Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика

Павло Мєзерін: Путіну від України потрібно тільки одне – Україна

"Путіну від України потрібно тільки одне – Україна. Ніяких інших варіантів він не розглядає. Путін почав свою війну з Україною в класичних сталінсько-гітлерівських традиціях окупації. Все це вже було! Так починалася Друга Світова війна. Так Сталін входив у Фінляндію, Польщу та країни Балтії. Так Гітлер починав окупацію Європи", - вважає російський експерт Павло Мєзерін.

Власне, недавно у Львівській обласній організації НСЖУ відбувся круглий стіл на тему «Україна у сучасному геополітичному вимірі: загрози та виклики», в якому взяли участь: проф. Мирослав Дністрянський, почесний консул Королівства Нідерландів у Львові Богдан Панкевич, проф. Іван Ровенчак, політолог та соціолог Володимир Подгорнов, редактор інформаційного агентства Галінфо Віктор Шаповал та гість із Санкт-Петербургу, політолог Павєл Мєзєрін. Модератором виступив доцент ЛНУ ім. Івана Франка Ігор Зінько. Беручи до уваги сучасну геополітичну ситуацію на кордоні із Росією, найбільший інтерес в учасників викликала позиція та виступи Павла Мєзеріна.

Опозиційний політик, політолог  з  Санкт-Петербургу  Павло  Мєзерін  входить  до  групи  опозиціонерів, критично  налаштованих до  чинної російської влади. Її представники мають сміливість  відкрито  висловлювати свої погляди.  Крім  того, Павло  Мєзерін – активіст  громадського руху "Вільна Інгрія" - він промотор ідеї незалежності  Санкт-Петербургу  і  виступає за європейське  майбутнє  північно-західного регіону Росії. Наша країна для Павла Мєзеріна  не  чужа. Останні  роки він працює в Україні як політичний консультант, був  учасником  практично  всіх виборчих  кампаній, починаючи  з президентської  2004  року, яка  завершилася  перемогою "помаранчевої революції".

"Революція гідності" стала для Павла рубіконом. За відкриту підтримку "Євромайдану"  та  прогнози щодо падіння  режиму Януковича і краху політики Путіна в  Україні  на  початку  лютого  цього року Павло Мєзерiн був вимушений  покинути  Росію  – після "перших виховних" розмов та реальної  загрози  арешту  з боку відділу "Е" (боротьба з екстремізмом) ФСБ РФ у  Санкт-Петербурзі.

Юрій Кміть. Журналістські кола України з обуренням спостерігають за інформаційною війною, яку розв'язали проти України державні російські медіа. На твою думку, настільки інформаційний простір Росії, клімат у засобах інформації є порівняльним до України.

Павло Мєзерін. Сьогодні роботу ЗМІ в Росії і Україні порівнювати неможливо.  Це два  різні  полюси. Вільний інформаційний  простір європейської  демократичної  держави і як її антипод  –  масований державний  агітпроп  тоталітарної  квазіімперії.  Практично всі  ЗМІ  Росії  підконтрольні  державі,  навіть якщо  належать приватним  особам. Вільні ЗМІ живуть суто в інтернеті.  Дивом  виживають  телеканал  "Дождь", низка друкованих видань,  як-от,  "Нова газета"  і журнал  "Новий час",  плюс ще Кремлем дозволено, як маркер, що свобода слова не вмерла повністю  –  радіо  "Ехо Москви".  Над кожним з них  щодня  висить  "дамоклів  меч"  можливого  відкликання  ліцензії і закриття з будь-якої надуманої причини. Власне. приводом може стати всякий матеріал, запідозрений в  нелояльності до  влади.  У ліпшому випадку "пришиють наклеп" і штраф, в гіршому - екстремізм  і кримінальну справу.

Юрій Кміть. Російські журналісти в Україні сьогодні часто або в центрі скандалів, або стають учасниками неприємних історій . Недавно навіть двоє загинуло , попавши під обстріл. Чому так все складно, як ти гадаєш?

