Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика

Воїн і Дівчинка

"Я побачила маленьку дівчинку років шести-семи, що разом зі своїм татком намагалася наздогнати чоловіка у камуфляжній формі. Військовий зупинився. Вони про щось розмовляли втрьох, тихо і недовго. А потім дівчинка простягнула військовому коробку цукерок".

Був вечір 11 вересня. Дев'ята година. Я стояла неподалік трамвайної зупинки на вокзалі і чекала на приїзд брата.

Тихий ще по-літньому теплий вечір. Заспокійливе мерехтіння ліхтарів. Стара львівська бруківка. Все зливалося в дивну мелодію і наче ковдрою огортало мене спокоєм, заколисувало, зачаровувало. На душі було затишно і комфортно. Людей обмаль. Трамваї підвозили останніх поодиноких пасажирів, що поспішали на свої поїзди. Мені здавалось, що вони з явною неохотою покидали моє місто. І я їх розуміла, бо чари древнього Львова міцно тримають кожного у своїх обіймах. І розлучатись з ним так само важко, як з коханою людиною.

Мої роздуми перервав голос, що лунав з трамвайної зупинки: "Почекайте, будь ласка!". Я побачила маленьку дівчинку років шести-семи, що разом зі своїм татком намагалася наздогнати чоловіка у камуфляжній формі. Військовий зупинився. Вони про щось розмовляли втрьох, тихо і недовго. Потім дівчинка простягнула військовому коробку цукерок. Вони попрощались, і чоловік у камуфляжі знову поквапився у напрямку вокзалу.

На ходу він нахилив голову до правої руки, де під пахою все ще була подарована дівчинкою коробка з цукерками. Він взяв її зубами і обережно опустив у чорну поліетиленову торбинку, яку держав лівицею. Коли ж він закінчив ці дивні, як на мене, маніпуляції і випростався, я заціпеніла. Нижче ліктя з-під закоченого рукава військової сорочки виступав забинтований обрубок.

У горлі щось стиснуло. Навернулись сльози. Я не могла відірвати очей від цього Чоловіка. Мені хотілось щось гарне сказати Йому, поцілувати Його руку, якось допомогти. Але Його спокійне, з легкою іронією, мужнє обличчя не дало мені відваги зрушити з місця. Скільки гідності і впевненості було в ньому, у його легкій пружній ході ! Я зрозуміла, що сердечний щирий порив тієї маленької Дівчинки не зможу перевершити. А на щось менше Він не заслуговує.

Я досі не можу забути цих двох світлих Людей: Воїна і Дівчинки. І цей вечір, коли війна так близько підступила до мене. Я часто роздумую над тим, що наші чиновнички високого рангу та генерали (яких стільки наплодилось у нас,в Україні) вважають себе вершителями людських доль, кому хочуть, тому й роздають нагороди. Які ж вони дрібні та нікчемні! Хто вони проти цією малесенької Дівчинки, яка подарувала своєму Захисникові найсолодшу і найщирішу нагороду?

Він віддав свою праву руку за Неї і її тата, за мене і за тебе. Але чи гідні ми Його пожертви так, як ця маленька Дівчинка?....

Оксана Бурцьо. 23.09.2014. Львів.

Фото mon.gov.ua.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