Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство

НА ТАВРІЙСЬКОМУ РУБЕЖІ

Декілька днів на півдні України перебувала делегація львівських журналістів, блогерів та молодіжних громадських діячів. Мета поїздки – привітати із настанням Великодня наших бійців, які захищають південний напрямок, а саме – стратегічні об’єкти та лінію новоутвореного кордону із Кримом на території Херсонської області.

Їздили львів’яни не з порожніми руками: майстрині Галичини та інших областей Заходу України передали у дар воїнам близько сотні власноруч випечених пасок. Приготували вони й вишиті сорочки для командирів. Кожна вишиванка – витвір народного мистецтва та справжній оберіг. А відома співачка лемкиня Софія Федина власноруч виготовила для наших бійців писанки.

Із наказом громади  – привітати та морально підтримати солдатів та офіцерів українського війська на південному рубежі зі Львова вирушили голова правління Центру інформаційних досліджень «Меридіан» Олександр Лавринович, знімальна група ТРК «Львів» із журналістом Василем Мицьком, переможець конкурсу молодих блогерів Назар Пелех та музичний гурт «Хочу ще!», фронтменом якого є ведучий львівського євро майдану Юрій Шабала. Виконавці презентували військовим свій кліп «Час дати відсіч», створений молодими митцями у період революційних подій у Києві.

Ми з вами, воїни України!

Як кажуть: сказано – зроблено! На підготовку виїзду буквально менше доби. І ось, потяг №110 «Львів-Херсон» вже мчав ініціативну групу до столиці старовинної Таврії.

Перша зупинка у Херсоні – будівля місцевої облдержадміністрації. Тут у нас призначена зустріч із членами місцевої Спостережної ради суспільної акції «Ми з вами, воїни України». Цей суспільний орган було створено задля підтримки Збройних Сил України та інших силових структур, які прибули до області посилити захист південного кордону держави.

Сто другий кабінет Херсонської ОДА за відвідуваністю може позмагатися, принаймні, із приймальнею очільника області Юрія Одарченка. До невеличкої кімнати не припиняється потік відвідувачів. Щохвилини, сюди зазирають люди, однак помічаючи, що господарі спілкуються із нами, ввічливо прикривають двері, кидаючи: «Ми зачекаємо». У координаційному центрі ключові позиції належать жінкам, яких армійці лагідно називають - наші берегині.

Галина Уманець, Алла Дігтяренко, Олена Коротецька свою волонтерську логістичну діяльність розпочали ще в минулому році – з початком київського Євромайдану. А з перших днів перебування в області підрозділів Збройних Сил України, що були передислоковані з інших регіонів у зв’язку з агресивними діями військ РФ поблизу державного кордону, ці тендітні пані взялися опікуватись потребами наших військовиків.

Об’єднавши зусилля багатьох херсонців у потужну спільноту небайдужих громадян почали допомагати армійським підрозділам усім необхідним.

– Цікаво, що першими зі своєю допомогою до нас звернулися, так звані соціально незахищені верстви населення, а саме – пенсіонери. Чимало з них, не зважаючи на мізерні статки,  віддавали останні заощадження – інколи  пожертви складали до п’ятисот гривень, що, як відомо, складає більше половини пенсії стареньких. Матеріальну підтримку війську надають навіть інваліди по зору, – розповідає Галина Уманець.

Координатори майже щодня відвантажують військам необхідні речі, по мірі їх надходження від спонсорів-благодійників: починаючи від акумуляторів для військової техніки і закінчуючи гумовими чоботами та приладдям для гоління.

Зі слів громадських активісток, система постачання і замовлень вже давно і надійно відпрацьована: військові складають списки предметів першої необхідності, а у Центрі їх намагаються переадресувати тим, хто спроможний оперативно допомогти у придбанні найменувань цього майна. Або, якщо є кошти на благодійному рахунку, то закупити речі за гроші.

