На блозі Української правди з'явилося повідомлення про те, що у минулу суботу працівники державної охорони Прем'єр-міністра зламали камеру операторові 5-го каналу. Трапилося це, зі слів журналіста проекту "Телекритика" Отара Довженка, під час зустрічі Президента та Прем'єра з учасниками протестів проти прийняття Податкового кодексу на Майдані. При цьому шановний колега вже повідомив, що я скажу з цього приводу на ймовірному брифінгу. Заголовок публікації – "Хроніка відсутності цензури".
Я була на тій зустрічі. Президент розмовляв з людьми, і, думаю, це стане поворотним моментом у подіях, пов'язаних з протестами представників малого та середнього бізнесу. Однак інцидент між працівником державної служби охорони та оператором 5-го каналу є для журналіста "Телекритики" набагато вагомішим, аніж діалог Глави держави з протестувальниками. Мовляв, влада знову не допускає незалежні телеканали для висвітлення важливих подій.
Можу сказати, що в даному випадку влада якраз була зацікавлена у тому, щоб зустріч Президента з мітингуючими побачили якомога більше українців. Тому що це важливо – поінформувати людей, що Президент робить усе від нього залежне, щоб знайти компроміс між інтересами держави і підприємцями. І якщо інцидент між оператором 5-го каналу і працівником охорони Прем'єра справді мав місце, то зовсім не тому, що, як пише Довженко, в країні діє цензура. Це був той випадок, про який кажуть: "Застав дурня молитися...".
Візьму на себе сміливість сказати, що цензура потрібна сьогодні не владі, а тим, хто з цієї цензури годується. Я багато років пропрацювала на опозиційному радіо "Свобода" і можу розповісти шановному колезі, що прекрасно знаю, як робиться потрібна тема навіть там, де існує лише формальний привід для її порушення. Можу сказати більше. Без так званої цензури, так званих утисків свободи слова в Україні – явних чи ефемерних – шановний колега залишився б без роботи.
Мені одразу дорікнуть останньою резолюцією ПАРЄ з приводу ситуації з дотримання демократичних свобод в Україні. Дуже добре. Отож, давайте поговоримо про реальний стан демократії в Україні в контексті протестних акцій.
Думаю, що в даній ситуації наше суспільство і наша влада продемонстрували світові як рівень громадянської зрілості українців, так і розуміння владою того очевидного факту, що утвердження демократії в Україні в принципі є процесом незворотнім. Ми можемо дискутувати з приводу чого завгодно – в тому числі щодо фактів незбалансованості інформаційної політики на окремих телеканалах, чи того, в чиїх інтересах могло б бути зникнення харківського журналіста, – але ми будемо лукавими, якщо переконуватимемо громадськість, що українська демократія є дозованою, керованою чи ще там якоюсь.
Що відбувається сьогодні на Майдані? Частина суспільства, чиї інтереси не співпадають з підходами влади до податкової політики, заявила, що не буде миритися з ущемленнями своїх прав і вдалася до акцій громадянської непокори у спосіб, гідний європейської держави. Влада при цьому не вдавалася до застосування сили. Формально вона могла б апелювати до порушення законодавства в частині проведення масових акцій на центральній площі столиці. Але не стала робити цього, розуміючи, що тим самим між протестуючими і нею може виникнути справжній соціальний конфлікт у той час, коли реального антагонізму зараз немає.
Переконана, Україна демонструє свою цивілізованість і реальну демократичність. Президент сказав на Майдані однозначно: інтереси народу і держави повинні бути гармонізовані, і він це пильнуватиме.
Дехто з політиків і тих, кому вигідно виступати у ролі жертв свободи слова, будуть розчаровані діями глави нинішньої влади. Однак насправді саме ці дії стануть віддзеркаленням нашої демократії – ще не до кінця зрілої, ще подекуди наївної у своєму максималізмі, але ж і не фасадної, не керованої, не фальшивої.
В Україні не буде розгонів демонстрантів, арештів активістів громадських організацій і всього того, що є супутнім авторитарним режимам. Це не означатиме, що влада є слабкою і боїться застосовувати силу. Це означає зворотне: влада, Президент є достатньо сильними, щоб ліквідовувати соціальну напругу шляхом діалогу з суспільством, пошуком компромісів.
Саме це, а не так звана "хроніка відсутності цензури" і є головним підсумком останніх подій на Майдані.
