"Перемога, зрештою, обумовлюється станом духу тих мас, які на полі брані проливають свою кров. Це не я вигадав. Це сказав Ленін. Це один з тих рідких випадків, коли він був правий", - про це пише Віктор Суворов у статті для Укрінформу.
"Іде війна. Стан духу українських бійців, які сьогодні на полі брані проливають свою кров, буде надихаючим прикладом для грядущих поколінь захисників Батьківщини.
А ось по бойовому духу противника непогано й ударити.
І є чим. "Додатковими протоколами до Женевських конвенцій".
Женевські конвенції про захист жертв війни були прийняті 12 серпня 1949 року.
Відповідно до цих документів "взяті у полон учасники воєнних дій мають право на збереження життя, повагу їхнього достоїнства, особистих прав і переконань".
А 8 червня 1977 року були прийняті "Додаткові протоколи до Женевських конвенцій".
У ситуації, що склалася, особливий інтерес для України становить Протокол I, статті 46 і 47.
Стаття 46 про шпигунів. Стаття точно визначає: якщо збираєш або намагаєшся збирати інформацію на території, контрольованій противною стороною, при цьому носиш форму своїх збройних сил, тоді ти не шпигун. А якщо робиш те ж саме, при цьому форму й пізнавальні знаки своїх збройних сил не носиш, - тоді шпигун.
Далі найцікавіше: шпигун не має права на статус військовополоненого. Тобто НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ.
Стаття категорично наказує з такою особою "звертатися як з шпигуном". Не уточнюючи, як саме.
Розглянемо приклад з життя. У зоні бойових дій було захоплено колишнього "міністра оборони" так званої "донецької республіки" й одну людину у цивільному одязі, що збирала інформацію про підрозділи української армії: записувала номери бойових машин, уточнювала їхні типи, кількість, розташування на місцевості. За цим заняттям її й застукали. І пообіцяли "десятку".
І тут дозвольте задати запитання: так чому ж "десятку"?
І дозвольте на нього відповісти: тому, що ми, українці, гуманні, добродушні, людинолюбні. Ми схильні прощати ворогів. Ми діємо відповідно до заповіді: прощайте й прощені будете. І це правильно. І я тому хмирю дав би "десятку", а через пару років випустив за зразкову поведінку.
Вважаю, що діяти потрібно відповідно до заповідей, даних нам у давні часи. Але не заважає всіх потенційних збирачів шпигунських відомостей повідомити, про те, що існує міжнародне право. Існує 46 стаття Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, яка вимагає від нас переступити через природжене людинолюбство й діяти відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм: в усі часи шпигунів не розстрілювали, їх вішали.
Ще більший інтерес становить стаття 47. Ця стаття про найманців:
"Найманець - це будь-яка особа, завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті... не є ні громадянином країни, що перебуває у конфлікті, й не проживає постійно на території, контрольованій стороною, що перебуває у конфлікті".
Росія себе не визнає стороною, що перебуває у конфлікті. Тому кожен ввічливий зелений чоловічок - найманець.
Найманець, як і шпигун, не має права на статус військовополоненого.
Тобто найманець, як і шпигун, у разі захоплення противною стороною НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ.
Захоче Україна, життя збереже, не захоче - вибач, рідний, 47 стаття, сам розуміти маєш. НЕМАЄ У ТЕБЕ ПРАВА НА ЖИТТЯ! Ти це право поміняв на зелені фантики з портретом якогось американського дядьки.
Впевнений, що проблема з найманцями багато у чому зумовлена тотальною юридичною неписьменністю населення колишнього Радянського Союзу. Дурникам у Росії пояснили, скільки баксів вони зриватимуть за кожен день війни. Але забули пояснити статті Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них.
Вважаю, що цю прогалину в освіті потрібно терміново заповнити. Всіма доступними засобами потрібно довести до тих, хто підняв зброю проти України:
- бійці України, що потрапили у руки терористів, є військовополоненими, з ними належить звертатися відповідно до Женевських конвенцій, будь-який відступ від духу й букви конвенцій є воєнним злочином, винні будуть покарані відповідно до норм міжнародного права (надто жорстокими);
- найманці, тобто громадяни держави, що формально учасником конфлікту не є, та які потрапили у руки влади України, військовополоненими не є.
Україна зовсім не зобов'язана годувати цих негідників, надавати їм медичну допомогу й навіть тратити гроші на їхню охорону. Питання про утримання захоплених найманців у в'язниці може бути вирішене тільки у тому випадку, якщо той, хто їх прислав в Україну, погодиться оплачувати всі витрати. В іншому випадку Україна не має обтяжувати свій бюджет утриманням мерзотників, які самі себе поставили поза законом. Для них має бути знайдене інше рішення.
Найманцем необхідно терміново роз'яснити: вже сьогодні вони мають вимагати від тих, хто їм платить, гарантій на випадок захоплення владою України. Найманці мають вимагати від роботодавців письмових зобов'язань: хто, коли і скільки буде їм надсилати на харчування, хто відправить ковдри й подушки, хто приїде у в'язницю зализувати їхні рани, хто і в якому розмірі оплачуватиме будівництво, ремонт, опалення й охорону в’язниць, в яких їх триматимуть.
Кожен найманець має знати, що його обдурюють. Йому повідомляють тільки хорошу новину про те, скільки він зрубає баксів. Але від нього приховують погану новину про те, що він поставлений поза законом.
Бандитам і вбивцям у тюрязі на законних підставах встановлене місце на нарах, а найманець до цієї категорії не потрапляє. На нього закон не розповсюджується.
Більше того отримуючи гроші, найманець ПРОДАЄ СВОЄ ПРАВО НА ЖИТТЯ.
Якщо все це втлумачити не тільки діючим, а й потенційним найманцям, то проблему бандитизму буде у доступній для огляду перспективі вирішено".
Віктор Суворов, письменник. Спеціально для Укрінформу.
