Усі наявні індикатори рівня корупції підтверджують той факт, що Україна була і, на жаль, продовжує залишатися однією з найкорумпованіших держав світу! Проблема корупції та боротьби з нею стала останнім часом не просто популярною темою для обговорення, але й ключовою проблемою, над розв’язанням якої наполегливо працює вся українська влада.
Нестача інвестицій, як внутрішніх так і зовнішніх, є однією з центральних проблем, від якої потерпає українська економіка. Однак, звертаючись головно до іноземних інвесторів, український уряд, на думку багатьох експертів, недостатньо задіює внутрішні резерви для залучення інвестицій.
У літературі виявлено численні фактори, які визначають об’єм внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Це й об’єм ринків, забезпеченість природними ресурсами, політичні ризики, якість політичних інститутів та… рівень корупції.
Одне з перших емпіричних досліджень корупції та інвестицій було здійснене П. Мауро в 1995 р. На масиві 67 країн він показав, що корупція скорочує співвідношення об’єму інвестицій до ВНП й таким чином сповільнює економічне зростання. П. Мауро, зокрема стверджував, що якби рівень корупції, приміром у Бангладеш зменшився б хоча б до рівня Уругваю, інвестиції б там зросли майже на 5 % обсягу ВНП! А зростання рівня корупції в Сінгапурі до масштабів Мексики було б рівнозначним збільшенню податкових ставок на 20 %.
Практично всі наукові дослідження єдині в одному – корупція одна з основних причин, що гальмує економічний розвиток та зростання держави.
При цьому на інвестиції впливає не лише рівень корупції, але й її характер. Так, більш прогнозовані корупційні режими виявляються менш шкідливими, з точки зору ефективності інвестування, аніж менш прогнозовані хоча й менш корумповані режими. Проте, як зазначають дослідники, немає нічого гіршого для інвесторів аніж безвідповідальна влада, орієнтована на волюнтаристські, непрогнозовані рішення.
П. Меон и К. Секкат дослідили залежність між впливом корупції на ріст інвестицій та загальною якістю державного врядування. Їх аналіз показує, що негативний вплив корупції зростає при погіршенні якості управління. Тому існують серйозні відмінності в рівні негативного впливу корупції на інвестиції та економічний ріст – найбільш суттєвий вплив помічений в африканських країнах, найменший в країнах Азії. Корупція не здійснює серйозного впливу на стабільні демократії з передбачуваними інституційними правилами і високою якістю управління.
Відповідальні політики – рушійна сила боротьби з корупцією
Міжнаціональні кореляції чітко показують, що потоки інвестицій, за які так активно бореться нинішня влада, об’єктивно йдуть активніше у ті економіки, які демонструють не кращі програми та проекти, а реальні умови для існування та функціонування бізнесу. Правило просте: кращі умови – більше інвестицій! Справедливість цього правила підтверджена науковими дослідженнями проведеними американськими дослідниками Дж. Монгеєм та Д. Філіпеску на прикладі 172 країн.
Аксіоматичним є й положення про те, що корупція є однією з визначальних характеристик, яка заважає нормальному функціонуванню бізнесу! Таким чином, без боротьби з корупцією про успішний економічний розвиток годі й думати! Саме на цей незадіяний внутрішній резерв економічного зростання України все частіше вказують наші західні партнери.
Численні дослідження проблеми корупції встановили залежність її рівня від багатьох чинників: рівня демократії, структури економіки, добробуту населення, рівня соціальної нерівності, культурних характеристик. Очевидно, що для боротьби з корупцією потрібно боротися з усіма факторами, що її зумовлюють. Реальна ж проблема полягає на тім, що їх неможливо радикально змінити у короткостроковій перспективі. Саме тому більшість досліджень пов’язаних з корупцією не в стані запропонувати конкретні рекомендації.
Однак сміливо можна стверджувати, що в нинішніх українських умовах сформувались унікальні можливості для успішної боротьби з корупцією саме в короткотерміновій перспективі. Таким умовами став загальнонаціональний запит на ефективну боротьбу з корупцією і можливість модифікації стратегічної мотивації політиків, зміни існуючих раніше “правил гри”.
