Слухай онлайн
Історія

Десять міфів про Українську революцію

Інститут національної пам'яті зібрав спростування десятьох історичних міфів про події Української революції 1917-1921 років, що опублікувала ВВС. Україна

Міф 1. "Жовтнева соціалістична революція" - основоположна подія російської, радянської та світової історії.

Спростування. Захопленню влади у жовтні-листопаді 1917 року більшовики не надавали особливого історичного значення.

Картина: Ленін виступає у Смольному в жовтні 1917 року

Володимир Ленін називав його збройним переворотом, одним із епізодів майбутньої "світової революції". Для сучасників воно було подібним до невдалого Корніловського заколоту вересня 1917-го. Ніякого "переростання" із "буржуазної" до "соціалістичної" фази загального революційного процесу вони не бачили.

Лише за десять років після цього події отримали назву "Велика Жовтнева соціалістична революція".

Міф 2. Українська Народна Республіка виникла через відокремлення від радянської Росії.

Демонстрація на розі вулиці Хрещатик і Бібіковського бульвару в Києві. Березень 1917 р.

Спростування. УНР була проголошена через два тижні після повалення більшовиками Тимчасового уряду в Петрограді.

У ІІІ Універсалі Української Центральної Ради йшлося, що УНР не відділяється від "Російської республіки". Однак ця теза не стосувалася радянської Росії, якої на той момент ще не існувало.

Українська Центральна Рада ніколи не визнавала ленінську Раду Народних Комісарів (далі - РНК) як законний уряд для всіх територій колишньої Російської імперії.

Про ситуацію в Росії у ІІІ Універсалі зазначалося: "Центрального правительства нема, і по державі шириться безвластя, безлад і руїна".

На момент проголошення УНР Рада Народних Комісарів була лише одним із урядів на території колишньої імперії, не мала пріоритету над іншими. Фактичний контроль РНК не поширювався на більшість територій УНР.

Аж до проголошення незалежності 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада вважала УНР частиною тільки тієї Росії, яку ще належало відновити за результатами Українських і Всеросійських Установчих зборів.

Міф 3. Територія УНР не охоплювала Східної України. Там існувала окрема Донецько-Криворізька республіка. Цю територію більшовики приєднали до України пізніше.

Зустріч Симона Петлюри на залізничному вокзалі у Фастові після того, як з міста витіснили більшовиків. 29 серпня 1919 р.

Спростування. Межі УНР уперше встановили ІІІ Універсалом Української Центральної Ради: "до території належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь… що до прилечення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народу".

Таким чином, сучасні східні області України входили до тогочасних Харківської і Катеринославської губерній, окрім південної і східної частини Луганщини, яка була у складі області Війська Донського.

Територіальні вимоги, висловлені в Універсалі, базувалися на етнографічних і статистичних даних розселення українського народу в Російській імперії. Ленінське керівництво Росії визнавало такі межі України, але прагнуло повалити Центральну Раду і привести до влади власний уряд.

Карта Української Народної Республіки 1918 року

Народний Секретаріат - альтернативний уряд України, створений 30 грудня більшовиками в Харкові, - висував претензії на всю територію УНР.

Донецько-Криворізьку республіку більшовики проголосили пізніше - 12 лютого 1918 року. Її керівники претендували на південні та східні регіони УНР. Це відбулося у час, коли українські та союзні австро-німецькі війська наступали, витісняючи більшовиків.

Мета проголошення республіки полягала в тому, аби під приводом належності східних земель "іншій республіці" стримати наступ. 3 березня 1918 року радянська Росія підписала Берестейський договір із Німеччиною та її союзниками. Однією з його умов було виведення радянських військ з України та досягнення миру з УНР.

Навесні 1918 року більшовики визнали, що Донецький басейн входить до складу України.

Після того про Донецько-Криворізьку республіку не згадували. Фактично її уряд ніколи не контролював заявленої території, не був визнаний жодною державою, навіть радянською Росією.

Міф 4. Народний Секретаріат - єдиний законний представник українського народу.

Червоноармійці у Харкові, 1919 рік

Спростування. 30 грудня 1917 року на Всеукраїнському з'їзді рад у Харкові створили більшовицький уряд України. Його назвали Народним Секретаріатом - на противагу Генеральному Секретаріату УНР.

Наявність українського радянського уряду дала змогу більшовикам списувати агресію на внутрішній конфлікт між харківським Народним Секретаріатом і київським Генеральним Секретаріатом, тобто трактувати як "громадянську війну" в Україні.

