Днями у Музеї народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького відкрили відреставровану хату з с. Зарічово Перечинського району Закарпаття. З цієї нагоди працівники Музею влаштували святкові входини до нової хати. Однак на святкове дійство не запросили лемків.
Як повідомили на сторінці Музею у соціальній мережі Фейсбук святкові входи влаштували відповідно до лемківських традицій.
«Коли новобудова стає придатною до заселення? Тоді, як господарі виконають низку «санкціонуючих» дій – відсвяткують входини. Подякують майстрові, пошанують померлих, почастують сусідів.
На входинах до лемківської хати (нещодавно відреставрованої) було усе, як і сотню років тому (за цінну інформацію дякуємо Роман Сілецький): її обкурювали зіллям, пускали всередину півня і кота, кропили кути свяченою водою, вносили ікону, хліб і діжу на тісто, примовляли, як годиться, співали лемківських пісень і навіть затанцювали «Канаду».
Акція не була б такою колоритною, якби до нас не приєдналися наші найкращі «сусіди і родичі»: неймовірно співучі студенти-фольклористи із Філологічний факультет ЛНУ імені Івана Франка і надзвичайно талановиті музиканти. А «Канада» не була б такою запальною, якби не Андрій Вовчак із кафедри фольклористики Львівського університету», - йдеться у повідомленні.
У коментарі Гал-інфо голова Львівського обласного товариства лемків Степан Майкович повідомив, що лемківську громаду дивує те, що на відкриття лемківської хати запросили «сусідів і родичів», але не покликали самих лемків.
«На жаль, нас не кликали і ми дуже обурені. Тривалий час ми давали кошти на утримання цієї хати. Вона була у жахливому аварійному стані. Минулого року ми купували матеріал і накривали, щоб вберегти її від цілковитого руйнування. Вона десь чотири роки була у занедбаному стані. Ми просили її відреставрувати. І ось це зробили, але, на жаль, нас забули на це свято запросити», - сказав Степан Майкович.
Цікавою є історія цієї хати у Музеї. Степан Майкович не даремно згадав про зусилля лемків у порятунку цієї хати. Спершу хата була у більш-менш нормальному стані і потребувала, на перший погляд, незначної реставрації.
На сайті Музею збереглися фото хати до того, як там впав дах.
Як йдеться у описі об’єкта, будівля споруджена в 1920 році місцевим майстром Михайлом Пекарем. У плані хата складається з власне хати (хижі), сіней, комори, стайні і боїща (стодоли). Зруб будівлі з букового кругляка. Подекуди підтесаного. Щілини між вінцями закладені глиною. Глиною з половою зарівняно також поверхні стін всередині хижі, сіней, комори. Така обробка глиною дерев’яного зрубу з’явилась тут на початку ХХ ст.
Житлова частина будівлі має чотири шестишибкові вікна: одне на головному фасаді, одне в запічній стіні, двоє спарених – у причілковій стіні.
Особливістю житла є піч з отвором до причілкової стіни, що навпроти входу. Над ним є дашок (капа), що з’єднаний з димоходом, який лежить над піччю і виводить дим до сіней.
Споруда має розміри: 5х19м.
Хата була перевезена до музею в 1973 році і експонувалася у секторі «Лемківщина».
Чи то через недбальство, чи через брак коштів хата стала аварійним об’єктом і почала стрімко втрачати автентичні елементи. Тоді лемківська громада не лише власними коштами намагалася врятувати те, що залишилося, але й почала звертатися до місцевої влади та дирекції з проханнями негайної реставрації столітньої хати.
На реставрацію хати витратили близько 460 тис грн. з бюджету розвитку Львова.
