«Свій до свого» - останнім часом цю фразу чути звідусіль. Люди намагаються допомагати своїм, підтримувати своїх, купувати продукцію, яку виготовляють свої, чи отримувати послуги, які надають свої. Ну бо справді, краще підтримати когось не чужого. У стосунках «власник-медіа», «медіа-глядач» цей принцип існує давно.
Медіаексперти вже навіть не завжди звертають увагу на такі прояви любові, настільки вона всеохопна. Корпоративна джинса вже фактично легалізована, і якщо у видання є конкретний власник, рано чи пізно його діяльність буде пропагуватися чи схвалюватися на сторінках або в ефірі.
Моє перше зачудування цим явищем ще із середини 2000-их, коли я спостерігала парад хвалебних сюжетів про важливу і доброчесну діяльність мецената і філантропа Віктора Пінчука на ICTV, Новому та СТБ. Або про корисну роботу фонду його дружини Олени Франчук. Або слухала, як мудрий Леонід Кучма, ніби Йода, пояснює, що ж насправді відбувається в країні і як із цим усім далі жити. Чим хороша корпоративна джинса – світ стає яскравішим і добрішим, ну бо ніхто не буде зле говорити про «свого».
Корпоративна джинса, на відміну від ситуативної політичної джинси, не залежить від того, є в країні вибори чи ні, вона просто є. Анонси дружніх телепроектів, взаємореклама ЗМІ з одного холдингу, повідомлення про футбольні клуби, що за іронією долі належать тим же людям, що і видання… У львівських ЗМІ корпоративна джинса часом набуває таких нешкідливих форм. Ну бо справді, кому стане гірше від того, що він постійно читатиме новини ФК «Карпати» на сайті інформаційної агенції, генеральним директором якої є ще донедавна генеральний директор футбольного клубу?
Гірше, коли корпоративна джинса починає стосуватися політики. Найпопулярніші інтернет-видання (як і zik.ua, так і zaxid.net) не можуть собі дозволити не хвалити своїх. Або не замовчувати їх огріхи.
Навіть після того, як Дмитро Добродомов виграв вибори і перестав бути генеральним директором, ЗІК все одно не втрачає нагоди не писати про його діяльність у складі однієї з депутатських груп. Чим ця група є більш достойною уваги, ніж інші? Питання майже риторичне.
Із zaxid.net подібна історія. Зірка «Самопомочі», яка зійшла перед виборами, так і досі закотитися не може. Особливо мене втішили репортажі з виборчого штабу і інтерв’ю з його керівником. От би ще прочитати подібні матеріали про інші партії – та ні, обмежились тільки «своїми». Післявиборчі обіцянки, коаліційні і кабмінівські торги «Самопомочі» - це, звичайно, дуже потужний новинний матеріал для сайту.
Далі можна йти по кожному з видань і знаходити зразки корпоративного єднання. Така джинса стала для нас вже не просто звичною, ми її легітимізували. Тому, коли чуємо чи читаємо щось подібне, дивимося на джерело і спокійно пояснюємо: «Та це ж «Свободівське», все ясно» або «Ну а що ви хочете, це холдинг».
Ясно, що можна трактувати такі матеріали звичайним людським фактором. Мовляв, усі ми люди, хтось нам подобається більше, от і пишемо про нього і частіше, і краще. Сама не один раз писала позитивні матеріали про ініціативи, які особисто мене вражали чи здавалися надважливими. І редактори ставили ті тексти відповідно до того ж таки принципу «свій до свого». Але не в новинах. От в чому основна проблема. Новини мають бути збалансовані, зроблені за стандартами. А не бути корпоративною джинсою.
