бути причиною обмеження доступу до архівів. Бо це порушення прав», – зауважує Аліна Шпак.
Одним із лідерів серед країн Центрально-Східної Європи щодо передачі та збереження документів з архівів колишніх комуністичних спецслужб до державних спеціальних установ є Польща. А рівень доступу до архівів, наголошує Володимир В’ятрович, визначає те, наскільки демократичною буде держава.