До слова, вони акцентували увагу на тому,  що бухгалтерія усіх закупок та постачань ведеться вкрай ретельно і максимально прозора для перевірки громадськості. Майже щодня на спеціально створеній сторінці на веб-порталі облдержадміністрації публікується детальний звіт.

До наведення ладу у бухгалтерських паперах жінки-волонтерки навчені: кожна має досвід підприємницької діяльності. Щоб не бути голослівними, пред’являють і великий «гроссбух», у якому записані контакти небайдужих помічників, спонсорів та підприємців, які займаються виготовленням або постачанням певного виду продукції. Окремо - прихідно-розхідна книга, із відповідним записом кожної операції з майном.

– Нашій роботі сприяє й влада області – не лише виділили приміщення в ОДА, а й допомогли оргтехнікою,  корисними контактами. Надали також і приміщення під склад, – говорить Алла Дігтяренко.

До речі, на складі комітету стоси різноманітного реманенту: військове взуття, дефіцитні у військах «розгрузки», які поїдуть незабаром до десантників. Багато продуктів харчування. Усього – не один центнер.

– І це не все. Дуже багато харчів днями вже відвантажили. Взагалі, хочеться створити нашим військовим якісні умови для служби. – розповідають жінки.

Вихідних у активісток не буває.

– Навіть 8 березня, у Міжнародний жіночий день, ми із дівчатами їздили до Криму. Возили нашим заблокованим у частинах військовим необхідні речі, – каже Галина Уманець.

Хлопці, які фактично перебували в оточенні, були надзвичайно стурбовані, переживали за нас. Адже вже тоді на дорогах і блок-постах збоку Криму лютували «заслані козачки». Та ми не боялися. Нікого з чоловіків не брали, самі сідали за кермо і їхали.

Пильні «очі» Таврійського неба

В облдержадміністрації зустрічаємось із заступником начальника Херсонського гарнізону – заступником обласного військового комісара по роботі із особовим складом підполковником Олександром Рібіцьким.

Офіцер розповідає, військові комісаріати області плани часткової мобілізації військовозобов’язаних виконують. Укомплектувавшись до повного штату самі працюють у штатному режимі. Групи «партизанів» регулярно відправляються для доукомплектування визначених військових частин. Допомагали відмобілізовувати й техніку з народного господарства.

Зараз військові частини Херсонщини приведені до штату військового часу. А особовий склад інтенсивно займається бойовою підготовкою та посилено несе службу.

Небо над Таврією та двома сусідніми областями охороняють ракетники Херсонської гвардійської зенітної ракетної ордена Червоного прапору бригади. Ця військова частина стала першою, куди делегація львівських журналістів та громадських активістів привезла подарунки від галицьких майстринь, паски. А музичний гурт «Хочу ще!» у складі Наталії Чабан та беззмінного ведучого львівського Євромайдану Юрія Шевели представили свій кліп «Час дати відсіч».

Розуміючи, що багато часу у військовослужбовців бригади ми займати не можемо через щільний графік занять, чергувань і нарядів, львівська делегація у клубі військової частини провела коротку зустріч, передала подарунки та вітання зі Львова.

Заступник командира військової частини по роботі з особовим складом підполковник Володимир Нор, який був присутній, подякував львів’янам за моральну підтримку та подарунки від імені усього особового складу.

Згодом, офіцер більш детально розповів про бойові будні таврійських ракетників. Зі слів офіцера, роботи останнім часом значно побільшало. Навіть те, що у стрій стали призвані із запасу «партизани» ситуацію не полегшує. Військовозобов’язані поки що проходять період бойового злагодження і вживаються в армійську реальність. Тож до несення чергувань залучається, так би мовити, «кадровий» особовий склад. Тішить те, що серед призваних із запасу вистачає навчених спеціалістів, які уміють працювати на техніці того типу, яка стоїть на озброєнні у бригаді, тож акліматизаційний період, на думку офіцера, буде нетривалим.

