Слухай онлайн
Історія

Мікроісторія козаччини XVІІІ століття – нова книга

Віктор Горобець. Конфлікт і влада в ранньомодерній Україні. Сотник новгород-сіверський проти гетьмана Війська Запорозького, 1715–1722. У монографії ґрунтовно проаналізовано авантюрні витівки новгород-сіверського сотника Федора Лісовського всупереч розпорядженням гетьмана й ранньомодерній суспільній моралі — позовів і справ проти нього на понад пів тисячі аркушів

Як пише автор, персональна історія Федора Лісовського є не так предметом дослідження, як приводом для збору фактів із проблематики залежности внутрішнього життя Гетьманщини від центру Російської імперії та питання владних відносин у Війську Запорозькому першої чверти XVIII століття. Науковець зауважує, що іншим виміром його студії є віднайдення пласта живої української мови, метафор і лексичних фігур.

Працю Віктора Горобця написано з позицій мікроісторії. Автор покликається на дослідження Олександра Лазаревського та Джорджа Ґаєцького. На основі архівних матеріялів він вводить до наукового обігу велику кількість судових позовів між козацькою старшиною полкового і сотенного рівнів. На тлі реального мікроісторичного факту — конфлікту Федора Лісовського з адміністрацією — відтворено особливості врядування в сотнях і полках Війська Запорозького. Книжка показує, як особиста послуга царю (діяльність проти мазепинців у 1708 році) формувала імунітет від покарань за злочини навіть проти впливових осіб Війська Запорозького.

Передусім автор проаналізував сотницький уряд у структурі владних відносин Гетьманщини. Узагальнив, що впливало на соціяльно-політичний статус певного сотника: наближення до столиці, кількість козаків у сотні, рівень господарського розвитку реґіону. Недарма сотник прагнув утримати владу не тільки для себе, а й для нащадків — Горобець згадує чимало династій у сотенних урядах. Для прикладу, впродовж 1654–1773 років у Борзненській сотні правив рід Забіли. Як стверджує науковець, доходило навіть до зміни прізвищ і успадкування урядування зятями від тестів. Тобто тільки формально вільні вибори старшин контролювала генеральна старшина. Після переходу Івана Мазепи на бік Карла ХІІ лише російський цар контролював цей процес, наголошує історик. Аби принизити гетьманську владу, цар потурав самовладдю старшини, передовсім полковників. На підставі опублікованих джерел Горобець обґрунтував гіпотезу про порушення субординації полковників щодо гетьмана, адже їх обирали не за здібностями, а за лояльністю до царя. Згідно з указом Петра І 1715 року, старшини полкового уряду мусили подавати до трьох кандидатів на затвердження гетьманові. Призначення Федора Лісовського сотником без відома гетьмана суперечило документу.

Монографія досить інформативна з погляду нюансів повсякденного життя ранньомодерного суспільства. Зокрема, дізнаємося, що суди часто виносили смертні вироки, та рідко їх виконували, замінюючи штрафами, стягненням майна тощо; що вояки сотні підпорядковувалися російському командуванню, якому під час Північної війни мусили віддавати трофеї.

Хоча Федір Лісовський вів марнотратне життя, спустошуючи скарбницю, гетьман був безсилий позбавити його посади. Горобець наводить факти беззаконня, що його вчинив особисто сотник і його поплічники. Зокрема, мужеложство, що мало бути покарано спаленням живцем, проте цього не сталося. Судова справа Федора Лісовського не завершилася після його смерти, оскільки його обидві дружини з’ясовували стосунки між собою. На думку Горобця, джерела не кидають світла на всі факти через залучення до конфлікту впливових осіб. Науковець доречно зауважує, що й наступник гетьмана Павла Скоропадського Данило Апостол і новий очільник сотні Василь Христичевський позивалися між собою.

Юрій Кудінов

Критика

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...