43-річний Орест Байцар із села Суховоля Львівської області понад 1640 змін працює водієм міської маршрутки. Розповідає, що робота не з легких, бо потребує уваги та неабиякої стресостійкості.
Працюю на міському маршруті п’ятий рік. До того 15 років займався вантажними перевезеннями. Возив будматеріали, пісок, щебінь. Коли я відкривав категорію на роботу, знайшов вакансію водія на підприємстві «Фіакр-Львів». Так тут і залишився.
За день в середньому від 200 кілометрів проїжджаю. На роботу приходжу з самого ранку, а на маршрут виїжджаю залежно від графіка. Спочатку йду до диспетчера оформляти путівку, потім проходжу лікаря. Міряють тиск, мусиш дихнути в трубку. А механік оглядає автобус. Без цих оглядів ніхто на дорогу не пустить.
Робочий день триває 8-10 годин. Зараз особливо важко, бо спека. Машина працює практично без зупину, відповідно до графіка. Маємо 20 хвилин на відпочинок та обід. На кінцевій можна попити чаю. Буває, що випадає працювати на Новий рік, цього року працював на Пасху, але я вже звик.
Якось дружина просилася покататись. Взяв її з собою на маршрут. Вона проїхала одне коло і сказала – «все, більше не хочу», попросила, щоб висадив, бо втомилася.
Я возив і сипучі матеріали, і рідину, і будматеріали. Але люди – найважчий «вантаж», який може бути. Ця робота сама по собі важка. Усвідомлюєш, що відповідальність величезна – довезти пасажирів до точки призначення без пригод. Дороги часто з ямами, тому стараєшся їхати так, щоб людина в салоні не впала, не травмувалася. Є і такі ситуації, які не можна передбачити, тут потрібно бути зібраним і пильним. Львів – велике місто. Кожного дня щось буває – І затори, і аварії, і перекриті дороги.
Вчимося надавати першу медичну допомогу. Тренуємося на манекенах. Всякі ж випадки бувають, от, може, комусь із пасажирів погано стане. Ми повинні знати, чи можна людину рухати, чи ні, в яких випадках яку допомогу надавати. На щастя, в мене ще такого не було.
Не всі витримують, є такі, що попрацюють тиждень і тікають. Хто спробував цього хліба, знає, що він нелегкий. Важко не тільки фізично, потрібно бути психологічно стійким. Треба тримати себе в рамках. Перед тим, як стати на роботу, проходимо психофізіологічну експертизу, нам дають заключення про психічний стан і придатність до роботи. Такий огляд водії проходять періодично. Людина має бути адекватна.
В людей витягають гаманці. Був випадок, коли в автобусі злодій вкрав у жінки гаманця, люди почали піднімати галас. Я мусив порушити правила й зупинитися не на зупинці. Довелося, аби швидко затримати крадія.
Кожен пасажир унікальний. Трапляються пасажири й напідпитку. Такі завжди просяться на переднє крісло біля водія – люблять розказувати про себе і вчити, як треба їхати. Показують себе великими професіоналами (сміється). Коли бачу, що заходить така людина, обережно відмовляю. Відразу прошу, щоб ішла на задні сидіння. Мені ж працювати треба. Різне буває, іноді бачиш, що хтось добігає, то чекаєш. Треба до всіх ставитися по-людськи.
Коли виїжджаєш на маршрут і першим до автобуса заходить пільговик – буде невдалий день. У нас є такий забобон (сміється). Розумію, що старші люди своєю працею заробили право на пільговий проїзд. А в нас дуже часто буває так – зайде компанія молоді, двоє заплатять, а інші – ні, дивляться в стелю й мовчать.
Побільшало пасажирів з посвідченнями. А водій же не може перевірити, чи воно справжнє, чи куплене, от люди цим і користуються. Були б штрафи великі, як за кордоном, люди б ставилися відповідально. Зараз усім нелегко, зарплати невеликі, але й підприємство за щось мусить купувати деталі, паливо, транспорт.
Запрошували на телебачення взяти участь у ранковій програмі, але так склалося, що я не пішов, бо моя дитина потрапила в лікарню. Маю грамоти від підприємства.
У вихідний день відпочиваю з дружиною і дітьми. Зазвичай вдома або їжджу в село до тещі, працюю на городі. Адже людина створена для того, щоб завжди бути в русі, працювати.