До того ж, адреналіну постійно додає «брат у воріт». Особливо зі сторони окупованого російськими військами Криму. Повітряна розвідка загарбників постійно випробовує пильність українських ППО. Заступник командира бригади запевнив, що бойові розрахунки військової частини до таких інцидентів готові. Подібні випадки контролюються, фіксуються час і місце, систематизуються тощо. Усі «літуни» противника помічаються завчасно і не мають шансів безперешкодно перетнути повітряний кордон.

– Як кажуть, позитив потрібно шукати у всьому. Не було б російської агресії – найближчим часом наша військова частина припинила б існування. Ракетні комплекси або продали, або порізали, а особовий склад «чисельно оптимізували», – розповідають військовослужбовці частини.

Зараз, ситуація кардинально змінилася – є усвідомлення, що армія Україні потрібна. І армія сильна та добре оснащена.

Ідеологічний форпост

За годину разом із групою вирушаємо до Нової Каховки. Порівняно невелике місто, близько 100 тисяч населення, приблизно за годину їзди від Херсона.

Однак, саме тут сконцентровані найважливіші стратегічні об’єкти регіону. Новокаховська ГЕС, Північно-Кримський канал, система енергомереж. Фактично, 80% питної води та 70% електроенергії для окупованого Криму йдуть саме звідси. Тож і охороняються ці об’єкти належним чином: окрім особистої служби охорони, об’єкти підсилені підрозділами Міноборони, МВС та СБУ.

Окрім військовослужбовців, пильну варту у місті несуть й представники патріотичних організацій та місцева самооборона. Слід відзначити, що мешканці Таврії (таку назву мала колись територія сучасної Херсонської області) дуже патріотично налаштовані. Різномастим сепаратистам та терористам тут робити, відверто кажучи, не має чого. Хіба що – отримати добряче «на горіхи». Один такий блок пост охороняє під’їзні шляхи до Новокаховської ГЕС.

Блокпост №1 місцевої самооборони – це ще й ідеологічний форпост України у боротьбі із загарбниками та сепаратистами. Якщо бачені нами подібні фортифікаційні споруди силових відомств виглядають  досить аскетично. То громадські активісти постаралися, щоби їхня твердиня окрім оборонної функції, виконувала ще й ідеологічну. Споруди і загородження рясно прикрашені національною символікою. А очі розбігаються від величезної кількості патріотичних гасел. Зроблені фарбою, маркером, емаллю з балончика. Є написи із дуже дотепним змістом. Щоправда, зміст не усіх можна публікувати у газеті. Відразу видно, що автори дуже емоційно сприйняли путінську агресію в Криму та на сході України.

Окремої уваги заслуговують написи «Україна – єдина!» та «Путін – геть!». Кількаметрові написи викладені шинами та мішками з піском по обидва боки від блокпосту. Написи зроблені так, щоби їх було добре видно із повітря: спеціально для «непроханих гостей», які потенційно можуть залетіти з території півострова. Старший на цьому об’єкті – представник самооборони Олег Єрмолаєв.

– Тут ми допомагаємо нашим військовим та правоохоронцям, які перебувають безпосередньо на стратегічних об’єктах. У нас налагоджено стабільний радіозв’язок та обмін інформацією. Фактично, наше завдання – це виявлення підозрілого автотранспорту на дальніх підступах до позицій армійців. Якщо таке трапляється, то негайно повідомляємо про це силовиків. Таким чином вже попередили декілька випадків проникнення. Ну а гасла, якими ми прикрасили територію фортифікацій – це ініціатива нашої молоді. Хлопці надзвичайно креативні і хочуть не лише обороняти рідне місто від окупантів, але й підтримувати патріотичні настрої місцевого населення та гостей краю. Фронт має бути не лише збройний, але й ідеологічний, – говорить командир блок-посту Олег Єрмолаєв.