Народний Секретаріат виконував переважно репрезентативні функції, більшовицьке керівництво намагалося створити видимість незалежності радянського уряду в Україні. Невдовзі Народний Секретаріат оголосив про повалення УЦР і в односторонньому порядку запровадив в Україні декрети РНК Росії.

У березні 1918 року на Другому Всеукраїнському з'їзді рад Україну проголошено незалежною від Росії радянською республікою, а Народний Секретаріат - реорганізовано: до його складу залучили більше українців, головою став Микола Скрипник.

Більшовицькі військові загони, які не підпорядковувалися Народному Секретаріатові, але виступали від його імені, мали легітимізувати агресію більшовицької Росії проти УНР.

Міф 5. УНР вигадали у німецькому Генштабі, щоб розколоти Росію.

Німецька карта Української Народної Республіки. 1918 р.

Спростування. На початок Лютневої революції 1917 року ще тривала Перша світова війна. Німеччина, яка перебувала в коаліції Центральних держав, була зацікавлена в тому, щоб ослабити країни Антанти та вивести Росію з війни. Берлін таємно фінансував у ворожих країнах організації та пресу, які виступали з пропагандою миру.

Тимчасовий уряд Росії, сформований у Петрограді в березні 1917 року, заявив про вірність союзницьким зобов'язанням і намір вести війну "до переможного кінця".

Однак Німеччина, щоб ліквідувати Східний фронт, намагалася підшукати в Росії сили, згодні на сепаратний мир. Ними стали російські більшовики на чолі з Володимиром Леніним.

На відміну від більшовиків, Українська Центральна Рада протягом 1917 року підтримувала військові цілі Антанти. В інтерв'ю для французької преси представник УЦР Іван Маєвський заявляв: "Для нас не може бути й мови про сепаратний мир. Ми хочемо повернути землі, окуповані німцями. Ми маємо ще визволити Галичину, Буковину і частину України".

Тільки критична ситуація під час війни УНР з більшовиками змусила український уряд відмовитися від орієнтації на Антанту і шукати підтримки з боку Німеччини та її союзників.

Міф 6. 300 беззбройних юнаків - українських спартанців кинули проти більшовиків.

Учасники театралізованої батально-історичної вистави "Бій під Крутами" біля меморіалу героям Крут на Чернігівщині. 2 лютого 2008 р.

Спростування. З українського боку участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових Стрільців (разом понад 500 вояків і 20 старшин). На озброєнні вони мали гвинтівки, 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд - звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі.

Головною силою на полі бою були вихованці військових шкіл під командою досвідчених старшин.

Втрати загиблими становили до 41 особи, у тому числі 27 вояків Студентської чоти, які потрапили в полон і були вбиті.

19 березня 1918 року виявлені тіла загиблих урочисто поховали на Аскольдовій могилі.

Участь у траурному мітингу взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції. Один із промовців, викладач гімназії, порівняв героїзм студентів під Крутами із мужністю 300 спартанців під Фермопілами.

Міф 7. Петлюрівщина - дрібнобуржуазний шовіністичний рух.

Військовий парад на Софійській площі в Києві з нагоди вступу Директорії. 19 грудня 1918 р.

Спростування. Радянська пропаганда подавала "політичний бандитизм" як найбільш руйнівну силу, що заважала подоланню наслідків Першої світової і "громадянської" воєн, виходу країни із розрухи і переходу до мирного будівництва.

Однак "петлюрівщина" - це селянський повстанський рух 1918-1923 років під гаслами відновлення незалежності УНР. Назва походить від імені Голови Директорії та Головного отамана військ УНР Симона Петлюри.

Окремі дослідники виводять його історію від весни 1917 року, коли на Звенигородщині формувалися перші загони Вільного козацтва - місцевої самооборони для захисту українських сіл від більшовиків-дезертирів. Серед командирів тих загонів - Ілько Струк, Ананій Волинець, Овсій Гончар-Бурлака, Іван Полтавець-Остряниця, Яків Водяний.

Нового вагомого поштовху повстанському рухові надало "антигетьманське" повстання, розгортання більшовиками другого наступу на Україну, репресивно-каральні заходи та політика "воєнного комунізму".

Складання присяги Січовими стрільцями після початкового вишколу. Староконстянтинів. Осінь 1919 р.

З квітня 1919 року збройні селянські виступи набирають системності й масовості.

