26 грудня 1918 року у Києві Директорія на чолі з Володимиром Винниченком, яка в результаті повстання повалила владу гетьмана Павла Скоропадського, проголосила відновлення Української Народної Республіки та створення уряду на чолі з Володимиром Чехівським
Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського, у серпні 1918 року на базі координаційного центру лівих, центристських і правих партій було створено Український Національний Союз (УНС), який ставив за мету відновлення в Україні парламентської республіки. До складу УНС увійшли українські есери, соціал-демократи, соціалісти-федералісти та ряд дрібних громадсько-політичних організацій і до кінця року він мав філії в Одесі, Вінниці, Кременчуці, Кам'янці Подільському, Полтаві.
Революції в Австро-Угорщині та Німеччині підірвали стабільність уряду Скоропадського і під тиском Англії, Франції, США та Італії він був змушений 14 листопада оголосити про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією і формування нового уряду, в якому переважали політики проросійської орієнтації. У ніч проти 14 листопада УНС було сформовано Директорію, тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки, що складалася з п'яти представників трьох політичних партій – Української соціал-демократичної робітничої партії (Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Андрій Макаренко), Української партії соціалістів-революціонерів (Федір Швець) і Української партії соціалістів-самостійників (Панас Андрієвський), - яка закликала до збройного повстання проти Скоропадського.
Повстання почалося 16 листопада переходом січовими стрільцями у Фастові на бік Директорії, а через два дні відбулись перші зіткнення військ Директорії і Гетьманату. Наступ повстанців було зупинено німецькими військами за 20 км від Києва, однак поширення антигетьманських виступів по всій Україні і перехід на бік повсталих Запорізької та Сірожупанної дивізій, дало можливість корпусу Євгена Коновальця 14 грудня 1918 року зайняти Київ. Того ж дня Павло Скоропадський був змушений зректися влади і 19 грудня Директорія на чолі з Володимиром Винниченком урочисто в'їхала до столиці.
26 грудня 1918 року Директорія проголосила відновлення Української Народної Республіки та створення уряду на чолі з Володимиром Чехівським. За час його прем'єрства був проголошений універсал про об'єднання УНР і Західно-Української народної республіки (ЗУНР) в єдину державу, схвалено закони про державну мову, про автокефалію Української православної церкви і земельний закон, спрямований на експропріацію державних, церковних та великих приватних землеволодіннь для перерозподілу їх серед селян.
Як і Винниченко, Чехівський дотримувався лівих поглядів і виступав за компроміс з більшовиками, проте його уряд так і не провів жодної з обіцяних соціальних реформ. Успішний наступ Червоної армії та прагнення частини керівництва УНР домогтись підтримки країн Антанти для захисту країни привели до розколу в Директорії, відставки в лютому 1919 рокуВинниченка і Чехівського, численним змінам урядів і зосередження влади в руках військових. Часто діючи самостійно, отамани напівпартизанських загонів, з яких складались збройні сили УНР, розганяли робітничі та селянські з'їзди, профспілкові організації, чинили жорстокі розправи та грабіж населення.
Поступово втрачаючи задекларований колективний характер влади, 15 листопада 1919 року, коли більша територія України, включаючи Київ, була захоплена більшовиками, Директорія фактично розпалась – керування справами республіки перейшло до її голови та головного отамана Симона Петлюри, якому, незважаючи на підтримку Польщі, так і не вдалось врятувати УНР від поразки у війні з більшовиками.
Після падіння Директорії Володимир Чехівський залишився в Україні і був одним з будівничих Української автокефальної церкви. 29 липня 1929 року його заарештували у справі «Спілки визволення України», засудили до десятирічного ув'язнення і 3 листопада 1937 року розстріляли у Сандармосі за рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області. Симон Петлюра, який емігрував до Франції, був убитий в Парижі 25 травня 1926 року агентом більшовицьких спецслужб Самуїлом Шварцбардом, а Володимир Винниченко, що жив у Німеччині та Франції, помер в 1951 році у своєму маєтку поблизу Канн, де останні десятиліття займався живописом і літературною творчістю.
