Слухай онлайн
Історія

День в історії – рух «Солідарність» в Польщі

Подія, яка змінила цілу країну, поставила її на шлях реформ. Історія зародження демократичних перетворень в соціалістичній Польщі

Після Другої світової війни в Польщі було встановлено комуністичний режим, внаслідок сталінського експерименту в Східній Європі. Затяжна суспільна криза в Польщі  наростала з середини 70-их років ХХ століття, а в 80-их перейшла в хронічну фазу. В дійсності коріння «нової Польщі» почало проростати в кризах 1956, 1970  і 1980 років. Кожна із них, хоча і в різній степені,  підвищувала не тільки рівень зрілості громадянського суспільства в самій країні, але і рівень незалежності національного керівництва від Москви. З другої половини 70-их років у Польщі почала формуватись єдина демократична опозиція, як сукупність людей з нонконформістськими поглядами, які відкрито протиставлялись правлячому режиму.

Для кожного поляка церква відігравала особливе значення у житті, тому католицька церква мала потужні позиції в польському суспільстві. Під час кризових часів, католицька церква займала більш поміркованішу позицію по відношенню до Польської об’єднаної робітничої партії. Проте з жовтня 1977 року антикомуністичну пропаганду в костьолах проводило товариство «Літаючий університет», кардинал Король Войтила виділив для нього 5 костьолів, де опозиціонери читали  лекції з актуальних проблем політики, економіки, культури, історії та літературию. Після того, як у 1978 році Іоан Павло ІІ стає папою римським, церква починає всіляко підтримувати опозиційні демократичні рухи.

Страйк у Гданську, літо 1980 року

Після 1976 року у Польщі починають з’являтись опозиційні організації, однією з перших, 25 червня 1976 року був створений Комітет оборони робітників (КОР) за ініціативи Коруня та Мацеревича, в подальшому перейменований в Комітет громадського самозахисту (КГС). На меті у комітету була боротьба з політичними репресіями і будь-якими видами громадянської дискримінації. Згодом ще виникло декілька опозиційних організацій, таких як «Рух на захист прав людини й громадянина» (1977),  «конфедерації незалежної Польщі» (1978), у Гданську створили «Рух молодої Польщі», групи якої  виникають досить  швидко в Лодзі, Кракові, Любліні, Щецині, Торуні, Познані, Варшаві. Активну боротьбу за повну незалежність Польщі проводила «Конфедерація незалежної Польщі» (КНП), провідними діячами якої були Монульський, Шереметьєв.  КНП вдалось встановити зв’язки з діаспорою Великобританії та США, які допомагали їм фінансово. У травні 1978 року було створено  у Кракові «Студентський комітет солідарності» (СКС), регіональні осередки якого діяли в інших містах.

Події літа 1980 року в Польщі, поклали початок кінця соціалізму в країні. Чергова спроба влади у липні 1980 р. підняти ціни на продовольчі продукти спричинила нову хвилю робітничих страйків. Одними з перших  розпочали страйк робітники заводів і фабрик Любліна, у тому числі всі хлібні та м’ясопереробні підприємства, що призвело в свою чергу до майже повної зупинки міста. Владі нічого не залишалось як підвищити зарплату страйкуючим робітникам. Окрилені успіхом робітників Любліна, страйки спалахнули і в інших містах – Варшава, Вроцлав, Холм, Познань та інших. Особливого розмаху набув виступ виступ робітників на корабельні ім.. Леніна у Гданську, який поклав початок блискучій політичній кар’єрі  Леха Валенси. 9 серпня адміністрація звільнила з роботи Анну Валєнтовіч, одну з найпопулярніших серед робітників активістів Вільних профспілок. З листівок, які підготували 3 членів Вільних профспілок, випливало що вона стала невигідною людиною, оскільки своїм прикладом впливала на інши і могла організувати своїх колег.  Був заклик стати на захист кранівниці Анни Валєнтовіч, адже, якщо цього не зробити, то в подібній ситуації може опинитись кожен. Саме 14 серпня робітники підняли страйк, початкові вимоги були доповнені будівництвом пам’ятника жертвам грудня 1976 року та підняття заробітної плати вдвічі. Страйк охопив усе узбережжя Польщі, в ніч з 16 на 17 серпня у Гданську було створено  Заводський страйковий комітет, до складу якого увійшло 460 підприємств, а 18 серпня уряду було передано 21 вимогу страйкарів. Першим пунктом вимоги було  визнання владою незалежних від партії та роботодавців профспілок, згідно з ратифікованою Польською Народною Республікою конвенції №87 Міжнародною організацією праці. Страйковий рух був настільки потужним у всій країні,. Що владі нічого не залишалось, як розпочати із страйкарями перемовини, а 31 серпня підписано угоду. Вперше в історії існування комуністичного режиму справа дійшла до створення відкритої опозиції і заключення компромісу з державою.

Лех Валенса разом зі страйкарями на корабельні ім. Леніна у Гданську

Внаслідок масового страйкового руху 17 вересня 1980 року Гданську частина кваліфікованих робітників  і частина інтелігенції створили незалежну самоврядну профспілку «Солідарність», яка згодом перетвориться в опозиційний суспільно-політичний рух. 22 вересня 1980 року було прийнято Статут Незалежної Самоврядної Професійної Спілки «Солідарність», який містив 44 статті.

Закономірним результатом діяльності опозиційних та громадських рухів стали події літа 1980 року і створення профспілки «Солідарність». Для Польщі такі зміни означали початок формування громадянського суспільства, яке готове відстоювати свої права. Саме тоді почали формуватись якісно нові сили, які впродовж подальших 10 років зуміли повалити комуністичний режим. Багато хто з учасників страйкового руху  в подальшому зробив стрімку політичну кар’єру, наприклад перший посткомуністичний президент Польщі – Лех Валенса а також його однодумці. Проте, 17 вересня 1980 року поклало початок тернистої боротьби для учасників «Солідарності» та їх прихильників.

ВАЖЛИВО

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...