Звичайно, що на територію військових та міліцейських блокпостів на стратегічно важливих об’єктах ми не потрапили. Годі й казати про фото-чи відео зйомку. Але подарунки від галичан усе ж таки передали. Один із офіцерів, який приймав презенти від львівської делегації – старший лейтенант Олександр Чурсин. Він та його підлеглі проходять службу в одній з механізованих бригад Сухопутних військ ЗС України.

Зі слів офіцера, вони добре укріпились на дорученому їм під охорону об’єкті, обладнали позиції за усіма вимогами військово-інженерної справи, та зробили багато іншого, щоби у разі чого нападників очікували купа неприємних сюрпризів.

Ми різні, але ми – разом!

До боротьби із проявами імперського шовінізму та ксенофобією долучилася учнівська молодь Нової Каховки. Учні старших класів міської СЗОШ №8 вирішили внести свою лепту у протидію негативним інформаційним викликам, які створюють ЗМІ агресивного сусіда.

Ця новокаховська школа із російською мовою навчання спеціалізується на поглибленому вивченні англійської мови.

Зі слів заступника директора школи з виховної роботи, учні задіяні у багатьох міжнародних проектах. Коли розпочались події у Криму та російські ЗМІ почали обливати брудом Україну і поширювати закиди про те, що на теренах нашої держави негативно ставляться до російськомовного населення, керівництво школи та учні підтримали міжнародну ініціативу у протидії цій інформації. Вони запросили до свого навчального закладу виставку під назвою «Разом» – про сучасність і історію національних громад України. Гідами на виставці працюють самі школярі. Вони, спираючись на персональні та історичні панелі виставки, розповідають присутнім про молодь різних національностей що мешкають в Україні (вірменів, греків, німців,українців, кримських татар, євреїв, ромів, росіян тощо), а також про біженців та шукачів притулку, як соціальну групу. Учні наголошують, що молоді люди, зображені на стендах, розповідають про своє сприйняття сучасної України. Вони дозволяють зазирнути у своє життя: почути їх думки про себе та свою родину. Про те, що вважають важливим: про пошук самих себе, про те, що їх дратує, а що викликає гордість. Учні наголосили, що пропонована інформація щодо особливостей розвитку етнічної чи культурної спільноти змушує задуматися про взаємовпливи мов, культур, традицій.

Екскурсоводи, розмірковуючи про українську молодь, переконують гостей виставки, що нове покоління – сучасні європейці, і, на перший погляд, дуже схожі між собою. Однак кожен з них є представником свого народу, і жоден не може бути «типовим представником» кримських татар чи росіян, поляків чи ромів, греків чи вірмен… Кожен з них є особистістю. І поєднує їх не лише громадянство…

Поспілкувались ми й на суто військові теми. Зокрема, про допризовну підготовку. Заступник директора з виховної роботи Л. Квітка розповіла, що заняття із цього предмету з учнями 10-11 класів проводяться лише раз на тиждень. Адже така діє шкільна програма. Хоча навчальному закладу ще поталанило – викладач предмету «Захист Вітчизни» у школі колишній військовий. Є макети зброї, навчально-методична література, спеціально відведений клас. Хлопці та дівчата займаються окремо. Поки юнаки вивчають будову автомату Калашнікова, дівчатка займаються вивченням основ медичної справи, яку викладає вчителька географії.

Свою точку зору з цього питання висловили й учні 10-А класу Андрій Білім, Фаріда Асадова та Дар’я Формагей. Школярі зійшлися на думці, що у ситуації, яка склалася в Україні знання, корисні для захисту Вітчизни та рятування життя людей потрібні у більшому об’ємі, ніж зараз. Можливо, міністерство освіти і науки сприятиме розширенню викладення основ захисту Вітчизни у шкільній програмі.

