Слухай онлайн
Історія

Сьогодні виповнюється 170 років відомому археологу Федору Вовку

Федір Вовк (17 березня 1847 – 29 червня 1918) – етнограф, антрополог, археолог, громадський діяч. Автор понад 200 наукових робіт, якими здобув світове визнання. У власних дослідженнях дійшов висновку, що українці становлять окремий антропологічний тип з оригінальними етнографічними особливостями

Завдяки його працям з порівняльної етнографії українська етнографічна й археологічна науки піднялися на один щабель із європейськими народознавчими дисциплінами кінця XIX – початку XX століття.

Федір Вовк народився в селі Крячківці,  на Полтавщині. Його батько був вчителем у місцевого пана. Прагнучи кращої освіти для своїх дітей, він разом із родиною переїхав до Ніжина. Там Федір спочатку закінчив гімназію, а потім – Ніжинський ліцей.

У 1865 році юнак вступив до Новоросійського університету в Одесі. Через два роки перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира, який закінчив у 1871 році.

Після навчання Федір Вовк працював у Київській контрольній палаті, паралельно активно займався громадською діяльністю. Зокрема, став одним із засновників Південно-Західного  відділу  Російського Географічного Товариства, був членом “Старої Громади” – осередку української  інтелігенції.

У вересні 1876 року після виходу Емського указу припинив діяльність Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. Щоб уникнути переслідувань, Федір Вовк у 1879 році їде до Женеви (Швейцарія). Там він допомагав Михайлові Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу “Громада”. Однак через тугу за родиною через два роки повернувся до Києва. Тоді ж дружину та дітей було заарештовано  і заслано у В’ятку.

У 1883 році було видано циркуляр про розшук Федора Вовка, тому вченому знов довелося виїхати до Женеви. В Україну повернутися він вже не міг. У травні 1887 року науковець переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав свої перші антропологічні й етнографічні дослідження Галичини, Буковини та Закарпаття. Одночасно зі студіюванням антропологічних наук Федір Вовк став співробітником французького Доісторичного товариства та Товариства наукових екскурсій.

За кордоном Федір Вовк зробив усе можливе, щоб інтегрувати досягнення української науки до широких західноєвропейських наукових кіл. “Федір Кіндратович Вовк, усіма своїми думками та почуттями в Україні перебуваючи, бере на себе важку місію – зв’язати українську науку з французькою і стає на довгі часи чи не єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки”, – писав учений Левко Чикаленко.

Федір Вовк публікував на шпальтах французьких антропологічних часописів матеріали з новими відкриттями антропологів, археологів, етнологів та етнографів України. На зборах Паризького антропологічного товариства він говорив про знахідки українських археологів (зокрема золоті гривні з розкопок Володимира Антоновича в Києві), зачитував етнологічні статті; передав до фонотеки товариства 8 записів українських народних пісень. 

У 1901 році в Парижі було засновано Російську вищу школу суспільних наук, куди Федора Вовка запросили читати лекції. Його обрали професором антропології та етнографії. Цю посаду вчений займав протягом усього часу існування школи з 1901 по 1905 року.

З Парижа науковець часто навідувався до Львова, де читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті. За дорученням Паризького антропологічного товариства Федір Вовк починає досліджувати антропологічні ознаки українського народу. Польові дослідження проводилися за фінансової та технічної підтримки Наукового товариства імені Тараса Григоровича Шевченка у Львові, особисто Івана Франка, а також місцевої інтелігенції. Протягом чотирьох літніх сезонів 1903–1906 років Федір Вовк проводив свої “обстеження” у Галичині, Бойківщині, Лемківщині, Буковині, Закарпатті та Сербії. Результатом його наукових пошуків стала стаття “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. Гуцули”.

У січні 1906 року Федір Вовк отримав офіційний дозвіл російського уряду на повернення до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді він оселився в Санкт-Петербурзі та став куратором одразу двох відділів Російського Музею. Викладаючи антропологію у Санкт-Петербурзькому університеті, науковець згуртував довкола себе студентську молодь, створивши власну антропологічну школу.

Своїх учнів відряджав у самостійні етнографічні й антропологічні експедиції для здійснення наукових планів – систематичного антропологічного дослідження українського народу по всій етнічній території України (від Галичини до Кубані). У 1916 році підсумком цих розвідок стало узагальнення “Антропологічні особливості українського народу”.  

Найбільше Федір Вовк мріяв повернутися в Україну і продовжити наукову та викладацьку роботу в Києві.

18 березня 1918 року на засіданні Вченої ради Київського університету Федора Вовка було обрано завідуючим кафедрою географії та етнографії. 11 червня 1918 року Федір Кіндратович виїхав з Петрограда до України. Однак у дорозі він захворів на грип і 29 червня 1918 року помер. Похований у Жлобині, Гомельської області (Білорусія).

Дослідницькі розробки Федора Вовка стали практичним і теоретичним надбанням сучасної етнографії, а його наукова спадщина в галузі української антропології та етнології лишається хрестоматійною.

Український інститут національної памʼяті

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...