За офіційними даними, у кінці 1920-го - на початку 1921-го тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тисяч осіб. Узимку 1921 року партизансько-повстанський штаб у Тарнові на чолі з повстанським отаманом, генерал-хорунжим Армії УНР Юрієм Тютюнником готував всеукраїнське антибільшовицьке повстання.

Після поразки Другого Зимового походу Армії УНР (жовтень-листопад 1921-го) повстанський рух в Україні пішов на спад і остаточно згас у 1923 році. Однак окремі загони, наприклад, під проводом отаманів Якова Гальчевського, Івана Трейка, братів Андрія та Степана Блажевських, трималися до кінця 1920-х років.

Міф 8. Україна ніколи не була об'єднаною. Вперше її землі зібрав Сталін у 1939 році, приєднавши до УРСР західноукраїнську територію.

Уряд ЗУНР під час перебування у Кам'янці-Подільському. Осінь 1919 р.

Спростування. Уперше об'єднання українських земель відбулося 22 січня 1919 року, коли на Софійському майдані в Києві проголосили Універсал Директорії УНР про злуку.

Наступного дня Трудовий конгрес України затвердив ухвали Української Національної Ради ЗУНР та Універсалу Директорії УНР про об'єднання УНР і ЗУНР. Верховна влада в об'єднаній державі мала здійснюватися Директорією, до складу якої увійшов представник Наддністрянської України. ЗУНР стала називатися Західною Областю УНР, а її гербом замість лева став тризуб.

Однак їх остаточному об'єднанню завадила окупація українських земель сусідніми державами.

5 лютого Директорія та всі урядові установи УНР під тиском "червоних" були евакуйовані з Києва до Вінниці. До липня 1919-го більшість території Західної області УНР зайняли польські війська. Північну Буковину взяли під контроль румунські підрозділи, Закарпаття відійшло Чехословаччині.

Міф 9. Керівництво УНР не вживало належних заходів для припинення єврейських погромів у часи Української революції.

Мітинг на вулицях Києва з нагоди проголошення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 р.

Спростування. Одним із проявів етнічного насильства у 1918-1921 роках були погроми єврейського населення в Україні. До них вдавалися майже всі військові формування, що діяли на території України.

Більшість погромів, які закидаються українським національним силам, здійснювали самоорганізовані загони селян-повстанців, які часто змінювали політичну орієнтацію і не виконували наказів української влади.

Першим офіційним документом Директорії УНР була прокламація від 12 квітня 1919 року, у якій йшлося: "Український уряд буде всіляко боротися з порушеннями громадського порядку, викриватиме й суворо каратиме заводіяк, злочинців та погромників. І перш за все уряд не потерпить ніяких погромів, спрямованих проти єврейського населення України, і вживатиме усіх засобів для знешкодження цих мерзенних злодіїв".

27 травня 1919-го Директорія прийняла закон про утворення Надзвичайної комісії для розслідування єврейських погромів. 26 серпня того ж року Симон Петлюра видав наказ "не спричинятися до тяжкої недолі євреїв. Хто ж допускається такого тяжкого злочину, той є зрадник і ворог нашого краю й мусить бути усунений від людського співжиття".

Винуватців передавали до військових трибуналів.

Під Києвом стратили чотирьох українців, які брали участь у погромах; у Райгороді - офіцера та кількох козаків; у містечку Смотрич - 14 козаків; страчено також отамана Семесенка - організатора страшного Проскурівського погрому в лютому 1919-го (погром у місті Хмельницький - Ред.).

Міф 10. Михайло Грушевський - перший президент України.

Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. 1917 р.

Спростування. Архівні документи не підтверджують існування такої посади. Не згадано про неї і в Конституції УНР, ухваленій в останній день Центральної Ради.

Невідомо жодного акта, який би був підписаний Грушевським як президентом УНР.

Офіційно Михайло Грушевський від березня 1917-го до 29 квітня 1918 року займав посаду голови Центральної Ради УНР.

Конституція Української Народної Республіки, прийнята 29 квітня 1918 року, проголосила Україну суверенною парламентською державою. Її верховним органом стали Всенародні Збори, а головою обрано Михайла Грушевського.

Уперше згадки про Михайла Грушевського як президента з'явилася в українській діаспорі та набули значного поширення у тогочасних газетних публікаціях.

Відомо, що і сам Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою мовою "President du Parlament D'Ukraine" (президент парламенту України - нині голова Верховної Ради України), а також пізніше підписувався "бувший президент Української Центральної Ради".

Український інститут національної памʼяті

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...