Нова Каховка чекає «Нову Каховку»

Керівництвом оборонного відомства міська громада Нової Каховки була визнана найкращими шефами у Збройних Силах України. Про це, під час зустрічі, повідомив міський голова Віктор Коваленко. Навчальний катер «Нова Каховка» ВМС України був приписаний до Судів забезпечення Академії військово-морських сил України імені П. С.Нахімова у Севастополі. Під час подій у Криму, корабель був заблокований, а згодом і захоплений агресорами.

– Ми дуже переживали за долю наших хлопців. Від першого дня тримали із ними постійний зв’язок, передавали необхідні речі та, навіть, поповнювали рахунки мобільних. Бачили і чули інформацію про штурми озброєними бойовиками інших військових кораблів українських ВМС. Напевно, це були найважчі дні для громади нашого міста – каже Віктор Коваленко.

Зараз, каже міський голова, існує принципова домовленість на вищому рівні про те, що підшефний корабель буде звільнений із російського полону і має вирушити у нове місце постійної дислокації – до Одеси. На жаль, з усієї команди, вірними присязі залишилися лише семеро українських військових моряків. Вони готують «Нову Каховку» до морського переходу.

– Сподіваємось, що навчальний катер «Нова Каховка» незабаром знову стане у стрій. Адже саме на цьому судні проходили практику майбутні військові штурмани ВМС. До слова, силами міської громади на катер свого часу було встановлено сучасне навігаційне обладнання. Шкода було б віддавати таке унікальне судно загарбникам. За інформацією з Севастополя, команді вдалося запобігти псуванню та розукомплектуванню корабля. Маємо надію, що незабаром і самі побачимо наших героїв-моряків. Хотілося б організувати захід «Нової Каховки» до нашого міста. Раніше ми практикували таку процедуру, адже водотоннажність судна дозволяє захід у Дніпро. А якщо це буде не можливо, то, принаймні, запросимо до міста команду підшефного корабля.

Ми звідси не підемо…

Селище міського типу Чаплинка, батьківщина відомого українського публіциста та драматурга Миколи Гуровича Куліша. А тапер ще й ближнє прикордоння із окупованим Кримом. На звороті дорожніх знаків, які стоять обабіч траси на Крим хтось фарбою із балончиків зробив написи: «Увага! До російських окупантів стільки-то кілометрів».

У районі населених пунктів Чаплинка, Червоний Чабан, Каланчак розташовані передові позиції декількох підрозділів Сухопутних військ ЗС України. Точне місце розташування блок-постів, звичайно, у розповіді не вказуватимемо. Крім того, пости ці мобільні, тож де перебувають піхотинці у той чи інший момент, знає хіба, що їхнє вище керівництво.

Після необхідної перевірки нам дозволено відвідати лише одну з польових баз піхотинців. Табір у полі облаштований за усіма правилами фортифікації. Намети, укриття із мішків з піском, окопи повного профілю, капоніри для техніки тощо. І роботи по зміцненню бази тривають.

Загалом, атмосфера тут насичена небезпекою. По периметру бази несуть службу чатові, спостерігаючи через оптику за умовною лінією кордону. По прямій – усього декілька кілометрів. У степу добре видно, як димлять труби фірташівського «Кримського ТИТАНУ». Там, за лиманом, уже ворог.

У тилу бази піхотинців розгорнуто польовий табір для прийому біженців. А попереду, приблизно за кілометр, організовують пропускний режим із Кримом українські прикордонники.

На базі спілкуємось із представником командування  – офіцером відділення по роботі з особовим складом капітаном Сергієм Майдюком. Звичайно, спершу виконуємо почесну місію, покладену на нашу делегацію громадою Галичини. Згодом, спілкуємось про життя піхотинців у польових умовах.

– Якщо говорити про побутові умови, то відразу скажу, що зусиллями командування і місцевих громад забезпечили рівень достатній для виконання завдань за призначенням нашим особовим складом. Живемо у наметах, є можливість регулярно митися у лазні (домовились з одною з сільрад), рівень харчування – на висоті. Місцеві мешканці буквально завалили продуктами для додаткового пайка. Особлива подяка місцевому підприємцю Петру Лелеко, який із перших днів нашого перебування тут допомагав не лише у плані координації дій із місцевими мешканцями та владою, але й різними матеріальними засобами. Організовано культурне і духовне життя особового складу. Часто приїжджають із концертами різні творчі колективи. Відкрито польову каплицю, де регулярно проводить служби протоієрей Херсонської єпархії УПЦ КП отець Сергій Чудинович. До слова, одна з таких служб відбулася сьогодні, – каже офіцер. – Службу несемо пильно. Умовний кордон близько і розслаблятися не можна. Як бачите, у нас є і стаціонарні позиції. Прикриваємо ділянку нашої відповідальності і мобільними патрулями. Особовий склад, здебільшого, військовослужбовці за контрактом. Нещодавно, прибули й резервісти призвані із запасу в ході часткової мобілізації. Усі хлопці серйозні, добре навчені і умотивовані. Це ж наша земля і ми звідси відступати не маємо наміру і бажання.

Такої ж думки і командир танкового взводу старший лейтенант Антон Мілько. Машини його підрозділу надійно вриті у землю, а гармати розгорнуті в бік противника.

– Я корінний луганчанин, – говорить офіцер. – Але служу на території центральної України. Там одружився, там народилися мої діти. І я, і мої хлопці готові битись за Україну і виконувати слова військової Присяги.

Говорили з офіцерами підрозділу й про те, які засоби необхідні для організації несення служби та оборони табору. Як з’ясувалось, у переліку гостродефіцитних потреб, зокрема, потужні прожектори.

– Було б добре, якби ми могли освітлювати близько тридцяти метрів навколо периметру табору, – кажуть офіцери. – Можна, звичайно, і більше. Та прожекторів у нас на озброєнні не має. Звичайно, уночі можна з міномета «підвісити люстру». Але це не гарантує стовідсоткового результату. Також потрібні і ноктовізори, сучасні технічні засоби спостереження тощо. Непогано було б мати і коліматорні приціли для особистої зброї.

До слова, поспілкувалися ми й з вищезгаданим доброчинцем, чаплинським підприємцем Петром Петровичем Лелеко. Місцеві, а тапер вже й військові з повагою називають його «Петровичем». Чоловік дуже колоритний. Навіть у літературі є такий типаж – селянина-господаря. Невеликого зросту, міцний, із хитруватою посмішкою. Проте відвертий, щирий, готовий прийти на допомогу ближньому. Справжній українець з великої літери.

– У мене невеличке виробництво. Виготовляємо бульварну плитку, пам’ятники, декоративні вироби з бетону. До недавнього часу мали плани розширятися й співпрацювати із кримськими готелями: постачати їм різний декор, штучні водоспади. Тепер…не знаю. Але сподіваюсь, що Крим повернеться в Україну. А щодо допомоги нашим військовим – для своїх нічого не шкода. Це ж наші солдати!– каже підприємець.

У звичайному наметі розташовується польова каплиця. Обстановка максимально аскетична. Не має, навіть, образів. Лише декілька ящиків, складених у вигляді вівтаря і два патронних цинки у якості підсвічників. Цей храм – парафія згаданого вище Отця Сергія. Під рясою у священика камуфляж.

– Ходімо зі мною, щось покажу. – говорить він.

Підходимо до його машини. На задньому сидінні, поруч із кинутим тактичним жилетом, стос невеликих за розміром книжечок.

– Це молитовники, – конкретизує він. – От наш, випущений київським патріархатом. От – зробили наші брати-католики. Можна похвалити їх труд. Є навіть молитви за кожен рід військ. А от молитовник від московського патріархату, показує він камуфляжного кольору брошурку з Михаїлом-архангелом на обкладинці. Усе, ніби-то нічого, але відкрийте…

І дійсно, на першій сторінці розміщена молитва за здоров’я екс-президента Януковича.