Павло Мєзерін. На жаль, журналістика як професія вироджується не лише в  Росії, але  скрізь  у світі. Просто, в Росії сьогодні це як  ніде  помітно.  Кремль  інформаційній  війні і пропаганді приділяє  величезну  увагу.  Потрібно віддати належне Владиславу  Суркову, він  зумів донести до  Володимира Путіна  розуміння  того,  що сучасні війни  виграються не на полі бою,  а в  інформаційному  просторі. 

Російські журналісти  сьогодні приласкані  владою,  отримують  великі навіть за міжнародними мірками гонорари. І дуже  мало тих, хто  здатний чинити опір цій спокусі. Особливо,  якщо за  підсумками  вдалих  "операцій", на зразок  кримської,  ще і нагороджують державними нагородами. Відчуття причетності до "загальної великої справи"  довершує  "професійну смерть" журналіста. Російські журналісти в Україні сьогодні діляться на дві частини: 1. Голодні, переслідувані на Батьківщині фанатики  своєї  справи, поборники честі і справедливості,  які  пишуть за копійки, а деколи і безплатно  в  опозиційних  виданнях, ведучі Живого Журналу  і блогери, вони у меншості; 2. Ремісники-заробітчани,  що гонять  "джинсу" і  поширюють відверту брехню  для російських державних засобів інформації.

Юрій Кміть. Павло,  ти був на Майдані в Києві, писав про  події для російських друзів та медіа. Мені цікава твоя думка про роль  Майдану в українському суспільстві,  з точки зору розвитку та закінчення цього соціально-революційного  процесу.

Павло  Мєзерін. Євромайдан  у  своєму фізичному стані на цей момент  закінчений. Він виконав свою місію. Злочинна влада Януковича в країні  ліквідована .  Точно  так через деякий час  після  Помаранчевої  Революції  втратив актуальність і самоліквідувався Майдан -2004.  Суть в іншому. Український  Майдан  став явищем, називним ім'ям, у тому  числі  далеко  за  межами  України .  Велика сила у Майдані!  Він в  Україні  скрізь!  Складно  це  пояснити словами.  Це дуже сильно відчуваєш, коли потрапляєш в Україну із  зони несвободи. Майдан – ця  назва пасіонарної енергії  українського  народу. І  щільність її настільки висока,  що  новим  вибухом  може  накрити  дуже багатьох  і  далеко-далеко.  Усі  російські  політики це розуміють.  Це розуміють абсолютно всі історики  і  політологи,  хай які  політичні  погляди  вони  сповідують. Розуміє  це  і  ще  один  політичний  діяч з купою  комплексів  і  манією  величі, той, що Крим  захопив, і  що не знає,  що тепер з ним робити далі. Розуміє і боїться.

Юрій Кміть. Павле, повернімося до сьогоднішніх подій в Україні. Новообраний  Президент  України  проголосив мирний план урегулювання конфлікту на Сході України. На твою думки, з ким доцільно вести переговори?

Павло  Мєзерін. Ефективність таких переговорів надзвичайно низька, їх практично немає з ким вести. Очевидно, що домовлятися із лідерами невизнаних сепаратиських республік немає змісту, бо вони несамостійні і самі нічого не вирішують.

Сумніваюсь, що є доцільність вести переговори з їхніми спонсорами та натхненниками – адже їхнє завдання ще не виконане, і вони зацікавлені у подальшій дестабілізації ситуації.

Мені вся ця ситуація, коли різні групи бойовиків невідомо кому підпорядковуються, а подекуди просто перетворюються у автономні бандитські загони, нагадує Ольстер в період перших років існування Ірландської Республіканської Армії. Тоді протягом десяти років всіх бойовиків-аматорів перестріляли, але їм на зміну прийшло покоління  ідейно загартованих  прихильників. Якщо в Україні події пройдуть за таким сценарієм, то я не здивуюсь.

Юрій Кміть. Росіяни та українці є близькими народами. Це неможливо заперечити. Що відбувається нині з російським народом, який  перетворився у ворожий табір, що масово підтримує агресивну політику Путіна проти України. Чи будемо ми ворогами?

