Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика

НедоСталін, або чому Путін не зміг стати успішним диктатором

«Путін учергове показав, що він – недоСталін: жорстокий тиран відносно до ворогів, але няшний котик відносно до своїх соратників, їх дружин, дітей і коханок», - Радіо Свобода.

Володимир Путін прийшов до влади як ставленик олігархії, але навіть першим серед рівних (ще не «рівновіддалених») олігархів він став не відразу. Спочатку на цю роль за фактично безвладному президенті претендував Борис Березовський. Путін, щоправда, досить швидко, майже як Анна Іванівна в XVIII столітті, «розірвав кондиції», нав'язані олігархами, а самого Березовського заслав, щоправда, не в Березове (що було б забавним), а до Лондону.

Тільки під час третього (фактично четвертого) терміну Путін з первоолігарха став повновладним диктатором. Точкою відліку можна вважати рішення про анексію Криму, яке Путін, за його власним зізнанням, ухвалив одноосібно. Треба сказати, що навіть радянські генсеки після Сталіна не ухвалювали таких важливих рішень (наприклад, про введення військ до Афганістану) поодинці.

Диктаторська кар'єра Путіна почалась не так давно, але вже зараз можна зробити висновок, що вона, швидше за все, погано закінчиться. Успішним можна назвати такого диктатора, який правив довго і помер у своєму ліжку. Я маю на увазі, звісно, не наслідки правління для країни, але тільки особисту долю владики. Такими диктаторами в історії Росії були, наприклад, Іван Грозний, Петро I, Сталін.

Успішні диктатори (від античних тиранів до різних генсеків і каудильйо) намагались видати себе за захисників народу від свавілля «сильних і багатих». Вони тероризували не лише особистих ворогів, не лише звичайних людей, але і правлячу привілейовану верхівку суспільства, у тому числі власне оточення. Диктатори, розправляючись із ненависною звичайному люду спадковою чи партійною аристократією, втілювали таємні мрії суспільства про справедливість. Народ був готовий терпіти нестатки й труднощі, що накладаються на нього амбітними правителями, взамін на задоволення споглядати, як «з лобного місця котяться боярські голови». Обиватель за таких диктатур міркував приблизно так: «Суворий наш цар-батюшка (вождь, каудильйо, великий керманич), але справедливий, нікому спуску не дає, навіть найближчим своїм боярам». Усе це забезпечувало стабільність диктатури, лояльність населення.​

Нещодавно в Росії відбулись дві знаменні події: воістину сталінський вирок ворогу путінського режиму українському кінорежисерові Олегу Сенцову і вкрай ліберальне звільнення колишньої високопоставленої чиновниці Міністерства оборони Євгенії Васильєвої, ненависної багатьма звичайними росіянами. Путін учергове показав, що він – недоСталін: жорстокий тиран до ворогів, але няшний котик до своїх соратників, їх дружин, дітей і коханок. Суспільство ще раз переконалось, що президент захищає інтереси своїх «бояр» і не дає в образу навіть тих із них, хто викликає загальну ненависть.

Однак навіть не це головне. Диктатор, хоче він цього чи ні, проводячи амбітну, агресивну політику, прирікає на деякі позбавлення не тільки народ, а й правлячу верхівку. За чиновницькому і олігархічному класам в Росії вже вдарив рикошет української агресії Путіна – санкціями, кризою, ізоляцією. «Сановники» невдячні і корисливі, вони завжди готові за першої можливості змінити владу диктатора на власне олігархічне правління. Успішний диктатор має вміти тероризувати свою олігархію, тримати її в страху і вузді. Інакше вона, відчувши безкарність, скине автократа. Сталін утримався при владі після розгрому перших військових місяців тільки тому, що його оточення було залякане і деморалізоване терором. А ось Муссоліні тероризував своє оточення, і це оточення після великих військових невдач одразу ж дуче скинуло. Так само вчинили знахабнілі від безкарності компартійні олігархи щодо Хрущова, який припинив і засудив сталінський терор. Брежнєв, який правив довго і «щасливо», був лише першим партолігархом, але не диктатором, який одноосібно ухвалював доленосні для країни рішення, як це робить Путін.

Нинішній російський диктатор дав місцевому бомонду карт-бланш на незаконне збагачення і шикарне життя. Однак його агресивний зовнішньополітичний курс створює проблеми і для правлячої еліти, яка може пожертвувати своїм босом, якщо відчує, що їй це вигідно. Успішний диктатор, тероризуючи (або хоча б «тримаючи у вузді») «багатих і сильних», з одного боку, позбавляє їх волі до опору, а з іншого – домагається підтримки соціальних низів, які симпатизують каральним заходам щодо ненависних «начальничків» і «багатіїв». Не дивно, що змови олігархів проти таких диктаторів стикаються з масовим опором.

Звільнення Васильєвої вчергове продемонструвало, що Путін не зміг стати успішним диктатором. А значить, його влада перебуває під подвійною загрозою: під загрозою втрати підтримки населення, обуреного безкарністю правлячої верхівки, і під загрозою удару в спину з боку «сановників».

Ігор Ейдман – соціолог і публіцист на Радіо Свобода.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