Notice: Undefined index: volyn in /home/galinfo/web/galinfo.com.ua/public_html/lib/custom/mo_news_func.php on line 97
Новини Світу: День в історії – 20-тисячна маніфестація українців у Петрограді
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Волинь

День в історії – 20-тисячна маніфестація українців у Петрограді

12 березня 1917 року у Петрограді відбулася 20-тисячна маніфестація з приводу роковин смерті Т. Г. Шевченка. Учасники її несли портрети поета, транспаранти з гаслом ""Хай живе вільна Україна у вільній Росії!", десятки національних синьо-жовтих прапорів

Поряд із студентами, інтелігенцією і робітниками в поході взяли участь солдати. Очолював його загін кубанських козаків колишнього царського конвою у мальовничих червоних жупанах з січовим прапором і запорізькими бунчуками. У лавах українців йшли зі своїми прапорами представники інших поневолених народів — фінии, поляки, естонці, литовці та ін.

Ця перша після повалення самодержавства демонстрація сили й глибини національного руху стала справжнім явищем у політичному житті колишньої імперії. Газети різних напрямків схвально відгукнулися на неї. "Речь" (центральний орган кадетської партії) у передовій статті з приводу маніфестації нагадувала: "Немає жодного національного руху в Росії, у відношенні до якого старий лад поводився б з таким цинізмом і байдужістю, як до українського руху. Від г 876 до 1905 року було заборонено, часом без будь-яких винятків, друкувати щось українською мовою. Від початку цієї війни українську пресу заборонено. До неї було застосовано заборону раніше, ніж до німецьке". Аж до самої революції українські школи не дозволяли, і навчання на українській (малоруській) мові вважалося злочинством. Бюрократичні неуки не соромилися в своїх неофіційних актах висміювати українську мову, яка має свою історію, свою літературу — один із найбільших духовних витворів найближчого нам по крові й походженню слов'янського племені, невідривно сполученого з нами історичними зв'язками".

Як бачимо, гармонію співчуття у такій довгій цитаті перебито дисонансом лише в останньому пів десятку слів. Справді дисонансом, бо близькість по крові й походженню не є достатньою підставою для "невідривності" народу, тобто довічного позбавлення його державних прав. Та цей дисонанс, як засвідчили наступні події, якраз і був підґрунтям політики всеросійських партій.

Через тиждень після петроградської маніфестації, 19 березня, Центральна Рада влаштувала урочистий похід у Києві. У ньому взяли участь близько 100 тис. чоловік, поміж них десятки тисяч солдатів-українців. Похід під 320 національними прапорами пройшов від Володимирського собору по Фундукліївській вулиці на Хрещатик. З балкону міської думи (розміщувалася на сучасному Майдані Незалежності) його вітали члени Київського комітету об'єднаних громадських організацій і начальник військового округу генерал Н. А. Ходорович. Потім по Трьохсвятительській вулиці маніфестанти вийшли на Софіївську площу до пам'ятника Б. Хмельницькому, де відбулося українське народне віче. Людська ріка заповнила не лише Софіївський і Михайлівський майдани, а й усі прилеглі вулиці та провулки. Під калатання дзвонів з-за стін святої Софії вийшло духовенство й відбулася панахида по мучениках, які поклали голови за волю України

politics.ellib.org.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