Павло  Мєзерін. В Україні свідомо чи несвідомо спрощують цю проблему.  В Росії це спрощують з наміром, там працює пропаганда, що поділила український народ на "бандерівців" та  проросійських громадян.
Але все набагато складніше, ми мали приклади у 20-му столітті масового народного психозу, коли під впливом державної людиноненависницької пропаганди нації починали світові війни. Росія склеєна із різних територій, культур, мов, діалектів. Звичайно, ідеологічна машина підпорядкувала собі 85 % свідомості населення, але тих 10-15% інтелігенції залишається тою іскрою розуму, яка ще тліє.

У Росії сильне географічне розшарування, росіянин у Москві та в Сибіру – це зовсім інші росіяни, це інша ментальність. При переписі населення у Петербурзі були тисячі громадян, які в графі національність писали "петербуржець", а на території  Сибіру десятки тисяч писали про свою національність – "сибіряк". Тобто, все набагато складніше. Але я вірю, що штучне спотворення свідомості росіян щодо українців зникне з часом, як і зникне "режим Путіна". Якщо довго сидіти на березі річки Яндзи, як говорив один китайський філософ, то її течія пронесе мимо тебе труп твого ворога . Так і український народ повинен трохи зачекати, поки течія великої ріки історії пронесе мимо обломки російської  квазіімперії.

Культурні та історичні зв'язки наших народів в часовому вимірі закладалися століттями і на них не вплине навіть тридцятирічне перебування Путіна та "газової номенклатури" при владі в Росії. Ми будемо дружити разом у спільному європейському просторі. Другого варіанта нема.

Юрій Кміть. Чого ще можна чекати від Путіна?

Павло  Мєзерін. Путіну від України потрібно тільки одне – Україна. Ніяких інших варіантів він не розглядає. Путін почав свою війну з Україною в класичних сталінсько-гітлерівських традиціях окупації. Все це вже було! Так починалася Друга Світова війна. Так Сталін входив у Фінляндію, Польщу та країни Балтії. Так Гітлер починав окупацію Європи. Але його план з дестабілізації континентальної частини України спрацював лише частково. Він був упевнений, що «спалахне» вся південно-східна Україна, яка в уяві Путіна - завдяки впливу «придворного філософа» Олександра Дугіна - є «Новоросією».

Путін захопився імперською ідеологією в часи президентства Дмитра Медвєдєва, коли він обіймав посаду прем‘єр-міністра.  Саме це захоплення геополітикою стало одним з основних каталізаторів  його повернення в президентське крісло. Путін захотів увійти в історію «збирачем  земель руських». Він свято вірить у свою місію і в те, що без України повноцінною регіональною імперією Росія не стане. І в цьому він правий! Тому доки Путін живий і при владі, то Україні очікувати від нього  доведеться тільки нових різноманітних спроб окупації. 

Юрій Кміть. Чим ви займаєтесь у нас?  Робота, сім’я, хоббі.

Павло  Мєзерін. У мене є чималий досвід практичної політики. Я бул політологом-практиком,  вів виборчі кампанії. Україною я цікавлюся все своє свідоме життя. На кафедрі політології філософського факультету Санкт-Петербурзького державного університету я п‘ять років вивчав відносини  України і Росії. Моя дипломна робота називається «Ідеологія правого радикалізму в Росії і Україні. Порівняльний аналіз».  Захищався я в гробовій тиші, після чого мені не поставили жодного запитання. Мабуть, про предмет моєї доповіді шановна професура мала  туманне уявлення.

Вперше я потрапив до України в листопаді 2004 року у ролі міжнародного спостерігача на виборах Президента України. Знову ж таки, на той час в мене був достатньо серйозний досвід практичної політики.  Проводив виборчі кампанії, плюс двічі обирався депутатом муніципалітету «Піскарьовка».

Різниця у вивченні України в теорії й на практиці настільки вразила мене, що з того моменту Україна стала для мене  частиною мого вже не наукового, а реального, «живого» життя. Крім того, ті революційні дні  стали етапом у моєму особистому житті. В знаменитій ТВК №100 Кіровограду я познайомився з журналісткою відділу політики місцевої газети «Ведомости плюс» Інною, яка через два роки стала моєю дружиною і народила мені двох козаків, громадян України Данила та Мирона.

Юрій Кміть. Дякуємо за розмову.

 Фото - polit.pro

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