На Facebook сторінці публічної бібліотеки імені Лесі Українки, м. Київ опублікували фото та відеозвіт проведеного вечору пам'яті присвяченого Дню скорботи і вшанування пам'яті жертв війни.
Першою частиною вечора була музично-поетична композиція за воєнними піснями Володимира Висоцького.
Як зазначено, цю постановку підготували та представили студенти Національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка- Карого.
Виконавці були вдягнені в військові однострої 40-х років, а вся постановка відбувалася в кращих традиціях "русского міра".
Загалом подія викликала бурхливу реакцію відвідувачів сторінки. Але адміністратори в більшості випадків цензурували коментарі.
"Я вважаю, що ця акція відображає глибинний малоросійський комплекс, дуже поширений у нашому суспільстві, помножений на советськість. Люди так і залишилися у знайомому і теплому для них советському минулому, яке насправді було на 90 % російським, коли все "світло, йшло з Москви", а Висоцький здавався найбільшим дисидентом, в той час як справжні українські герої сиділи по таборах і про них ніхто не знав.
Ось і сьогодні, процес декомунізації (а частково і деколонізації) викликає шалений опір, бо багатьма сприймається як зруйнування теплих, зрозумілих спогадів, минулого, ідеалів молодості. І коли треба провести якійсь захід пов'язаний з відзначенням подій війни, ці особи звертаються не до української національної традиції, а до советських, русскоязичних, символів, пісень та знаків. Тому для них більш правдивим здається Висоцький, що не воював, ніж скажімо Тарас Боровець, що дуже яскраво описав червневі дні.
Шкода, але "об'єктивність" вони вбачають у недосказаності, недовивченості, підкресленні лише трагічності, без чіткого наголосу причин. Виховання нашої молоді на ідеалах такого собі міксу пізнього брежнєвізму та перестройки безперспективно, бо консервує глибинні малоросійські комплекси населення України і зближує наші ідеали з ідеалами ДНР-ЛНР-Росії, де всі відзначення аналогічних дат відбуваються саме у такому ж дусі та за таким сценарієм. Щоправда, там навіть Висоцький може виглядати дисидентством та сміливістю. Але це в них... Відчуваєте різницю?
А після таких акцій навіть і різниці не відчувається. На місці цих осіб, я б краще замислився, а чому, власне, немає українських пісень на цю тему, немає такого надриву "борьбы за советскую Родину" (не рахуючи відвертого бездарного агітпропу)? А все тому, що для українців ця війна не була "вітчизняною". На превеликий жаль, наші бібліотеки (ясна річ, є і приємні виключення) на більшій частині території України залищаються таким собі оплотом російської візії історії та культури, що втілено у назвах багатьох з них (Гайдара, Багрицького, Маяковського і т.п.). І справа тут далеко не лише у недофінансуванні культури. Але тут все ще страшніше: російсько-советський мір у бібліотеці імені "поетки українського Рісорджименто" (Дмитро Донцов)! Воїстину тут можна нагадати лише те, що зробив з наших поетів та письменників советський агітпрп, одягнувши їх у свої шати (іноді і вишиванки). Як бачимо - всерйоз та надовго.", - зокрема зазначив в коментарі Гал-інфо одеський історик Олександр Музичко.
Доповнено.
Після публікації нашого матеріалу і розголосу в соцмережах всі матеріали про дане міроприємство були видалені з Facebook сторінки Публічна бібліотека імені Лесі Українки, м. Київ