Щоб боротьба з корупцією стала для політиків пріоритетною та вигідною необхідно змінити мотивацію діяльності політиків, створити серйозні механізми політичної відповідальності.
В демократіях існує кілька пов’язаних між собою механізмів реалізації контролю громадян над політиками. В основі цих механізмів – підзвітність політиків під час виборів.
Згідно з емпіричними дослідженнями американські виборці карають під час виборів тих політиків, які були помічені в корупції. Такі політики втрачають від 6 до 9 % популярності. Після виборів політики, що перемогли формують управлінські структури, зорієнтовані на правильні правила гри. Політики стають контролерами над діяльністю державного апарату.
Серед не електоральних механізмів зазвичай називають вільні ЗМІ, незалежну судову владу та розвинене громадянське суспільство.
Чи можна розірвати замкнене коло корупції?
Корупція веде до ще більшого росту корупції. Чи можливо розірвати цю залежність? В суспільстві побудованому на корупції громадянам практично неможливо відмовитися від хабарів та “відкатів”, а для конкретних хабарників ризик покарання за це – мінімальний. Боротися з масовою корупцією особливо складно.
На теоретичну можливість існування в одному й тому ж суспільстві й при подібних умовах ряду рівноважних станів з різним рівнем корупції вказують численні дослідження економістів та політологів.
О. Кадо був одним з перших дослідників, який у 1987 р. на основі т.зв. “теорії ігр” довів можливість існування кількох стійких рівнів корупції. Дж. К. Андвіг та К. Моен доводять, що множинні рівні корупції за однакових параметрів економіки виникають тому, що очікуване бюрократом покарання за корупцію є функцією від кількості інших корумпованих бюрократів.
Проведені дослідження даного феномену показали, що корупція демонструє “зростаючу віддачу”: чим більша кількість суб’єктів задіяна в корупційній діяльності – тим відносно вигіднішою вона стає. В результаті корупція приводить до того, що все більша кількість економічних суб’єктів задіюються у корупційні схеми.
Доведено також, що корупція діє надзвичайно негативно на інноваційну діяльність й менш негативно на традиційне, насамперед ресурсодобувне виробництво.
Дослідження К. Блекберна, Н. Бозе і М. Хака пояснили не лише чому в бідних країнах вища корупція, ніж в багатих, але й чому найбільші відмінності в рівнях корупції спостерігаються в країнах з середнім рівнем доходів. Їх модель демонструє, що економіка в таких країнах може виявитися в одному з трьох режимів розвитку: 1) режимі низького рівня розвитку з високим рівнем корупції, 2) режимі високого рівня розвитку з низькою корупцією, 3) перехідному режимі з можливістю існування рівноважних станів з різними рівнями корупції.
Українська держава зараз перебуває в третьому режимі. Попри те саме зараз Україна має унікальну можливість перейти від неефективного режиму з високим рівнем корупції до режиму рівноваги з низьким рівнем корупції. Для цього влада повинна надіслати світу та своїм громадянам потужне повідомлення про те, що вона вмотивована боротися з корупцією. Однак, як підкреслював один з провідних дослідників корупції Р. Клітгарт, переконати економічних суб’єктів у тому, що “правила гри” будуть змінені надзвичайно складно якщо соціальні інститути вже уражені корупцією. Люди просто не вірять словам.
З іншої ж cторони політичні реформи можуть відіграти роль потужного “сигналу”, який політики надсилають інвесторам: ми дійсно будемо дотримуватися принципів верховенства права та боротьби з корупцією, ми готові відмовитися від необмеженої влади для того аби отримати довгострокові переваги від залучення інвестицій.
При цьому всім зрозуміло, що показники рівня корупції не зміняться одразу в кращу сторону. Однак принципово важливо аби влада продемонструвала конкретними своїми діями, що вона налаштована не на словах, а на ділі створювати кращі умови для бізнесу й оберігати його від свавілля корупції, а це означає, що автоматично сюди підуть такі очікувані інвестиції!
Юрій Шведа, політолог.
Фото: dpsu.gov.ua
