Слухай онлайн
Історія

Рятівник скарбів українських музеїв – Микола Біляшівський

24 жовтня виповнилося 150 років від дня народження Миколи Біляшівського (1867-1926) - етнографа, археолога, музейника, громадського діяча

Микола Біляшівський народився в Умані на Черкащині в родині священика. Навчався у київській гімназії, в 1887 – 1891 рр. у Київському університеті, де здобув фах юриста. Недовгий час (1892 – 1893) працював у Московському  головному архіві Міністерства юстиції, в 1894 – 1898 роках – в архівах Варшави.

У 1898 році переїхав до Києва і став бібліотекарем у новозаснованому Київському політехнічному інституті. Член редакції журналу “Киевская старина” та головний редактор “Археологической летописи Южной России”. Один з фундаторів та директор Київського міського художньо-промислового музею (зараз Національний художній музей України) колекції якого згодом лягли в основу зібрань Державного музею українського народно-декоративного мистецтва, Національного музею історії України, державного музею Т.Г. Шевченка. Завдяки  Біляшівському зібрано близько тридцяти тисяч експонатів.

Засновник та керівник Київського кустарного товариства (1906), тривалий час був інспектором кустарно-промислових шкіл Київщини. У 1906 Біляшівського було обрано депутатом першої Державної думи Росії, в якій він став одним із ініціаторів створення “Українського клубу”. З квітня 1917 член Центральної Ради. У березні 1917 призначений комісаром з охорони пам`яток Київської губернії, з вересня цього ж року очолив відділ музеїв і охорони пам`яток Генерального секретаріату. Після 1919 стояв на чолі етнографічної секції відділу мистецтв Народного комісаріату освіти УРСР. Працював у Кабінеті українського мистецтва, Етнографічній комісії АН УРСР, Етнографічному товаристві України тощо.

Біляшівський зробив значний внесок у розвиток музейної справи та охорони пам`яток старовини. Автор проекту першого закону України про охорону пам`яток історії, культури і мистецтва (1918), склав програму створення національних і регіональних музеїв, музейної реформи в Україні на наукових засадах. Фундатор історико-краєзнавчого музею Волині в місті Городок Рівненської області (нині краєзнавчий музей). Сприяв формуванню в Києві російської Картинної галереї, музею західного та східного мистецтва. Один із засновників Київського товариства охорони пам`яток старовини та мистецтва (1910).

Біляшівський одним з перших в Україні застосував фотомистецтво для потреб науки та музейництва. Обстежив та провів фотофіксацію пам`яток багатьох регіонів, брав участь у роботі комісії по виданню альбомів українських старожитностей.

У 1887 році М.Ф.Біляшівський почав займатися археологією. Найбільше досягнення у цій ділянці – це відкриття в 1891 – 1893 роках залишків давньоруського міста Родня при впадінні Росі в Дніпро.

У 1902 році музейний комітет запропонував йому посаду директора. Археологічним відділом музею завідував В.В.Хвойка, художнім, військово-промисловим, етнографічним, історичним та нумізматичним – М.Ф.Біляшівський. Після цього музей став його домівкою у прямому та переносному розумінні – він мешкав разом зі своєю сім’єю у підвалі музею.

Микола Федотович працював у дуже високому темпі. Він включав до своїх обов’язків організацію виставок, поїздки в експедиції, участь у роботі численних товариств, листування з багатьма вченими і діячами культури.

Під час революції і громадянської війни М.Ф. Біляшівський, виконуючи постанови про націоналізацію предметів мистецтва, звіз до музею коштовні колекції київських меценатів Терещенків, Ханенків та інших, і цим врятував рідкісні мистецькі цінності від знищення.

У 1917 році Микола Федотович був призначений комісаром по охороні пам’яток старовини в Києві, а в 1923 – він став дійсним членом Комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини при народному Комісаріаті освіти УРСР.

У квітні 1918 року М.Ф. Біляшівського обирають почесним членом Української академії мистецтв, а у травні 1919 р. – одним із перших дійсних членів кафедри археології Академії Наук УРСР.

За період своєї творчої діяльності вчений повідомив про п’ять тисяч цінних знахідок на Княжій горі, написав близько 300 статей, записав багато народних пісень різних жанрів, загадок, прислів’їв і приказок, легенд і переказів, вертепних драм тощо; уклав українсько-російські діалектні словники волинських говірок.

Академік Біляшівський – один із фундаторів, а також директорів Київського міського художньо-промислового музею, колекції якого стали основою нинішнього Національного художнього музею України та багатьох київських музеїв.

Помер Микола Біляшівський 21 квітня 1926 року в Києві. Михайло Грушевський відгукнувся на смерть свого давнього товариша некрологом у журналі «Україна».

У Києві встановлено пам’ятник М. Біляшівському перед будинком Національного художнього музею України – на вулиці Грушевського (№ 6).

Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...