– Ви, як військовий журналіст, мали б підняти питання про те, щоб подібні ідеологічні міни не доходили до наших бійців.

Гадаю, що після прочитання цього матеріалу, комісія з душпастирської опіки армії таки зробить відповідні висновки.

Духовно підтримують наших бійців на передовій не лише священик, чи такі делегації, як наша. У таборі є й свій козак. 82- річний генерал-хорунжий чорноморського козацького війська Йосип Кремінь поставив собі за мету об’їхати усіх захисників Херсонщини, щоби поспілкуватися і розповісти про боротьбу українського народу за свою незалежність в минулі роки. Сам пан Йосип родом з Жидачівського району Львівщини. Тож дуже зрадів, зустрівши земляків.

– Мені 82- роки, 11 з яких я відсидів у радянських в’язницях за те, що боровся за Україну. Ніколи не думав, що доживу до тих літ, коли українцям знову доведеться збройно захищати свою землю. І знову від тих, хто лізе до нас з-за кордону. Але я спокійний, бачу, що хлопці тут навчені та серйозні, не відступлять.

Артур Акієвич

Крім напружених бойових буднів, у мешканців передової бази в Чаплинці є й зворушливі життєві історії.

Коли старшина військової служби за контрактом піхотинець Акі Камбаров разом зі своїм підрозділом перебував на марші до Херсонської області, йому зателефонувала дружина. Піднявши слухавку він, замість голосу жінки, почув крик немовляти.

– Хлопці, а у мене щойно син народився! – поділився він радісною звісткою з товаришами.

– Я тоді дуже розхвилювався. Навіть забув поставити дружині традиційні питання про вагу і зріст немовляти, – говорить військовослужбовець. – На марші ця новина стала топовою. Усі підходили, вітали. Командування навіть дало три дні відпустки. Встиг з’їздити додому, забрати дружину із пологового будинку. Але малого, вважай, і не побачив толком. Справа в тім, що ми вже мали одну дитину. Дуже хотіли другого. Коли зважились на цей крок, навіть збирався у місію, щоб підзаробити трохи грошей. Але ці події із Кримом перекреслили усі плани. Та сподіваюсь, що все у нас буде гаразд.

Після повернення у стрій, старшина Акі Камбаров, включився у бойову роботу підрозділу: щодня занятті із ранку до вечора. За тим, як росте син, спостерігає за допомогою ММС-ок, які надсилає дружина.

– Зараз і дружина, і син почуваються добре. Помітно, що малий почав набирати вагу. Але родина дуже сумує за мною . Сподіваюсь, коли повернемось додому, зможу , нарешті, по справжньому насолодитись спілкуванням з сім’єю і обійняти свого Артура Акієвича. Саме так ми вирішили нарікти меншого.

Що ж, залишається лише бажати малюку рости здоровим і щасливим. Особливо, знаючи про те, що у нього такий чудовий і мужній батько!

P.S. Перша «експедиція» львів’ян на Південь країни завершилась успішно. Поїздка була надзвичайно символічною у багатьох площинах. По усіх канонах. Вже дорогою додому ми сиділи і детально розбирали кожен наш крок. Зійшлися на тому, що Херсонщина, наша мила і щира Таврія була і залишається невід’ємною частиною України. Про це свідчать багато чинників. Починаючи від надзвичайного патріотичного піднесення населення від мала до велика. І закінчуючи широкою підтримкою українського війська народом. Сепаратизм тут, однозначно, не приживеться у будь-якому вигляді. І ворота в Крим будуть завжди під пильним наглядом доти, доки окупована територія знову не повернеться до складу країни.

Відзначу, що після Великодня, львівські журналісти знову збираються до наших вояків на передову з Кримом. Адже зв’язок між Півднем і Заходом повинен бути стабільним.

Підполковник Володимир Скоростецький

Регіональний медіа-центр МО України (м. Львів)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