Слухай онлайн
Історія

У Жмеринці досліджують масові поховання вояків УГА

Масові поховання вояків УГА, що померли внаслідок епідемії тифу, а також жертв Голодомору 1932-1933 років взялися досліджувати жмеринські активісти. Це так званий колишній «п’ятий кілометр» за містом, нині територія «Сільгосптехніки» та колишнього заводу «Сектор»

– Ще під час Першої світової війни там був табір для військовополонених солдатів австро-угорської армії, на десять тисяч осіб, в основному для українців – галичан. У часи Української Народної Республіки, Гетьманату, наступів червоних місто стало ареною жорстоких боїв. У липні 1919 року корпус генерала УНР Юрка Тютюнника із побратимами з української галицької армії звільнив Жмеринку від червоних. Але восени страшна епідемія тифу охопила 50 тисяч бійців-галичан. За даними обласного архіву, захворіли майже 12 тисяч воїнів — у Жмеринці, Бару, Могилеві, Браїлові, Ялтушкові, Гнівані, Немирові, Хмельницькій області. А скільки ще помирали у селах, де їх ніхто не рахував! За даними істориків, померло близько десяти тисяч воїнів, — розповів настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці УАПЦ протоієрей Сергій Мельник. — Це може бути дуже маленька цифра. Бо хлопці лежали у приміщеннях та підвалах залізничного вокзалу і повільно там мученицьки вмирали. Холодна погода та відсутність ліків нищили краще за ворожі кулі. Їх ховали на «п’ятому кілометрі». Але були і дивовижні випадки порятунку. Двоє місцевих дівчат забрали двох хлопців, які сподобались їм, з цього пекла до себе. Доглядали, вилікували, а згодом й заміж за бійців вийшли.

– Тут також ховали й померлих під час Голодомору, — розповідає депутат міськради Анатолій Осаулов. — Як згадував учитель Василь Гандзюк, «...Від зими і особливо весною 1933 року із сіл надійшли сотні людей. Там і застигали нещасні... А на вокзалі то ціле пекло. Не люди, а мумії, німі, страшні. Ранесенько кілька підвід починали збирати з вулиць померлих. Тисячі, бо звозили мертвих аж до літа...» Це були люди зі Жмеринщини та навколишніх районів. Про них теж достеменно нічого невідомо.

– Завод «Сектор» та інші приміщення будували на кістках. Мій батько розповідав, що у 1977 році під час прокладання труб між цехами екскаватор розрив поховання. Там були як загиблі в боях — на кістках були чітко видимі сліди куль, так і від епідемій... Навіть санстанція проводила заходи. Кістки знову захоронили, і все. Знаходили й військові поховання... Одяг вже зітлілий, але от солдатські ремені такі міцні, що їх неможливо було розірвати. Часто останки викидали, грались ними чи взагалі чавили будівельною технікою, — зазначив отець Сергій. — А нині прокляття сплюндрованих могил тяжіє на нас...

І ось врешті на цьому місці постали скромна табличка та хрест пам’яті героїв визвольної боротьби та жертв Голодомору, що спорудили активісти. Вони мріють про урочистий меморіал і хочуть дізнатись імена та прізвища, звання воїнів та людей, які тут були поховані.

– Ми звертаємось до військових істориків, краєзнавців, архівістів із проханням про допомогу у встановленні даних загиблих воїнів галицької армії. Можливо, допоможуть колеги із західних областей України, навіть Польщі, Угорщини, — кажуть Сергій Мельник та Анатолій Осаулов.

33-й Канал

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...