Слухай онлайн
Історія

День в історії - народився Сергій Параджанов

9 січня 1924 року народився український і вірменський кінорежисер Сергій Параджанов

Справжнє прізвище і ім`я - Параджанян Саркис. Родився 9 січня 1924 року в Тбілісі. Закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (1951, майстерня І.Савченко).

Кар’єра. У 1949-1960 - режисер Київської кіностудії імені О.Довженка, в 1960-1980 - к/ст «Арменфільм» і «Грузія-фільм». Був асистентом режисера у фільмах: «Третій удар», «Тарас Шевченко», «Максимка». Зняв ряд документальних і науково-популярних фільмів: «Наталія Ужвій» (1957), «Думання» (1957), «Золоті руки» (1957), «Акоп Овнатанян», «Ніко Піросманішвілі». Автор і співавтор сценаріїв, художник ряду спектаклів і фільмів.

Шедеври режисури. У 1964 з`явився його перший шедевр «Тіні забутих предків» (по однойменній повісті М. Коцюбинського). Отримав премію за кращу режисуру і приз на кінофестивалі в Мар-Дель-Плато, Аргентина, 1965; Кубок I Фестивалю Фестивалів в Римі, Італія, 1965 і ін. нагороди), фільм приніс режисерові всесвітню славу. Режисер-вірменин створив кінематографічний пам`ятник гуцульській культурі. Вражаюче проникнення в західноукраїнську етнографію тут поєднується з самобутньою поетикою Параджанова. У картині домінує образотворчий початок, причому особливе місце займає новаторська робота з кольором, проте і мелодика гуцульської мови стає сильним виразним засобом. Для більшості епізодів характерний стрімкий внутрішньокадровий рух. Це найекспресивніший фільм Параджанова. Історія про любов, смерть і вірність виконана могутньою язичницькою вітальністю.

Режисер всесвітньо прославився, проте, залишався у невимушено простим. Його робота над фільмом «Київські фрески» була перервана. Автор сценаріїв ряду фільмів: «Інтермеццо», «Київські фрески», «Етюди про Врубеля», «Лебедине озеро. Зона».

 У 1967 Параджанова запрошують на Єреванську кіностудію, де він працює над фільмом «Колір граната» («Саят-нова») - картина про великого вірменського поета, мова в якій йде швидше про життя духу, ніж про зовнішні події біографії. Тут кіномова Параджанова значно оновлюється. «Колір граната», подібно до поезії, висловлюється метафорами. Кадри знаходять майже повну статику, від чого щонайменший рух усередині них сприймається як подієвий вибух. Предмети, що представляють справжню історико-етнографічну цінність, працюють нарівні з акторами. Мова кольору знаходить ще більше значення, хоча колірна гамма стає лаконічнішою. Кожен кадр містить максимум смислової інформації, і прочитування цього насиченого змісту вимагає від глядача чималої культури.

У 1974-1977 Параджанов знаходився в ув`язненні, куди ця «незручна», конфліктна людина була відправлена по уміло складеному звинуваченню. З проханням про звільнення режисера звернувся до Л. І. Брежнєва Луї Арагон, тільки після цього вдалося витягнути Параджанова із зони. Після повернення Параджанов працював на кіностудії «Грузія-фільм», де спільно з Д. Абашидзе поставив «Легенду про Сурамську фортецю» (1984). В основі картини - грузинський переказ про хлопця, що замурував себе в стіни фортеці. Мова нового шедевра Параджанова, розвиваючи знайдене в «Кольорі граната», стала ще витонченішою.

У 1986 Параджанов знімає документальний фільм «Арабески на тему Піросмані». У «Ашик-Керибі» (1988, по казці М. Ю. Лермонтова) Параджанов підтвердив репутацію унікального майстра, але фільм, в основному, повторював вже пройдене режисером. Після цього Параджанов займався художнім коллажем, в мистецтві якого не знав рівних.

Пішов з життя в Єревані, 20-го липня 1990 року, на початку роботи над автобіографічною картиною «Сповідь». Похований в Єреванському пантеоні.

Як ми раніше повідомляли у Києві з'явилась вулиця Параджанова
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...