Через 14 годин після вибуху на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС фотокореспондент Ігор Костін піднявся на борт вертольоту, котрий облетів епіцентр катастрофи. Метою обльоту була оцінка масштабів трагедії та заміру радіаційного фону. Серія фото Ігоря Костіна "Трагедія Чорнобиля" удостоєна високої нагороди World Press Photo 1987 року.
Перша фотографія зруйнованого реактору, зроблена через 14 годин після катастрофи. Через високий рівень радіації реактор на фото виглядає дещо туманним. Згодом було з'ясовано, що рівень радіаційного випромінення дорівнював 1500 р/год, хоча дозиметри не були не розраховані на такий високий рівень і показували лише 500 рентген на годину.
Щодня, починаючи з першого після катастрофи, вертольоти здійснювали по п’ять вильотів для заміру радіаційного фону над реактором.
Після евакуації населення з Прип'яті, ліквідатори з брандспойтів змивають радіоактивний пил з вулиць, дерев та будинків. Рідину, котрою поливали заражену місцевість, називали "бурда".
Клейка "бурда" прибивала радіоактивний пил до землі та склеювала його. Щодня вертольоти розпилювали її над територією ЧАЕС. Після того, як "бурда" підсихала, її скачували як килим та ховали в радіаційних могильниках. Рецепт розчину був розроблений працівниками Інституту атомної фізики, зокрема, академіком Курчатовим.
Більшість ліквідаторів були резервістами збройних сил, мобілізованими для сприяння ліквідації аварії на ЧАЕС, чи службовцями військ РХБЗ. Відповідного обмундирування у них не було.
Ті, хто працював у найбільш небезпечних зонах, були одягнені у власну форму чи одяг. Єдиним захистом служили тонкі свинцеві пластини та распіратори. Зверху одягали гумові фартухи.
Ліквідатори в саморобних обладунках скидали уламки з даху третього енергоблоку в жерло зруйнованого реактору. Основне правило: "знайшов, підняв, доніс, скинув". За ті 40-60 секунд, відміряних для роботи на даху, нічого іншого зробити було не можна. Одна людина - один уламок. І так сотні людей підряд протягом довгого часу, поки весь дах атомної станції не був очищений.
Планувалось, що для очищення даху будуть задіяні роботи, однак через високий рівень радіації вони виходили з ладу. Відтак, було прийнято рішення задіяти людей.
Встановлення прапора мало свідчити про закінчення очисних робіт на даху. Троє ліквідаторів повинні були забратися на вершину вентиляційної труби, що стоїть над зруйнованим реактором. Їм довелося пройти 78 метрів вгору гвинтовими сходами, постійно відчуваючи небезпеку, що виходить із зруйнованого енергоблоку, і встановити червоний прапор.
Ігор Костін відзняв більше як п'яти тисяч документальних сюжетів про трагедію Чорнобиля та її наслідки. Єдиний з репортерів світу зробив знімки епіцентру вибуху. Отримав понад п'ять гранично допустимих доз опромінення, довго лікувався в спеціальних клініках променевої патології Москви, Києва, Хіросіми. Удостоєний вищих міжнародних журналістських нагород: "Золоте око", "Золотий Амбур-цидо", Головний приз національної Асоціації професійних репортерів США та інших. Газета "Вашингтон пост" назвала його "людиною-легендою".
Персональні виставки Ігоря Костіна експонувалися в Україні, США, Голландії, в штаб-квартирі ООН. 2002 року вийшов його фотоальбом «Чорнобиль. Сповідь репортера», де зібрано найкращі фотоматеріали Чорнобильської зони. На рахунку Ігоря Костіна – понад 10 міжнародних призів. Його фотографії увійшли до антології «100 репортерів ХХ століття».
9 червня 2015 року, на 79-му році життя, Ігор Костін загинув в ДТП, поспішаючи на зйомки під час пожежі на нафтобазі під Васильковим.
