Слухай онлайн
Історія

Французький досвід викладання історії Голокосту. Семінар в Парижі

У грудні 2016 р. група українських освітян та дослідників взяли участь у семінарі «Викладання історії Голокосту» на базі Меморіалу Шоа в Парижі. З українського боку семінар координував Український центр вивчення історії Голокосту. На семінарі лектори із різних французьких наукових інституцій представляли результати своїх досліджень перед, імовірно, незвичною для них аудиторією. Приємно, що частина із них супроводжували свої оповіді україномовними презентаціями

Меморіал на місці пересильного табору в Дрансі

Лекції стосувалися історії антисемітизму та націонал-соціалістичного світогляду, різних аспектів здійснення Голокосту у Франції, а також єврейських погромів 1918-1920 рр., масового насилля часів сталінізму, геноцидів у Руанді та колишній Югославії (випадок у Сребрениці) тощо. Частина із піднятих тем безперечно маловідомимі для українського слухача, тому їх включення у лекційну програму семінару можна вважати досить вдалим кроком організаторів з Меморіалу Шоа. Природньо однак, що найжвавіші дискусії викликали лекції, які в тій чи іншій мірі торкалися українських сюжетів.

Не вдаючись до огляду всіх із них, вважаю за потрібне хоча б кількома словами згадати про лекцію «Відображення теми Голокосту у радянському кіно», що її прочитала докторка Валері Познер з Національного центру наукових досліджень. Це фактично була презентація проекту, в ході якого французькі дослідники виявили і опрацювали велетенський масив радянських документальних та художніх стрічок в архівах колишнього СРСР, в тому числі у Києві. Багато із них ніколи не виходили на радянські екрани, а якщо і пропускались цензурою, то часто після видалення «незручних» фрагментів. Виявлення в архівах цих цензурованих фрагментів дає можливість чітко прослідкувати один із аспектів радянської політики пам’яті щодо долі єврейського населення в роки Другої світової війни. Одним із результатів роботи над цим проектом стала виставка «Воєнні зйомки: радянський народ перед лицем Голокосту (1941-1946)», презентована у Меморіалу Шоа позаминулого року . Хочеться сподіватись, що найближчим часом її можна буде побачити і в Україні. Особливо важливо це нині, коли медійні образи все більше формують наші уявлення про трагічні події сьогодення.

Важливим доповненням до лекційної програми стали екскурсії по Меморіалу Шоа та його філіалу в Дарнсі. Це була чудова нагода побачити, яким чином тема Голокосту представлена в музейних експозиціях. Традиційно найбільше уваги приділяється жертвам – як тим, хто був вбитий, так і щасливцям, яким вдалося вижити. Примітно, що ці жертви не є анонімними. Їх можна побачити на фото та відео, почути їхні історії від екскурсоводів або прочитати/прослухати самому. Безумовно у цьому колосальна робота музейних співробітників. Засмучувало хіба те, що у вітчизняних музеях годі шукати подібну інформацію, зважаючи навіть на неспівмірно більшу чисельність людей, перемелених жорнами масового насилля ХХ ст.

Картотека євреїв Франції, депортованих до нацистських концтаборів, в Меморіалі Шоа в Парижі

Натомість дуже мало чого можна були дізнатись з музейних експозицій про винуватців Голокосту – нацистських злочинців та їхніх французьких колаборантів, – хоча, на мою думку, осягнути корені їхньої поведінки не менш важливо для розуміння тих трагічних подій. «Зрештою, моральна небезпека полягає зовсім не в тому, що хтось може стати жертвою. Вона полягає в тому, що хтось може стати винуватцем або пасивним спостерігачем» – вказує із цього приводу Тимоті Снайдер. Як влучно відзначив у своєму огляді один із учасників семінару Артем Харченко, загалом неможливо було не помітити своєрідного хвилювання, коли питання торкалися теми колаборації із нацистами у Франції. За словами одного із лекторів, за деревцями Праведників народів світу з Франції ховається ще цілий ліс невизнаних офіційно рятівників. Можна хіба додати, що за ними ховається не менше колаборантів і ще більше тих, хто залишився байдужим.

Особливо хочеться відзначити день семінару, який відбувся у філіалі Меморіалу Шоа в Дрансі – містечку, про знаковість якого для історії Голокосту у Франції принаймні мені було відомо за художнім фільмом "Емоційна арифметика" (Emotional Arithmetic) канадського режисера Паоло Барзмена. Справа в тому, що впродовж 1942-1944 рр. тут знаходився транзитний табір, через який перед депортацією до нацистських концтаборів, передусім Аушвіцу, пройшло понад 60 тис. євреїв. Як виявилось, проблематичність комеморації тих подій в дечому суголосна до ситуації, що її можна спостерігати в Україні. Несподівано було дізнатись, до прикладу, що п'ятиповерхові будинки, в яких раніше утримувались євреїв, зараз використовуються як звичайні житлові. Звісно, у Дрансі встановлено відповідний меморіал, але знаходиться він фактично поза межами колишнього транзитного табору. Очевидно, тут, як і в Україні, комеморація трагічного минулого все ж поступається непорушності комфорту наших сучасників.

Ще одним яскравим враженням від поїздки до Дрансі стала зустріч із 90-річною Іветт Леві (Дрейфус). Чесно кажучи, досі важко осягнути все те, що довелося пережити цій жвавій та привітній жінці. 31 липня 1944 р. вона була в числі останніх 1 300 осіб, депортованих з Дрансі до Аушвіцу. Очевидно, що покоління свідків Голокосту безповоротно відходить, тому такі зустрічі надзвичайно цінні.

Підводячи своєрідний підсумок, хотілось би зазначити, що подібні поїздки і ознайомлення із ситуацією в інших державах у сфері дослідження, комеморації, музеєфікації та викладання історії Голокосту корисні не лише через поповнення власного багажу знань, а  й стимулюють братися до змін в Україні. Вони безумовно будуть вдалими, якщо враховувати позитивний досвід  Заходу та, поряд із цим, не повторювати чужих помилок.

Андрій Усач, Центр досліджень визвольного руху

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...