15 лютого 1944 року народився Джохар Дудаєв — чеченський військовий, державний та політичний діяч, лідер чеченського визвольного руху у 1990-х роках, перший президент Чеченської Республіки Ічкерія. У минулому Джохар був генерал-майором авіації Радянської армії
Чеченський військовий, державний і політичний діяч , лідер чеченського самостійницького руху 1990-х рр., перший президент незалежної Чеченської Республіки Ічкерія, генерал-майор авіації, єдиний генерал Радянської Армії серед чеченців Джохар Мусаєвич Дудаєв народився 15 лютого 1944 року в селі Первомайське (чеченська назва Ялхорі) Галанчожського району Чечено-Інгуської АРСР (нині Ачхой-Мартанівського району Чеченської Республіки), будучи сьомою дитиною серед 9 братів та сестер. Восьмиденним немовлям його у вагоні для худоби разом з усією сім’єю було заслано в безлюдні казахські степи в ході насильницької депортації чеченського, інгуського, балкарського, калмицького, кримськотатарського та інших малих народів за наказом Сталіна, проведеної у день свята Збройних Сил СРСР 23 лютого 1944 р. Там у Павлодарській області Казахської РСР серед багатьох тисяч вигнаних чеченців та інгушів прожив він з родиною 13 років.
У 1957 році внаслідок репатріації чеченців та інгушів його сім'я змогла повернутись на рідну землю і оселилася в Грозному. Сам Джохар побачив уперше свою омріяну батьківщину вже підлітком і, як він скаже згодом, ця довгоочікувана зустріч стала поворотним пунктом у його житті. У 1959 році Дудаєв закінчив середню школу № 45, вивчився на електрика і почав працювати в будівельно-монтажному управлінні № 5, одночасно навчаючись у 10-му класі вечірньої школи № 55. Отримавши атестат, у 1960 році Джохар вступив на фізико-математичний факультет Північно-Осетинського педагогічного інституту, що у нинішньому Владикавказі. Далі, прослухавши річний курс лекцій з профільної підготовки, він у 1962 році вступив до Тамбовського вищого військового авіаційного училища льотчиків, де 1966 року одержав диплом за спеціальністю «льотчик-інженер». Там він був відмінником, тому диплом йому вручав сам Іван Кожедуб, уславлений ас радянської винищувальної авіації, українець за походженням. А наступного року Джохар Дудаєв оженився з дочкою офіцера Алевтиною Куликовою, у подальшому відомою як Алла Дудаєва. Дружина подарувала йому двох синів Авлура і Дегі та доньку Дану. Вважалося, що старший син Авлур загинув протягом першого місяця Першої чеченської війни, розпочатої Росією 1-го грудня 1994 р., та є твердження, що його пораненого вивезли за кордон, а пізніше він одержав литовське громадянство і продовжує мешкати в Литві. Алла Дудаєва, художниця, поетеса і телеведуча, відома своєю виданою після загибелі чоловіка книгою спогадів «Джохар Дудаєв. Мільйон перший», де розповідається про життєвий шлях першого президента Чечні, розкриваються особливості чеченського народу, його прагнення до незалежності.
Коли в 1971 році Дудаєв захотів продовжити навчання в авіаційній академії, то наштовхнувся на відмову, оскільки чеченець у СРСР не мав права стати старшим командиром. Тоді він поїхав у Москву і зажадав, щоб його прийняв міністр оборони. Прочекавши тиждень, Дудаєв, урешті, був прийнятий генералом Язовим, і, коли той подивився його документи, то відразу ж дав згоду.
У 1974 р. Дудаєв закінчив командний факультет Військово-повітряної академії ім. Ю. А. Гагаріна. За 8 років перед цим він розпочав свою нелегку кар’єру у дальній авіації СРСР.
Загалом же у радянських Військово-повітряних силах Дудаєв перебував із 1962 року, проходячи службу у різноманітних або й протилежних точках безкрайого Радянського Союзу як на командних, так і на адміністративних посадах. З 1966 року служив у 52-му інструкторському важкому бомбардувальному полку (аеродром Шайковка Калузької області), починаючи з помічника командира повітряного корабля. З 1970 року проходив службу в 1225-му важкому бомбардувальному авіаполку, що розташовувався у Забайкаллі, у гарнізоні Біла на північний захід від Іркутська, де в наступні роки стрімко підіймався щаблями військової кар’єри, послідовно обіймаючи посади заступника командира авіаполку (1976-1978), начальника штабу (1978-1979), командира загону (1979 -1980), командира цього полку (1980-1982). У 1982 р. у тому самому гарнізоні під Іркутськом його призначено начальником штабу 31-ї важкої бомбардувальної дивізії 30-ї повітряної армії , а у 1985 році, як уже згадувалось, переведено на аналогічну посаду у Полтавську дивізію важких бомбардувальників.
У 1987 році Джохара Мусаєвича підвищили у званні до генерала і призначили командувати стратегічною 326-ю Тернопільською важкою бомбардувальною дивізією 46-ї повітряної армії стратегічного призначення, дислокованою у м. Тарту Естонської РСР, де він одночасно обіймав посаду начальника військового гарнізону міста. Ввірена йому частина являла собою авіабазу радянських стратегічних бомбардувальників ТУ-22, завданням яких у разі можливої збройної сутички з Заходом було скидання ядерних бомб на європейські столиці. Саме звідти проводилися і килимові бомбардування цілей у Афганістані. Розробкою плану дій радянської стратегічної авіації у цій країні займався у 1986 році саме Дудаєв.
У Тарту Дудаєв вивчив естонську мову і поставився з розумінням до естонського націоналізму, знехтувавши наказ заблокувати естонське телебачення та парламент. Замість того він надіслав туди польову кухню. Велика кімната у будинку, де нині розмістився готель «Барклай», служила у ті буремні часи «естонської співучої революцію» штабом Дудаєва, а ставши готельним номером, тепер іменується «Дудаєвським люксом». До речі, саме на стіні цього тартуського готелю 20 липня 1997 року було встановлено першу меморіальну дошку пам'яті Джохара Дудаєва. Hапис на ній говорить: "У цьому будинку працював у 1987-1991 роках перший президент Чеченської Республіки Ічкерія генерал Джохар Дудаєв".
У 1989 році він дослужився до звання генерал-майора авіації. Він був єдиним чеченцем у армії СРСР, який дійшов у військовій ієрархії так далеко, що одержав генеральське звання. Однак він зміг стати генералом лише тоді, як було скасовано таємний указ, що забороняв чеченцям присвоювати звання вище полковника.
У 1990 році його дивізію важких бомбардувальників було виведено з Естонії у зв’язку з прагненням останньої до повної державної незалежності, а сам Дудаєв звільнився з лав радянських збройних сил у запас. Як неодноразово наголошував сам генерал, зробив він це під впливом національно–визвольних рухів у тодішніх прибалтійських республіках та на прохання представників свого народу. У травні 1990 р. він повернувся у Грозний, щоб присвятити себе місцевій політиці.
23 листопада 1990 на запрошення ідеологів Загальнонаціонального конгресу чеченського народу (ЗКЧН) Зелімхана Яндарбієва і Мовладі Удугова Дудаєв прибув до Грозного на I Чеченський національний з'їзд (ЧНС). 25 листопада з'їзд обрав власний керівний орган - виконавчий комітет, до складу якого серед інших було введено відставного генерал-майора Джохара Дудаєва. 27 листопада члени виконкому одноголосно ухвалюють декларацію про утворення Чеченської Республіки Нохчі-Чо.
У травні 1991 року звільнений у запас генерал приймає пропозицію повернутися до Чечні. 27 жовтня 1991 р. його обирають президентом Чеченської Республіки.
1 листопада 1991 р. своїм першим декретом Дудаєв проголосив незалежність Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) від Російської Федерації. 7 листопада 1991 р. президент Росії Борис Єльцин видав указ про введення в Чечено-Інгушетії надзвичайного стану. У відповідь на це Дудаєв ввів на підвладній йому території військовий стан. Верховна Рада Росії, де більшість місць було у противників Єльцина, не затвердила президентський указ, фактично підтримавши проголошення самостійності республіки.
3 березня 1992 Дудаєв заявив, що Чечня сяде за стіл переговорів з російським керівництвом тільки в тому випадку, якщо Москва визнає її незалежність.
12 березня 1992 парламент ЧРІ прийняв конституцію республіки, оголосивши її незалежною світською державою. Чеченська влада, майже не зустрічаючи організованого опору, захопила озброєння російських військових частин, дислокованих на території Чечні. 7 квітня 1993 р. Дудаєв розпустив уряд ЧРІ, парламент, конституційний суд і Грозненські міські збори, запровадивши на всій території Чечні пряме президентське правління і комендантську годину. З самого початку першої чеченської війни за Дудаєвим йшла полювання російських спецслужб. Три спроби замаху закінчилися невдачею.
21 квітня 1996 року російські спецслужби запеленгували сигнал від супутникового телефону Дудаєва в районі села Гехі-Чу, що за 30 км від Грозного. У повітря було піднято 2 штурмовики Су-25 з самонавідними ракетами. Дудаєв загинув від удару ракети прямо під час розмови по телефону з російським депутатом Костянтином Боровим.
Повідомлення про те, що Дудаєв може бути живий, з'явилися відразу після його загибелі. У червні 1996 року зять президента Ічкерії Салман Радуєв, також оголошений раніше "убитим", зібрав прес-конференцію в Грозному і на Корані присягнувся, що Дудаєв залишився в живих після замаху і що 5 липня, через три місяці після "ліквідації" Джохара, зустрічався з ним в одній з європейських країн. Він повідомив, що пораненого генерала вивезли з місця події на машині представники місії ОБСЄ у вказане ним безпечне місце, що на даний момент лідер сепаратистів ховається за кордоном і "обов'язково повернеться, коли буде потрібно". Заяви Радуєва мали гучний резонанс у пресі, проте в призначену "годину X" Джохар так і не з'явився на публіці.
