Учасники науково-меморіальної експедиції «Місцями Голодомору в Україні 1933 року» позиваються з Генпрокуратурою і правоохоронними органами, які перешкоджали їм під час досліджень. Львівські суди зволікають із розглядом справ. Матеріали експедиції частково висвітлені у брошурі Анни Семенюк «Слідами Голодоморів та репресій», але більшість документів досі не побачили світ. Групі науковців не вдалося видати аналітичний «Атлас жертв Голодомору».
Наукова експедиція місцями Голодомору почала працювати у складі 12 осіб сім років тому. Троє учасників, зокрема Анна Семенюк, очевидець трагічних подій, професор Софія Денисенко і отець УГКЦ Михайло Волошин, удостоєні державних нагород за свою діяльність.
Анна Семенюк вважає, що робота експедиції не завершена, бо досі не вийшов «Атлас жертв Голодомору», який мав бути доказовою базою, де проаналізували б вислід Голодомору та його причини. За даними учасників експедиції, вони це доводять математичним методом, голод забрав життя семи з половиною мільйонів українців. Атлас не вийшов, бо не було сприяння з боку керівництва держави у наданні офіційних документів і фінансової допомоги. Немає політичної волі й у нової команди, наголосила дослідниця.
«Ми не випустили Атлас не тому, що не було волі тодішнього Президента Ющенка, – каже Анна Семенюк. – Заважала його команда. Громадські діячі були під пильним оком. Не працювали на належному рівні люди з інституту Національної пам’яті. Наш Атлас мав бути доказовим аналітичним матеріалом, він містив би економічні і демографічні втрати, дав би наукове обґрунтування для розвитку територій, які постраждали від Голодомору. Наша аналітика була побудована так, що ми не можемо обійтись без державної статистики. Коли працювала експедиція, ми засвітили по українських селах тисячі мертвих душ, а ці душі «голосували» на виборах. Був великий партійний спротив, у списках було більше прізвищ, ніж насправді виборців. Брехня минула і теперішня вилізла на верх».
Громадськість не дасть сьогодні діючій владі замовчувати трагедію Голодомору. За словами Анни Семенюк, саме людський фактор відіграє головну роль у висвітленні подій 1932-1933 років. Цьогоріч, як ніколи ( а це через ставлення влади до теми Голодомору), активізувалось в Україні та світі вшанування жертв Голодомору. За душі загиблих моляться у храмах, свічки пам’яті запалюють студенти і громадяни, а у школах проходять численні вечори пам’яті про невинно убієнних.
Анна Семенюк переконана, що комуністична влада має бути засуджена за страшний злочин, а ще мають бути поновлені права людей, які були знищені і вбиті голодом, права тих людей, яких з російських сіл примусово переселили в українські, де від голоду померли українці.
«Де поновлені права людей, які були цинічно вбиті? Вони не отримали ні своєї землі, ні компенсації, ці люди є батраками на своїй землі. Що діється на території сіл, де був голод? Там повна зачистка від селян-землевласників. Села вимирають, люди спиваються,смертність перевищує усі показники. Ми апелювали до влади, але ніхто на нас не реагує. Адже владі не потрібні господарі на своїй землі. Отож, нема великої різниці, між 32-33 і нашим часом…», – говорить дослідниця.
Сьогодні дітей із маленьких літ потрібно вчити шанувати людей, які померли від голоду, а передусім вчити їх культури пам’яті і духовності. Як написала у своїй книзі «Тіні незабутих предків» свідок подій 1932-1933 років Софія Денисенко, «ця трагедія ще довго буде відлунюватись в серцях українців. Зрештою, ми ще так мало знаємо про неї», передає Радіо Свобода.
