19 вересня 1736 року у Новгороді на 56-у році життя помер український церковний і громадський діяч, письменник і вчений Феофан Прокопович (Єлеазар)
Випускник Києво-Могилянської академії, Прокопович навчався у Володимир-Волинському уніатському колегіумі і Римській католицькій академії св. Афанасія. В 1704 році, зрікшись католицької віри, котру прийняв у 1698 році, Прокопович постригся у православні ченці, прийнявши ім'я Феофан, і почав викладацьку роботу в Києво-Могилянському колегіумі. В 1705 році він написав трагікомедію "Володимир", присвятивши її гетьману Івану Мазепі, в 1707 – став префектом, а згодом і ректором Києво-Могилянської академії.
У 1716 році Прокопович за наполяганням російського царя Петра I переїхав до Петербурга і став наближеним до царського двору. З 1718 року він єпископ посковський і нарвський, з 1721-го – віце-президент святійшого синоду, головою якого був ще один українець Стефан Яворський. В цей час на замовлення царя Прокопович пише книги "Апостольська географія", "Коротка книга для навчання отроків", "Духовний регламент". Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.
1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану "учену дружину" діячів культури.
Потрапивши в атмосферу частих переворотів, інтриг і доносів серед російської вищої світської та церковної верхівки, Феофан Прокопович прикладом власного життя нерідко заперечував ним-таки обгрунтовані істини про високе покликання людини, яка, як вінець творіння природи, має жити порядно й чесно. Останні роки свого життя він практично залишив діяльність вченого і займався в основному боротьбою зі своїми супротивниками й догоджанням черговому монархові, аби не втратити свого високого становища в державі.
